Та види поведінки людей з погляду БЖД.

Мислення - це процес пізнання, спрямований на розкриття загальних і суттєвих властивостей, ознак, предметів, явищ та зв’язків між ними. Вона дає нам можливість пізнавати те, що ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачати хід подій, результати наших власних вчинків. Остання особливість мислення дозволяє прогнозувати розвиток робочого процесу і результати майбутніх дій. Мислення в трудовій діяльності означає здатність людини правильно і швидко робити висновки, приймати рішення стосовно завдань, які виникають у процесі праці [34].

Характеризуючи мислення людей за тих чи інших умов, ми вказуємо на такі його якості, як глибина думки, її послідовність, самостійність, критичність, гнучкість і швидкість. Ці якості є індивідуальними особливостями мислення людини.

Глибина мислення людини характеризується вмінням проникати в суть явищ, які пізнаються, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, всебічно з’ясовувати зв’язки з іншими явищами об’єктивної дійсності, передбачати хід подій. Протилежною рисою глибини мислення є його поверховість, яка полягає в тому, що людина задовольняється частковим з’ясуванням зв’язків тих чи інших явищ, недостатньо диференціює ясне і неясне, зрозуміле і незрозуміле, доведене і недоведене.

Послідовність мислення полягає в умінні людини дотримуватися його логічних правил, не суперечити собі у своїх міркуваннях, доводити, обґрунтовувати свої висновки, стежити за тим, щоб думки випливали одна з одної, не ухилятися від теми міркування, дотримуватися певного плану у викладенні думок, контролювати їх хід. Послідовність - важлива риса правильного мислення.

Під самостійністю мислення розуміють уміння людини ставити нові запитання, знаходити нові підходи до їх з’ясування, виявляти ініціативу в розв’язанні тих завдань, які висуває життя. Самостійність мислення - необхідна передумова новаторської діяльності людини в галузі науки і техніки.

Критичність мислення людини полягає в здатності переглядати погляди, теорії, що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають у суперечність з новими даними науки і практики.

Важливими індивідуальними особливостями мислення є також його гнучкість і швидкість. У гнучкості мислення виявляється вміння людини змінювати спосіб розв’язання проблеми, якщо він виявляється невідповідним, знаходити нові шляхи її розв’язання, бути вільним від шаблону в з’ясуванні питань, ураховувати при цьому конкретні обставини, за яких відбуваються ті чи інші явища, події. Протилежною рисою гнучкості є інертність мислення, його відсталість.

Швидкість мислення характеризується часом, упродовж якого люди здатні впоратися з пізнавальними завданнями. Швидкість правильного, обґрунтованого розв’язання завдань є цінною рисою, необхідною в усіх галузях діяльності людини.

Є ще деякі індивідуальні особливості мислення, важливі в діяльності деяких спеціалістів. Так, для діяльності оператора характерний особливий тип мислення - оперативне мислення, яке здійснюється в ході практичної діяльності і спрямоване на розв’язання практичних завдань. Процес оперативного мислення в досвідченого робітника відбувається дуже швидко, але швидкість його зменшується через утому, хворобливий стан, та після споживання алкоголю.

Для відпрацювання таких якостей мислення, як винахідливість, кмітливість, швидкість прийняття рішень, швидкі й точні дії в разі раптової зміни обстановки, корисним є спеціальне тренування не тільки в реальних умовах, а й шляхом моделювання складних ситуацій чи їх окремих елементів за допомогою тренажерів і спеціальних стендів.

Сенсомоторні реакції - це зворотні дії людини на всілякі відчуття, які сприймаються органами чуттів.

У будь-якій сенсомоторній реакції є латентний (прихований) і моторний періоди. Час від моменту появи сигналу до початку руху називається латентним періодом, а час виконання руху - моторним.

Крім того реакція характеризується правильністю, точністю і своєчасністю (тобто, можна вчасно зреагувати, а дії вчинити неправильні).

Час реакції збільшується з віком. Іноді досвід у вмінні прогнозувати ситуацію компенсує реакцію, але це не завжди вдається зробити. Візьмемо за приклад професію водія. Досліди показують, що на всіх маршрутах зростання часу реакції відбувалося через чотири години роботи. Це пов’язане зі зростанням утоми водіїв, а також зі складністю маршруту.

