Теорія роману постмодернізму (Бютор, Крістева, Тодоров).

Постмодерні́ зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Американський літературознавець Ігаб Хассан (IhabHassan) відзначає такі риси:

• «невизначеність»,

• «фрагментарність»,

• «деканонізація»,

• «втрата Я»,

• «іронія»,

• «гібридизація»,

• «карнавальність»,

• «сконструйованість»

1..Бютор вважається найпопулярнішим автором «нового роману», який в 1950-і роки привернув увагу відкритою зневагою до техніки традиційного письма. Однак у 1960-і роки Бютор відкинув роман на користь більш масштабної літературної форми, яка, як він вважав, повинна була підірвати межі жанру.

Всі книги Бютора свідчать про його прагнення до максимального розширення простору, в плані географії і тексту, бачення і обживання світу, і показу цього бачення і обживання.

2..Значення концепції Кристевої для постмодерністської естетики полягає в нетрадиційній трактуванні естетичних категорій і понять, особливій увазі до феномену потворного. На літературу як оплот раціональності покладається завдання наближення до Неназиваємого - жаху, смерті, бойні; її ефективність перевіряється тим вантажем нісенітниці, кошмарів, який вона може винести. З таких позицій написана книга " Влада жаху. Есе про відразу " (1980) з її постмодерністської трактуванням теорії катарсису. Завдання мистецтва - відкидати нице, очищати від скверни. У цьому сенсі мистецтво прийшло на зміну релігії. Духовно мерзенне відторгається мистецтвом - духовним аналогом фізичних спазмів. Аристотелевскому очищенню допомогою страждань Кристева дає фізіологічне тлумачення. Функція постмодернізму - пом'якшувати " над- Я " шляхом уяви огидного і його відсторонення допомогою мовної гри, сплавляли воєдино вербальні знаки, сексуальні та агресивні пульсації, галюцинаторні бачення. Осміяний жах породжує комічне - найважливіша ознака " нової мови". Саме завдяки сміху жахливе сублімується і обволікається піднесеним - суто суб'єктивним утворенням, позбавленим об'єкта.

3..Ідеї синтезу структуралистского та історико- змістовного підходів до літератури Тодоров розвиває у своїй книзі «Жанри мовлення» (1978). Він пропонує розглядати літературу як структурну і функціональну цілісність. Її функціональна сторона є елементом більш широкої системи, соціокультурного контексту. З нею будуть пов'язані дослідження співвідношення наслідування і вигадки в історії літератури. Структуралістський аналіз зосередиться на системі і формі твору мистецтва, проблеми мови та поетики. Структуралістське визначення літератури як самодостатньої мовної системи доповниться концепцією літератури як відкритої системи, що включає в себе такі жанри як публіцистика, політична та юридична література, прислів'я, загадки, лічилки і т.д. На відміну від структуралістських конструкцій постмодернізм у літературі веде читача від невідомого до непізнаваному.Конструювання виявляється неможливим, як при шизофренії, відбувається деконструкція читання.