Міфологія

Об'єднуючу, формоутворюючу роль для всієї давньогрецької культури грала міфологія. Вона почала складатися ще в крито-мікенський період. Найдавнішими були божества, що втілювали сили природи. Від союзу Геї — землі і Урану — неба з'явилися титани, старшим був Океан, молодшим — Кронос. За міфологією Кронос вирішив помститися своєму батькові за те, що він ув'язнив його братів циклопів у тартарі. Поки Уран спав Кронос наніс йому тяжкого удару(кастрував його) і став царем усіх богів. Діти Кроноса — боги на чолі із Зевсом у суворій сутичці з титанами отримали перемогу і розділили владу над світом.

Гора Олімп вважалася помешканням дванадцяти верховних богів на чолі із Зевсом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон — морів, джерел і вод, Аїд — похмурого підземного царства. Гера — дружина Зевса — була покровительницею шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса — Деметра — богинею родючості, інша — Гестія — покровительницею домівки. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам.

Згідно з міфом, Афіна з'явилася з голови Зевса у повному бойовому вбранні — у шоломі і панцирі. Богом війни був Арес. Гермес — спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушачої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровительницею тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровительницею жіночої цнотливості і охороницею породілля. Аполлон — брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, що втілюється його супутницями — дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса — Афродіта, що народилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня любові і краси.

З античних зображень Афродіти найвідоміші: Афродіта Кнідська роботи Праксителя (IV століття до н. е.) і особливо Венера Мілоська (II століття до н. е.), які знаходяться у паризькому Луврі. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс — найвеселіший серед богів, заступник виноградарів і виноробів, йому присвячувалися бучливі свята в кінці сільськогосподарського року — Діонісії. Крім олімпійських богів існувала безліч інших (переважно — місцевих, локальних) богів, що мали свої функції.

Боги в уявленні греків володіли людським виглядом, людськими бажаннями, думками, почуттями, навіть людськими вадами і недоліками. Вони суворо карали тих, хто намагався наблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе місце займає міф про титана Прометея — захисника людей від свавілля богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на вічні муки. Крім міфів про богів існували легенди про героїв, найулюбленішим з яких був Геракл, що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про богів і героїв складалися у цілі цикли, що стали надалі джерелом сюжетів для літератури, драматургії і скульптур.

Паралельно із міфологією розвивалася культова практика — жертвопринесення і молитви, що проходили у храмах. Кожне місто мало бога — заступника. Афіна вважалася покровительницею Афін. Олімпія була центром поклоніння Зевсу, якому і присвячувалися тут спортивні Олімпійські змагання. Місце головного святилища Аполлона — Дельфи, де знаходився найвідоміший дельфійський оракул (оракул — місце у святилищі, де отримували відповідь божества на задане питання, або саме прорікання божества), як вважали греки тут знаходився відмічений особливим каменем центр Землі.

Людяні, пройняті гармонією образи грецької міфології, стали ґрунтом для розвитку давньогрецького мистецтва. Міфологія давніх греків здійснила вирішальний вплив на формування давньоримської міфології і релігії. В епоху Відродження вона була активно включена в європейський культурний процес. Досі до неї не слабшає і науковий, і пізнавальний, і естетичний інтерес.

Наука

Вже у давньогрецькій міфології виразно видно прагнення дати всеосяжну картину світу, знайти пояснення всьому сущому. Ті ж пошуки вже на іншому світоглядному рівні були продовжені вченими Давньої Еллади. Саме в античній культурі наука вперше в історії людства виділяється у самостійну сферу. Є всі підстави вести мову не просто про накопичення наукових знань (що знаходилися, як правило, у руках жерців), а про розвиток професійної науки.

Нескороминуще значення має антична філософія. У Давній Греції зароджується філософія як наукова теорія, розвивається система понять, ставляться і отримують своє оригінальне рішення основні філософські проблеми. Одним з найважливіших досягнень давньогрецької філософії є розробка космологічних питань — про походження Всесвіту, про природу людини.

Традиція вважає Фалеса першим грецьким філософом, астрономом і математиком. Він здійснив далекі подорожі для придбання знань. Його ім'ям відкривається перелік «семи мудреців», йому приписують багато гном: «Пізнай самого себе», «Більше усього простір, тому що він все у собі містить», «Сильніше усього необхідність, бо вона має над усім владу», «Мудріше усього час, бо він все відкриває». Першоосновою усього сущого Фалес вважав воду — «розумну і божественну». Фалес стоїть біля витоків деміфологізації світу: Зевса він вважав світовим розумом, богів — діючими у світі силами. Фалес став фундатором стихійно-матеріалістичної школи філософії.

