Особливості пізнавальної діяльності дітей з порушенням інтелекту

Згідно сучасної Міжнародної класифікації хвороб (МКХ — 10) за складністю й виразністю порушення розумову відста­лість поділяють на чотири ступені, які співвідносяться з від­повідним інтелектуальним коефіцієнтом (IQ):

-легка розумова відсталість (дебільність) (F 70) - IQ = 50 - 69;

- помірна розумова відсталість (легка імбецильність) (F71) - IQ = 35-49;

- важка розумова відсталість (виразна імбецильність) (F 72) - IQ =20-34;

- глибока розумова відсталість (ідіотія) (F 73) - IQ = 0 - 19.

1) Діти з легкою ступінню розумової відсталості, є основним контингентом спеціальної школи для дітей з порушеннями розумового розвитку, оскільки рівень їхнього розвитку, за умови проведення корек­ційної роботи, дозволяє їм оволодіти певнім освітнім рівнем і нескладними професійними навичками.

У цієї категорії дітей мислення є конкретним, стереотипним, критичним, обмежується безпосереднім досвідом і необхідністю вирішення нагальних потреб; операції мислення, вміння встановлювати причинено-наслідкові зв'язки є сформованими. Діти-дебіли оволодівають мовленням з деякою затримкою, здатні використовувати його у своєму щоденному спілкуванні, підтримувати розмову на побутову тематику, брати участь у бесіді. Мовлення цих дітей характеризується загальним недорозвитком, що виражається у порушенні всіх його сторін, мовленнєвих, фонетико-фонематичних та граматичних порушеннях, звуженні словникового запасу, недостатності розуміння слів та неадекватному їх вживанні, несформованості зв'язного мовлення часто системні порушення усного мовлення відображаюься й на оволодінні письмом та читанням. Обсяг запам'ятовування дітей-дебілів є звуженим, уповільненим, нестійким, через що страждає і якість запамятовування.

Довільна увага дітей є недорозвиненою, порушеними є і такі її властивості, як- цілеспрямованість, концентрація, стійкість, ці діти характеризуються підвищеною розсіяністю, невмінням утримувати увагу на будь-якій діяльності тривалий час. Це ство­рює їм підвищені труднощі під час оволодіння шкільною програ­мою, елементами самообслуговування, трудовими операціями. Недостатній розвиток сприймання цих дітей не дозволяє їм оволодіти правильними уявленнями про навколишній світ, адже їхнє сприймання є фрагментарним, нецілеспрямованим, звуже­ним, уповільненим, результати сприймання не осмислюються. Емоції дітей-дебілів є недостатньо диференційованими, час­то нестійкими, хоча й адекватними у доступних їхньому розумін­ню ситуаціях. Через недорозвиток мислення дуже важко і по­вільно у цієї категорії дітей формуються вищі почуття: гностичні, моральні, естетичні тощо.

2) Помірна розумова відсталість характеризується несформованими пізнавальними процесами. Мислення у таких дітей є кон­кретним, непослідовним, інертним; діти є практично не здатни­ми до утворення абстрактних понять. Вони не вміють своєчасно користуватись вже засвоєними діями, не обдумують свої вчинки, не передбачають результат. Ці діти повільно утворюють логічні зв'язки і зазвичай краще запам'ятовують те, що безпосередньо пов'язується з задоволенням їхніх фізіологічних потреб. Особи з таким ступенем розумової відсталості мають знач­ний недорозвиток мовлення. Словниковий запас досить бідний, наявні аграматизми. Активний словник є значно меншим, ніж пасивний, але використання з пасивного словника слів дітьми даної групи спостерігається досить рідко. Ці діти краще розумі­ють звернене мовлення. Самостійно побудувати складну мовлен­нєву конструкцію не можуть, хоча й здатні повторити мовленнє­ві висловлювання інших.

