Формування жанру роману-екфразису в літературі ХХІ століття

Екфрасис пройшов шлях від стилістичної фігури чи словесної емблеми у Феона і Філострата і сакрального зразка - до специфічного жанру доби postпостмодернізму, сформувавши роман-екфразис.

Наприклад, М. Байцак пропонувала власну дефініцію екфрасису: «У сучасній традиції склалось розуміння екфрасису як інтермедіального

простору, в якому зустрічаються та взаємодіють різні культурно-художні коди. Звідси уявлення про провідну функцію екфрасису у тексті – це функцію перекладу з мови однієї семіотичної системи на мову іншої». Л. Генералюк долучала до екфрасису будь-який «словесний опис творів візуальних мистецтв, супроводжуваний зазвичай естетичною оцінкою, іноді – описом окремих технічних прийомів автора твору, його манери чи стилю» і не важала екфрасис окремим жанром літератури. Дж. Хеффернен вважає екфрасисом «вербальну репрезентацію візуальної репрезентації». К. Джоунес була суголосною, визначаючи екфрасис як «літературну інтерпретацію візуального мистецтва.

11.Теорія екфразису від античності до сучасності(Мітчелл, Вебб, Бочкарьова)

Синтія Волл, писала, що в літературі ХХ ст. «екфрасис дедалі більше відривається від його класичного розуміння живої репрезентації якогось із творів мистецтва, перестає бути частиною оповіді (додаючи слова й сцени до сюжету або актуальні міркування про явища мистецтва), обтяжуючи оповідь, стаючи самодостатнім.

Вона віднесла екфрасис до опису, хоча й не заперечила можливість жанрового розвитку. В.Дж.Т. Мітчелл тлумачив екфрасис як особливий поетичний модус, «текстовий живопис», який ґрунтується на «екфрастичному страху» - “момент зіставлення чи протиставлення сенсів вербальної та візуальної репрезентації, що долається у фігуративному, образному екфрасисі”. Він засвідчив, що на екфрaсис потрібно дивитись як на особливий жанр, “екфрастична поезія представляє особливий жанр, в якому стикаються різні семіотичні системи з притаманними їм модусами репрезентації візуального, графічного, пластичного чи «просторового мистецтв» Тож саме у Мітчелла ми знаходимо обґрунтування жанрового сенсу екфрасису, хоча тільки на поезії, романні форми він не залучає. він писав: «Екфрасис створює надія на «подолання інакшості». Екфразис-вірш представляє собою жанр, в якому тексти зустрічають своїх семіотичних двійників, тих інших, що існують в режимі візуалі-

зації, пластики, чи «просторових» мистецтв. Наукова термінологізація цієї інк шості знайома нам як система семіотичних опозицій: символічні й знакові репрезентації, звичайні і природні знаки, темпоральні й просторові модуси, візуальна і звукова інформація». Виділяючи особливий тип репрезентації – «змішування мистецтв» - дослідник вважає це передумовою існування екфрасису як жанру.

Н.Бочкарева: екфрасис – «словесне відтворення зображального мистецтва», «вербальне представлення візуального зо-

браження», змагання слова і картини. Вона й визначила «Корабель

дурнів» Г. Нормінтона як роман-екфрасис

12.Роман-екфразис Грегорі Нормінгтона «Корабель Дурнів»

Роман Г.Нормінтона – це зразок утворення зображального екфрасису на основі однієї картини І. Босха – “Корабель дурнів”. Н. Бочкарьова зазначала, що сюжетно-композиційна структура роману продиктована картиною Босха: “Послідовність опису кожного оповідача в пролозі зумовлена просторовою композицією картини. Фактично, композиція

роману перегукується з композицією картини І. Босха так само, як і сюжет. У романі Г. Нормінтона трапляються численні алюзії до картин, алюзії до міфів: лицар кельтської міфології Ланселот

оживає в образі Ковпачка. Образ Ковпачка за зовнішніми характеристики в іншому фрагменті тексту нагадує Святого Антонія з однойменної картини І.Босха. Філософські алюзії, утворені на основі обігравання живопису, також становлять стійку художню властивість роману “Корабель дурнів” Кожна філософська алюзія промовляється від імені автора і становить частину екфрастичної алегорези. Вагому роль у вибудові художнього світу екфрастичного роману відіграє пародія.