Надійність людини визначається також рівнем її сенсомоторної координації, тобто здатністю своєчасно сприймати і правильно оцінювати швидко змінювану ситуацію та адекватними провідними діями забезпечувати безпеку. Ураховуючи, що робота водія автотранспорту завжди пов’язана з критичними ситуаціями, у яких сенсомоторні реакції відіграють значну роль, проаналізуємо деякі параметри.

На сьогодні не існує загальноприйнятого значення часу реакції, перевищення якого вважалося б несвоєчасними діями водія. Тому в різних країнах прийняті різні нормативні величини таких реакцій.

Так, у Швейцарії тривалісь реакції в розрахунках, пов’язаних з рухом у місті, дорівнює 0, 75 с, у заміських умовах - 2, 5 с. У нашій країні помічено, що під час екстреного гальмування тривалість реакції становить у гарних водіїв близько 1, 16-1, 60 с, а в посередніх - більше 1, 60 с. Тривалість реакцій залежить і від інтенсивності уваги водія, тобто від ступеня напруження уваги при сприйнятті дорожньої обстановки. В умовах міського руху, коли інтенсивність уваги є досить високою, час реакції є значно меншим.

Час реакції залежить і від швидкості автомобіля. Так, наприклад, у разі збільшення швидкості з 50 до 70 км/год час реакції збільшується з 1, 1 с до 1, 7 с. Збільшується час реакції і у водіїв похилого віку. У лабораторному експерименті встановлено, що мінімальний час реакції на червоний сигнал водіїв 18-22 років становить 0, 48-0, 56 с, а у віці 45-60 років - 0, 78-0, 82 с. Час реакції водія є важливим показником його професійної підготовки. Зменшення часу реакції відбувається в процесі професійної діяльності. Так, час реакції досвідчених водіїв, які наїздили 50 тис. км, становить 0, 5-1.5 с, а водіїв з меншим досвідом 1.0-2, 0 с.

Здібності - це важливі психофізіологічні властивості особистості, що виявляються в цілеспрямованій діяльності та зумовлюють її успіх.

Здібності належать до основних властивостей, що характеризують людину як громадянина, особистість. Розрізняють загальні та спеціальні здібності.

Загальні здібності притаманні багатьом людям, і завдяки цьому одна й та сама людина може успішно оволодіти різними видами діяльності. Спеціальні здібності - це такі властивості особистості, які дають змогу досягти високих результатів у якійсь галузі діяльності, наприклад, у певному виді спорту чи мистецтва, науковій діяльності, тощо.

Будь-яка діяльність ставить перед людиною свої специфічні вимоги. у тому, як людина задовольняє ці вимоги, виявляються особливості її спеціальних здібностей. Спеціальні здібності завжди пов’язані із загальними, а останні виявляються в тих чи інших спеціальностях.

Особливі здібності в якійсь одній чи в кількох галузях діяльності, що виявляються у творчому розв’язанні завдань, називають талантом, а людей, яким вони притаманні - талановитими.

Найвищий ступінь розвитку здібностей називають геніальністю. Результати творчої діяльності генія залишають глибокий слід у житті суспільства, відкривають нові етапи в історії розвитку техніки, мистецтва й літератури.

Природні можливості розвитку здібностей кожної людини називають задатками. Задатки є потенцією розвитку здібностей і мають багатозначний характер. На їх основі під час взаємодії людини із середовищем можуть розвиватися й розвиваються різні здібності залежно від того, яким видом діяльності вона займається і яку спадщину засвоює.

Здібності - це реалізовані в тому чи іншому напрямі і тією чи іншою мірою задатки людини. Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини визначає обдарованість - здатність людини до розвитку певних здібностей.

Організаторські здібності відіграють важливу роль у різних галузях суспільної діяльності і визначаються швидкою орієнтацією в ситуації, спостережливістю, уявою та ініціативністю, здатністю ризикувати, сміливістю, твердістю тощо.

Обдарованість - це кінцевий результат, і він є певним збігом багатьох чинників і задатків. Однак ми можемо пропустити той момент, коли ці здібності потрібно розвивати. Візьмемо інший випадок: дитина була доглянута, і звертали на неї увагу, але вона потрапляє в несприятливе середовище або в ситуацію економічної кризи. І, якщо немає державної програми і підтримки - усе, талант зникає, гине.