Найвиднішими представниками цієї школи були Анаксимандр, який дав перше формулювання збереження матерії; Анаксімен, згідно із вченням якого все суще відбувається з першоматерії — повітря — і зворотно в неї повертається; Демокрит, що відстоював атомістичну («атомос» — неподільний) концепцію будови світу. У становленні діалектики величезну роль відіграв Геракліт, у постановці і глибокій розробці соціально-етичних проблем — Сократ. Його учень Платон став основоположником філософської школи об'єктивного ідеалізму, одним з найбільших філософів всіх часів.

Аристотель — найзнаменитіший з енциклопедичних розумів в історії людства, в своєму вченні спробував з'єднати сильні сторони поглядів Демокрита і Платона, здійснив величезний вплив на філософські напрями Середньовіччя і Нового часу. Відмінною рисою філософських творів елліністичного часу, коли розірвався досить замкнений світ грецьких полісів, є посилення уваги до окремої людини і його проблем. Філософія Епікура свою задачу вбачала у звільненні людини від страху перед смертю і долею, він заперечував втручання богів у життя природи і людини, доводив матеріальність душі. Життєвим ідеалом філософської школи стоїцизму були незворушність і спокій, які повинна зберігати людина на противагу світу, що змінюється. Основною чеснотою стоїки вважали розуміння (тобто знання того, що є добро і зло), мужність і справедливість.

Історична наука Стародавньої Греції передусім асоціюється з іменем Геродота. Він багато подорожував: відвідав Малу Азію, Стародавній Єгипет, Фінікію, різні міста балканської Греції, узбережжя Чорного моря, де збирав, зокрема, відомості про скіфів. Головна праця Геродота — «Історія», яка присвячена найважливішій політичній події грецької історії — греко-персидським війнам. Попри те, що «Історія» не завжди відрізняється цілісністю і повною науковістю, факти, які наводяться в ній, переважно достовірні. Важлива праця Геродота і для вивчення минулого народів, що жили на території сучасної України. Саме Геродот дає перший в античній літературі системний опис життя і побуту скіфів.

Досить рано стали узагальнюватися медичні знання. Верховним заступником медицини, богом-цілителем вважався один з олімпійських богів — Аполлон. Богом власне медицини став Асклепій, причому чимало вчених зараз вважають, що у цього міфологічного персонажа був історичний прообраз, реальний майстерний лікар. У Греції склалося декілька наукових медичних шкіл, найвідоміші — Кнідська (місто Кнід) і Косська (на острові Кос). Представником останньої був Гіппократ, що жив у класичну епоху. Його міркування про причини хвороб, про чотири темпераменти, про роль прогнозу при лікуванні, про морально-етичні вимоги до лікаря здійснили великий вплив на подальший розвиток медицини. Клятва Гіппократа і сьогодні є моральним кодексом лікарів всього світу. Перший систематичний підручник з анатомії тварин склав Діокл. Значними медичними центрами були міста Великої Греції, найяскравішим представником якої був Філістіон.

Епохою успішного розвитку науки був еллінізм. Для цього етапу характерний успішний розвиток багатьох нових наукових центрів, особливо в елліністичних державах на Сході. Синтезом накопичених до того часу математичних знань можна вважати працю Евкліда, що жив в Александрії, «Елементи» (або «Початки»). Викладені в ньому постулати і аксіоми, дедуктивний метод доказів служили впродовж віків основою геометрії. З іменем Архімеда із Сіракуз на острові Сицилія пов'язане відкриття одного з основних законів гідростатики, початок числення нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів. Пергам став центром вивчення грецької філології, тут Діонісій Фракійський створив першу граматику.

