Аномальної дитини

Аномалії у дітей зумовлюють своєрідність їхнього розвитку.

Ще в 30-ті роки видатний психолог і дефектолог Л.С.Виготський висунув ідею про складністьструктурианомальногорозвиткудитини, згідно з якою наявність дефекту якогось одного аналізатора чи інтелектуальної вади не спричинює ізольованого випадіння однієї функції, а призводить до цілої низки відхилень, внаслідок чого виникає цілісна картина своєрідного атипового розвитку.

Розглядаючи проблему порушень розвитку психіки в руслі Л.С.Виготського і аналізуючи складну структуру аномального розвитку психіки, розрізняють первиннийдефект, який викликаний тим або іншим хвороботворним фактором, і вториннівідхилення (вторинні дефекти) та третинні відхилення (третинні дефекти), що виникають у процесі онтогенетичного розвитку дитини як наслідок первинного дефекту.

До первинного дефекту належать часткові та загальні порушення центральної нервової системи, а також невідповідність рівня розвитку віковій нормі (недорозвиток, затримка, асинхронії розвитку, явища ретардації, регресу та акселерації, порушення міжфункціональних зв’язків).

Первинний дефект є наслідком недорозвитку чи ушкоджень мозку. Можливе і поєднання їх – при ушкодженні підкіркових утворень виникає недорозвиток кори. Проявляється первинний дефект у вигляді порушень слуху, зору, паралічу, порушень розумової працездатності, мозкових дисфункцій і т. ін.

Вторинний та третинний дефекти виникаютьв ході розвитку дитини з порушеннями психофізичного розвитку в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує цих порушень, а, навпаки, детермінує відхилення в особистісному розвитку.

Дефектологи звернули увагу на взаємодію первинних дефектів та вторинних ознак відхилень в розвиткові.

Важлива закономірність аномального розвитку: чим далі від першопричини (первинного дефекту) відстоїть вторинне відхилення, чим більш опосередковано воно пов’язане з первинним дефектом, тим легше воно піддається виправленню за допомогою педагогічних засобів впливу.

У складній структурі аномального розвитку вторинні ознаки можна розглядати не тільки з точки зору їх негативної характеристики, а й як прояви позитивних можливостей дитини з дефектом, що активізуються в процесі її пристосування до умов розвитку (опора на більш збережені функції, мова оточуючих людей).

Своєрідність розвитку аномальної дитини визначається ступенем вираження та якістю первинного дефекту; часовим фактором виникнення основного дефекту; середовищними умовами, в яких дитина виховується.