Приклад.

У Японії більше 100 років тому розробили дуже потужну державну програму, щоб знайти обдарованих дітей. Автори цієї програми зрозуміли, що віддача буде лише через 20-30 років, але це спрацювало. І технічний розвиток, і ментальність, бо талант - це один із найбільших скарбів нації.

Є яскраві таланти, обдарованості. Так звані вундеркінди. Вони у два роки читають, а в п’ять - рахують. Це вищий ступінь обдарованості. Проте вундеркінди дуже рідко стають вундер-дорослими. Втрачений вундеркінд - це втрачений шанс для країни. Ми повинні інтегрувати свої знання в суспільство. І суспільство має допомогти в цій інтеграції.

Соромливість. Бути соромливим - означає боятися людей, особливо тих, від яких іде емоційна загроза - незнайомих, керівників, осіб протилежної статі. Із соромливою людиною важко спілкуватися через її обережність і недовіру. Соромлива людина уникає взаємодії з певними особами і предметами. Обережний у словах і вчинках, хворобливо боязкий, соромливий індивідуум може бути, з одного боку, некомунікабельним і схильним до самотності, а з іншого - підозріло загадковим, мати погану репутацію.

Соромливість притаманна кожному. Лише 7% опитуваних американців засвідчили, що ніколи не відчували сорому. Для деяких соромливість є ускладненням у житті. Близько 25% опитуваних вважають себе хронічно соромливими, серед них 4% глибоко соромливими. Вважають, що жінки частіше бувають соромливими, ніж чоловіки. Дослідження не виявили жодних відмінностей між статями за соромливістю.

Однак є й позитивний бік соромливості. “Стриманий”, “скромний”, “урівноважений” - такі позитивні оцінки звичайно дають соромливим людям. Соромлива людина може бути певна, що ніхто не вважає її нав’язливою, агресивною, претензійною. Вона може легко уникнути конфліктів, її також цінують як таку, яка вміє слухати.

Ф. Зімбардо видідяє сім проблем соромливих людей:

1) труднощі, які заважають знайомитися, знаходити нових друзів, насолоджуватися новими стосунками;

2) негативний емоційний стан (тривога, депресія, самотність);

3) брак наполегливості, невміння висловити свої думки і погляди;

4) надмірна стриманість, яка заважає іншим людям оцінити істинні переваги і здібності соромливої людини;

5) відсутність уміння показати себе, що змушує оточуючих вважати соромливу людину пихатою, недоброзичливою;

6) труднощі спілкування і мислення в присутності інших людей, особливо сторонніх, чи в колективі;

7) надмірна рефлективність (зосередження на самому собі).

Природа соромливості. Вроджена соромливість. Дослідники особистих рис переконані, що соромливість являє собою отриману в спадок індивідуальну особливість, як, наприклад, рівень інтелекту чи ріст. Вони стверджують, що соромливість визначається вродженим типом нервової системи (соромливі народжуються з більш чутливою збудливою нервовою системою).

Соромливість, як результат виховання. Біхевіористи (біхевіоризм - провідний напрям у психології, для якого предмет психології не свідомість, а поведінка людей, механічна реакція у відповідь на зовнішні подразнення) вважають, що соромливі люди просто не оволоділи певними соціальними навичками, необхідними для ефективного спілкування. Вони стверджують, що так чи інакше кожен із нас є продуктом того, чого навчився.

Психоаналітичний підхід. Психоаналітики стверджують, що соромливість - це зовнішній вияв глибинного підсвідомого конфлікту.

З. Фрейд, основоположник психоаналізу, розглядав психічні розлади.

Наслідки соромливості. У соромливих людей виникає безліч проблем у плані комунікабельності: з колегами в трудовій діяльності, з друзями по навчанню, в інтимних стосунках тощо. Соромливі учні, студенти ухиляються від того, щоб першими починати розмову, розпочати якусь справу, запропонувати нову ідею, поставити запитання. Вони уникають складних, неоднозначних ситуацій. Спілкуючись з товаришами, вони говорять менше, ніж ті, хто не соромиться. Вони роблять більше пауз і рідше перебивають співрозмовника, ніж несоромливі.

Ситуація вільного вибору, наприклад, танці створюють для соромливих особливі труднощі.