На основі трудів вавілонських вчених отримала подальший розвиток астрономія. Так, наприклад, Селевк Вавілонський намагався обґрунтувати положення, що Земля і планети обертаються навколо Сонця по кругових орбітах. Походи Александра Македонського значно розширили географічні уявлення. Дикеарх склав карту світу. Ератосфен з Кірени обчислив довжину екватора Землі, отримавши результат, близький до правильного (при цьому вчений виходив із гіпотези про кулясту форму Землі). Вивчалися вулканічні й метеорологічні явища, були відкриті мусони та їх практичне значення. Помітно просунулося вивчення людини. Герофіл виявив нерви і встановив їх зв'язок із мозком, він же висловив припущення, що з мозком пов'язані розумові здібності людини. Ерасистрат вивчав анатомію серця, набуло розвиток дослідження ветеринарної медицини, зокрема Гієроклом, важлий внесок у фармакологію зробили Зопір та Філон Тарсійський.

Найбільшим науковим центром елліністичного світу були Александрійський мусейон та бібліотека Александрії, що нараховувала більш ніж півмільйона книг. Сюди приїжджали працювати видатні вчені, поети, художники з усього Середземномор'я.

Освіта

У ході розвитку античної духовної культури поступово виробляється ідеал людини, який передбачає гармонію, поєднання фізичної і духовної краси. З цим ідеалом співвідносилася вся система виховання і освіти, унікальна для свого часу. Саме в полісах Еллади уперше в історії постало завдання навчання дітей усього вільного населення (мова йшла насамперед про хлопчиків). Причому увага зверталася як на придбання наукових знань, так і на фізичний розвиток, на засвоєння морального кодексу вільного громадянина. Існували приватні і державні навчальні заклади. На структурі освіти відбивалися політичні відмінності між полісами. У визнаному центрі освітництва — Афінах — з їх демократичним республіканським ладом оформилася наступна система навчання. Перші шкільні закони були складені древньогрецьким поетом і державним діячем Солоном. У них було передбачено, що шкільний вчитель повинен час від часу складати іспити, щоб підтвердити своє право вчити інших. Заняття в школах проводились лише при денному освітленні. Якщо батько не віддавав сина до школи, то син міг не утримувати батька в старості. Шкільний вчитель обов'язково показував дітям основні гімнастичні вправи, яким будуть навчати в гімназії. Серед афінських вчителів проводились змагання в декламації і різних видах атлетики.

Після домашнього виховання хлопчики з семи років починали вчитися у нижчій школі, що називалася дідаксалеон (від грецького «дідактікос» — повчальний). Тут навчали грамоті, літературі, починаючи з Гомера, музиці, арифметиці, малюванню. Більш поглиблене вивчення предметів з доповненням початків астрономії і філософії продовжувалося у другому рівні початкових училищ — граматичній школі (від 12 до 15 років). Навчання фізичній культурі велося одночасно, в спеціальному комплексі — палестрі. Всі ці типи навчальних закладів в Афінах належали приватним особам. Але афіняни навчали за державні кошти тих дітей, батьки яких загинули на полі бою, захищаючи Вітчизну.

Завершувалася загальна освіта у гімназії, де юнаки 16-18 років удосконалювалися в науках, в число яких входили риторика, етика, логіка, географія, а також у гімнастиці. Гімнасіями відала держава, для них будувалися монументльні будівлі. Заможні громадяни вважали за честь зайняти виборну посаду керівника гімнасії, попри те, що вона була пов'язана із великими особистими витратами. Гімназії були центрами інтелектуального життя поліса, в Афінах їх було декілька. При кожній гімназії обов'язково існувала бібліотека. Найбільш прославилась Платонівська академія, де вів бесіди зі своїми учнями Платон, і Лікейон, заснований Арістотелем. Після гімнасії можна було стати ефебом — учнем вищого навчального закладу, які в полісну епоху були військовими, а в елліністичну докорінно змінилися і стали цивільними. Своєрідною формою вищої освіти можна вважати гуртки, що групувалися навколо великих вчених.

У Спарті контроль держави над розвитком особистості був досить жорстким. За переказами, новонароджених оглядали члени герусії (міської ради старійшин) і відбирали тільки здорових дітей. Кволих і хворобливих скидали в провалля Тайгетського хребта. Існувала система державного шкільного навчання, обов'язкова для кожного спартанця від 8 до 20 років. Вчилися в школах, на відміну від Афін, і хлопчики, і дівчата, але у Спарті дитину відривали від сім'ї. Хлопців, починаючи з 12 років, ділили на загони, на чолі кожного загону ставився прен (старший і найавторитетніший хлопчик). Основними елементами навчання були: полювання, релігійні та військові танці, різноманітні фізичні вправи. Розумовий розвиток був особистою справою кожного спартріата.