Пам'ять у дітей цієї категорії формується досить повільно, матеріал запам'ятовується лише після багаторазових повторень, швидко забувається. Знання погано використовуються на прак­тиці. Поряд з цим у деяких імбецилів відмічають випадки над­звичайно розвиненої пам'яті на цифри, дати, події, імена тощо (так звана гіпертрофія пам'яті). Спостерігаються й значні порушення уваги. Вона швидко розсіюється, діти повільно концентруються, часто відволікають­ся на другорядні ознаки, не вміють довго її утримувати на однійдіяльності. Слабка активна увага перешкоджає досягненню будь-якої поставленої мети, навіть елементарної. Вони мають значні труднощі при переключенні рухів, швидкій зміні поз і дій. Найчастіше виникають труднощі при виконанні дій, які вимагають диференційованих рухів пальців.

3) Важкий ступінь розумової відсталості (виразна імбецильність) Ця категорія дітей подібна до групи дітей з помірною розумовоюю відсталістю за клінічною картиною та ознаками органічного ураження центральної нервової системи. Так само, як і для дітей, з помірною розумовою відсталістю, для них є характерним низький рівень засвоєння різних навичок. У більшості з них спостерігаються низький рівень розвитку моторики, порушення координації рухів, наявність інших відхилень, обумовлених порушеннями головного мозку. Частина дітей цієї категорії не вміють самостійно пересуватись.

Спостерігається значне порушення вищіх психічних функ­цій. Вони запам'ятовують лише ту діяльність або ті явища чи процеси, які викликають у них позитивні емоційні переживання. Увага не концентрується, вони можуть відволікатись на будь-які, навіть незначні і другорядні подразники. Вони не можуть зроби­ти навіть елементарних висновків або узагальнень. Як правило, інтелектуальні порушення супроводжуються виразною невроло­гічною патологією: паралічами, парезами, гіперкінезами.

Ця категорія осіб є нездатною до оволодіння навіть елемен­тарними знаннями з рахунку, письма, читання. Робота з ними полягає у розвитку і простому тренуванні необхідних навичок самообслуговування та санітарної гігієни, соціальної адаптації і виконання елементарних трудових операцій. Проте через моторну незграбність та грубі порушення пізнавальної діяльності їм для цього потрібно набагато більше часу.

4) Глибокий ступінь розумової відсталості (ідіотія) Це найважчий ступінь розумової відсталості, при якому ор­ганічно уражається не лише кора головного мозку, а й частково підкірка, що призводить до грубого порушення фізичного та психічного розвитку.

Більшість з ідіотів є малорухомими або значно обмеженими в моторних можливостях, страждають на хронічні захворювання внутрішніх органів, енурез, енкопрез тощо. Їхні потреби й дії мають примітивний характер, рухові реакції є хаотичними, нецілеспрямованими.

При цьому ступені пізнавальна діяльність є повністю несформованою. Діти ніяк не реагують на оточуючих, навіть силь­ним звуком і яскравим світлом не можна привернути їхню ува­гу і утримувати її хоча б деякий час. Вони часто не впізнають рідних, близьких, реагують лише на тих людей, які постійно працюють з ними; здатні розуміти лише прості форми невер­бального спілкування, в основі яких лежать реакції отримання задоволення, не можуть оволодіти елементарними навичками са­мообслуговування, не вміють піклуватись про себе і потребують постійної допомоги, опіки і контролю. Окремі з них можуть на­вчитись самостійно їсти.

У них порушені смакові і нюхові відчуття, в результаті чого вони можуть їсти неїстівні предмети і практично не реагувати на різкі запахи. Емоційні реакції у них практично відсутні. Емоції не є показником стану такої дитини. Про її стан не можна зрозуміти за виглядом її обличчя, позою, рухами. У них часто ви­никають афективні спалахи, під час яких вони можуть битися головою об стіну, кусати собі руки, бити п'ятками об підлогу, викручувати пальці тощо. Через понижену больову чутливість такі рани не викликають у них дискомфорту. Одні з них є апатами, повільними, інші — навпаки, злобливими, агресивними, дратівливими [ 4, с.139 – 145].