Соромливим юнакам важче розпочати розмову, ніж соромливим дівчатам.

Подолання соромливості. Перша перешкода, яку необхідно подолати соромливій людині - це міф про незмінність людської особистості. Особистість людини і її поведінка змінюються залежно від обставин.

Те, що ми думаємо про себе, глибоко впливає на все наше життя. Самооцінка - це думка людини про саму себе, яка сформувалася в результаті порівняння з іншими людьми. Люди, яким притаманний високий ступінь самооцінки, усвідомлюють власну значущість і, як правило, частіше досягають своєї мети.

Люди з низькою самооцінкою, навпаки, надто чутливі до критики і вважають, що вона свідчить про їхню неповноцінність.

Примітка

Вічна психологія меншовартості, яка нав’язувалася століттями ворогами, зробила українську націю і соромливою, і перестрахованою. Тому лише піднесення самооцінки всієї нації зробить нас рівною і цікавою у світі. Ми маємо пишатися і пам’ятати кожного українця, який щось створив для країни, світу.

Компетентність. Термін компетентний означає “досвідчений у певній галузі, у якомусь питанні; повноважний, повноправний у розв’язанні якоїсь проблеми”.

Поняття “компетентність” передбачає наявність певних знань і повноважень у вирішенні якоїсь справи.

Будь-яка компетентна людина є кандидатом на підвищення. Компетентність повинна винагороджуватися. Проте, просуваючись по службі, людина може опинитися на рівні своєї некомпетентності, що підтверджує принцип Пітера.

Принцип Пітера. В ієрархії кожний індивідуум має здатність підніматися до рівня своєї некомпетентності. Компетентний лікар може виявитися некомпетентним на посаді головного лікаря.

Теорія розподілу. Доти, доки некомпетентність працівника не загрожує існуванню ієрархії, її сприймають як щось неминуче. Ієрархія створюється з метою підтримання порядку, а не для ліквідації некомпетентності, і не для того, щоб виявляти й нагороджувати компетентність. Метою створення організації є якась справа, яку треба виконати. Однак як тільки ієрархія утверджується, метою для неї стає її власне існування. При влаштуванні на роботу людина володіє компетентністю, яка необхідна на вихідному рівні її службової діяльності, але надалі з її просуванням по службі виявляється тенденція, яку описує теорія розподілу: більшість утворює групу помірно компетентних працівників, а компетентні і некомпетентні опиняються у меншості. Крім того, є ще два типи індивідуумів - надкомпетентні й наднекомпетентні. Надкомпетентним є звичайно той, хто знає, як виконати роботу краще. І це часто є підставою для звільнення працівника, оскільки він руйнує ієрархію. Інший працівник, який створює загрозу ієрархії і якого також намагаються звільнити - це наднекомпетентна особистість. Видалення крайніх відростків називається лущенням ієрархії.

Міжієрархічні стрибки. Критики принципу Пітера часто наводять приклад, у якому людина долає шлях від некомпетентності до компетентності. Перейшовши в іншу ієрархію, невдаха може досягти успіху, що й пояснюється міжієрархічним стрибком.

Зламаний щабель. Критики принципу Пітера посилаються на випадки, коли працівник стає некомпетентним, хоча й залишається на досягнутому рівні.

Самодостатня людина. За Пітером, самодостатня людина - працівник, який повністю зайнятий службовими обов’язками і не турбується про кінцевий результат. В ідеалі людину оцінюють за кінцевим результатом її праці. При бюрократії цінність працівника визначають за його службовою поведінкою - за тим, як він виконує правила, підтримує статус кво й оберігає закони ієрархії.

Концепція Е. Маслоу. Ейбрахам Маслоу, видатний психолог, довів, що в природі людини закладено просуватися вперед і вище. У кожного індивідуума є набір різноманітних потреб, які утворюють ієрархічний ряд. Щойно задовольняються первинні потреби, пов’язані з підтримуванням життя, на першому плані постає потреба безпеки; потім виникають потреби соціальні, потреби в утвердженні престижу або свого “Я” і, нарешті, потреби самореалізації.

Агресивність і суперництво. Агресивність людини має багато виявів - від шляхетного пошуку громадського схвалення до насильницьких дій, які виконуються заради утвердження фізичного панування.

