Особливості пізнавальної діяльності дітей з порушенням слуху

Розвиток дитини відбувається в процесі чуттєвого сприйняття оточуючого світу, яке пов`язане з діяльністю різних органів чуття: зору, слуху, дотику, смаку. Основною особливістю слуху є відображення зовнішнього світу в формі звукових образів, тому багато вчених займаються дослідженням цього дефекту та причинами його виникнення.

Зниження або відсутність слуху обмежує можливість пізнання оточуючого світу, заторможує розвиток пізнавальних процесів, впливає на пам`ять, мислення. У дітей може виникнути тяжка психічна реакція на те, що вони не чують багатьох звуків або чують їх спотворено, не розуміють що їм говорять. Це іноді призводить до повної відмови дитини від будь-якого спілкування, навіть до психічного захворювання.

Глуха дитина, яка зростає в оточені глухих, до трьох років оволодіває жестовою мовою, яка дозволяє спілкуватися з дорослими. За допомогою жестової мови вона може виразити свої потреби та бажання, виникаючі у неї труднощі, прохання до іншої людини про який-небудь предмет, своє відношення до тієї чи іншої ситуації. Тобто жестова мова у глухої дитини виконує роль засобу та способу соціального спілкування, що на даному етапі життя сприяє її всебічному розвитку психіки.

Мимовільне запам`ятовування гірше, ніж в нормі, менш продуктивне і точне. Образи предметів у пам`яті залежать від яскравості, контрастності ознак, краще запам`ятовуються яскраві об`єкти, аніж малопомітні, незалежно від значимості. Особливо відстає словесна пам`ять. Часто допускають заміни слів: а) за звучанням; б) за значенням. Відтворюючи фразу, можуть втратити слово і не прагнуть зробити речення без нього зрозумілим. Організація пам`яті менш системна, аніж в нормі. Рідше користуються прийомами осмисленого запам`ятовування.

Недоліки розвитку аналізу негативно відбиваються в синтезі - він довго залишається менш послідовним і систематичним. Класифікація за простими ознаками більш успішна, ніж за категоріями, особливі утруднення викликають вищі рівні узагальнення. Абстрагування утруднене, навіть на рівні ігрового використання предметів-замісників.

Образна пам'ять у глухих дітей так само, як в тих, що чують, характеризується свідомістю. Процес запам'ятовування у них опосередкований діяльністю по аналізу сприйманих об'єктів, по співвідношенню знов сприйнятого з отриманим раніше. В той же час специфічні особливості розвитку зорового сприйняття, в першу чергу те, що глухі діти відзначають в навколишніх предметах і явищах яскраві, контрастні ознаки, часто неістотні, впливають на ефективність їх образної пам'яті.

Особливістю уваги у дітей з вадами слуху є підвищене навантаження під час сприйняття на зір вимагає більш глибокого зосередження, стійкої уваги. Внаслідок великої напруженості діти швидше втомлюються. Це веде до зниження швидкості виконання завдань та зростання кількості помилок. Продуктивність уваги залежить від образної виразності матеріалу. Потрібно більше часу на входження в роботу. Затримується розвиток довільної уваги. Увага - це зосередженість психічної діяльності людини в даний момент часу на якому-небудь реальному або ідеальному об'єкті. Увага є динамічною характеристикою діяльності, оскільки активізує потрібні і гальмує непотрібні психічні процеси, сприяє цілеспрямованому відбору інформації, що поступає, регулює і контролює протікання діяльності. Особливості в розвитку уваги дітей з порушеннями слуху пов'язані з тим, що для них більше значення має зорове сприйняття, а значить, основне навантаження по переробці інформації, що поступає, лягає на зоровий аналізатор. Наприклад, сприйняття словесної мови за допомогою прочитування з губ вимагає повної зосередженості на обличчі людини, що говорить, сприйняття дактільної мови - на положеннях пальців рук. Таким чином, розвиток уваги у глухих дітей полягає в становленні довільної уваги як свідомого і контрольованого, у формуванні основних властивостей уваги, таких, як стійкість, розподіл, перемикана.

Сприйняття має активний саморегулірующий характер. Його активність реалізується завдяки участі рухових компонентів - рухів периферичних частин аналізаторів, переміщень тіла або його частин. Всі рухи, включені в акт сприйняття, мають значення для аналізу впливаючих подразників, їх синтезу в цілісний образ предмету. Успішність сприйняття визначається конкретними умовами протікання діяльності і минулим досвідом. У практичній діяльності сприйняття стає активним, цілеспрямованим процесом пізнання. З першими діями дитини, направленими на зовнішні об'єкти і пристосованими до їх місця розташування, форми і інших особливостей, зв'язано формування наочності сприйняття.

На розвиток емоційної сфери глухих дітей впливають певні несприятливі чинники. Порушення словесного спілкування частково ізолює глухого від тих, людей що його оточують, що говорять, це створює труднощі в засвоєнні соціального досвіду. Дітям, що не чують, не доступне сприйняття виразної сторони усної мови і музики. Відставання в розвитку мови негативно позначається на усвідомленні своїх і чужих емоційних станів і обумовлює спрощеність міжособових стосунків. Пізнє залучення до художньої літератури обідняє світ емоційних переживань глухї дитини, приводить до труднощів формування співпереживання іншим людям і героям художніх творів. До чинників, що сприятливо впливають на емоційний розвиток глухих дітей, можна віднести їх увагу до виразної сторони емоцій, здібність до опанування різних видів діяльності, використання міміки, виразних рухів і жестів в процесі спілкування.

У дітей з порушеннями слуху специфічні особливості уявлення обумовлені повільним формуванням їх мови, в особливості своєрідного розвитку значень слів, відставанням в розвитку сюжетно-рольової гри та мислення. Як показали досліди Г.Л. Виготської, глухі діти не переходять до предметно-процесуальних ігор, головним чинником яких є відтворення дій з предметами, до сюжетно-рольових, які потребують утворення уявної ігрової ситуації. У дітей з порушеннями слуху специфічні особливості уяви обумовлені сповільненим формуванням їх мови, зокрема своєрідним розвитком значень слів, відставанням в розвитку сюжетно-ролевої гри і мислення.

Відомо, що врата слуху - це надзвичайно великий стрес для людини будь-якого віку. Глухота або приглухуватість як хвороба не має локального характеру, вона тісно взаємоповя`зана зі станом організму та звичайно супроводжується тими чи іншими функціональними нервово-психічними розладами [6].