З пародійною метою використовується в романі наукова лексика, зокрема, термінологія психології. роман Нормінтона «Корабель дурнів» вигідно відрізняє поетика народної сміхової культури середньовіччя з її карнавальністю, амбівалентністю, концепцією вмираючого і відроджуваного тіла. Основна «таємниця» роману Нормінтона пов’язана з творчістю, що породжується функцією картини Босха як частини ренесансної культури, а основний «злочин» автора і близьких йому

героїв – пристрасть вигадувати і розповідати історії». Нормінтон досягає ефекту картини в картині подібно до словесного ефекту тексту в тексті. Роман-екфрасис завжди поліфонічний. Бахтінівський принцип поліфонії втілений сповна, проте особливість та, що виокремлення кожного з голосів є виразним, театралізованим, демонстраційним. Епілог роману “Корабель дурнів” представляє собою специфічний міксінг окре-

мих образів з картин Брейгеля та Босха. Екфрастичний роман Г. Нормінтона утворений на основі живопису.

13. Символіка корабля дурнів в однойменному романі Грегорі Нормінтона.

Корабель – символ цивілізації, а сама ця цивілізація не більше ніж історія, ї ї природа суто наративна, оповідна, а отже нетривка та різноспрямована. Символіка “корабля дурнів” триваліша, ніж видається від початку (С. Брант “Корабель дурнів” 1494, у Босха – 1490). У Середньовіччі такі кораблі дійсно існували. У 1962 Кетрін Енн Портер видала роман “Корабель дурнів”, який мав шалений успіх. Нормінтом. Тема ізоляції персонажів творів для позначення людських пороків розбурхує уми багатьох вже протягом не одної сотні років. Цивілізація як форма нарації, яка залежить від оповідача, а оповідач може бути п’яним, може бути блазнем чи п’яною бабою... Це вже, як пощастить.

14.Сюжетно-композиційні особливості роману Грегорі Нормінтона “Корабель-дурнів”

Роман Г.Нормінтона – це зразок утворення зображального екфрасису на основі однієї картини І. Босха – “Корабель дурнів”. Н. Бочкарьова зазначала, що сюжетно-композицій на структура роману продиктована картиною Босха: “Послідовність опису кожного оповідача в пролозі зумовлена просторовою композицією картини. Оповідач починає з нижнього лівого кута і рухається спочатку по діагоналі вгору (сплячий п›яниця, п›яна баба, хористи, ненажера), а потім вниз (ненажера, блазень, покаянний п›яниця). Тим самим позначається пірамідальна композиція полотна. У центральній частини основи піраміди на кораблі розташовані черниця і чернець. Від опису останнього оповідач переходить до плавця. Після нього мав іти розташований поруч другий плавець з мискою, але автор вправно перемикає нас на інший оповідний регістр - перший плавець починає розповідати свою історію і ми забуваємо про й ого неназваного сусіда” [Бочкарева 2009]. Фактично, композиція роману перегукується з композицією картини І. Босха так само, як і сюжет.

У романі Г. Нормінтона трапляються численні алюзії до картин, наприклад, Пі- тер Сивуха відсилає читача до Б. Кустодієва, зокрема, до картин “Росій ська Венера”, “Купальщица”, “Купчиха за чаєм”. Алюзії до міфів: лицар кельтської міфології Ланселот оживає в образі Ковпачка. Образ Ковпачка за зовнішніми характеристики в іншому фрагменті тексту нагадує Святого Антонія з одной менної картини І. Босха, до того ж у тексті й деться про й ого осяяння після смерті Белкули. Муха має виразні портретні характеристики іншого персонажа з картини Босха “Життєвий шлях”. Фактично, всі персонажі роману “списані” з натури – з картин або Брей геля або Босха. Брей гель “Божевільна Грета”. Розповідь Монашки представляє собою словесну ілюстрацію до картин П. Брей - геля «Сінокос» та «Жнива». “Історія покаянного пияка” апелює до картини П. Брей геля “Вавілонська вежа” і т.д.