Компетентність і управлінський персонал. Керування - це бачення перспективи. Управляти - це значить стежити за перебігом подій. Іноді різноманітні здібності об’єднуються в одній особі, але часто з висуненням компетентного працівника на посаду керівника ми спостерігаємо дію принципу Пітера.

Характер - сукупність найбільш стійких психічних рис людини, які виявляються в її вчинках і діях. Риси характеру певною мірою дозволяють передбачити поведінку людини в різних життєвих ситуаціях. Основні риси характеру поділяються на чотири групи:

1) виявляють ставлення людини до суспільних явищ і подій: мужність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм тощо;

2) визначають ставлення людини до інших людей: товариськість чи замкнутість, відвертість чи скритність, чуйність чи черствість, довірливість чи підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість чи брехливість тощо;

3) виражають ставлення людини до праці: працелюбність чи лінощі, акуратність чи недбалість, ініціативність чи рутинність, добросовісність, чи безвідповідальність;

4) визначають ставлення людини до самої себе: висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість, егоїзм чи альтруїзм.

Характер людини різнобічний, але він не є просто сумою окремих психічних рис. Ці риси перебувають у складному взаємозв’язку, деякі з них є провідними і впливають не тільки на вибір професії, а й на те, як людина працює. Однак не можна заперечувати значення темпераменту у формуванні характеру. На думку Артура Шопенгауера, “справжній характер людини виявляється саме в дрібничках, коли вона перестає стежити за собою: власне, у різних маленьких справах можна зручно спостерігати той безмежний егоїзм, який буває прихований людиною у великих і важливих справах.

Моральна свідомість. Однією зі стрижневих складових формування моральної вихованості людини є її моральна свідомість. Вона визначається як відображення у свідомості людини принципів моральності, тобто норм поведінки, що регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства.

Моральні знання становлять основу розвитку моральної свідомості людини і є одним з основних її компонентів. Розвиток моральної свідомості передбачає не тільки засвоєння, а й формування певного ставлення особистості до моральних явищ, до самої себе.

Моральна оцінка й самооцінка є невід’ємними складовими моральної свідомості.

Моральні ідеали - це специфічне відображення дійсності у вигляді завдань, цілей, уявлень про майбутнє. Моральні ідеали виступають у системі суспільної свідомості як ідеальна модель бажаного, критерій оцінки сучасного щодо майбутнього. Ідеал - це не тільки об’єктивна етична категорія, а й емоційно забарвлений, внутрішньо прийнятий особистістю образ, який стає регулятором її власної поведінки та критерієм поведінки інших людей. Наявність позитивних моральних ідеалів є необхідною умовою виховного процесу.

Морально свідома людина - це насамперед самостійна людина, їй притаманні такі риси: незалежність (здатність без прямого керівництва і допомоги, своїми силами досягти поставленої мети); творча ініціатива (схильність реалізувати своє починання, виявляючи кмітливість, винахідливість, оригінальність); критичність (здатність аналізувати ситуацію або продукт праці, щоб дати їм оцінку, виявити переваги та недоліки).

Примітка

Нині в усіх галузях людської діяльності можна спостерігати, що моральні норми знижуються, і можна стверджувати, що ніхто не знає, куди вони прямують: “Мірила правильності і неправильності вже більше не існує. Воно відійшло в минуле”.

Упередження – це постійний чи тимчасовий стан особистості, коли вона не здатна адекватно сприймати іншу людину або подію. Упередження є наслідком поспішних і необґрунтованих оцінок, висновків, ставлень до інших, побудованих на власному досвіді.

Ознаки упередження. У роботі ”Природа упереджень” Ґ. Олпорт описує 5 поведінкових стереотипів, характерних для упереджених людей. Такі люди звичайно виявляють одну або кілька наведених нижче ознак:

1) Негативні зауваження – особа зневажливо висловлюється про групу людей, яка їй не подобається;

2) Уникання – особа не бажає спілкуватися з людьми, які належать до цієї групи;

3) Дискримінація – упереджена особа не допускає членів непопулярної групи до певних робіт, місць проживання або соціальних послуг;

4) Фізичні напади – особа підтримує насильницькі дії, метою яких є залякати людей, яких ненавидить;

5) Знищення – особа бере участь у самосудах та масових вбивствах.