Рівень розвитку мовлення у дітей з порушенням слуху

При порушенні слуху рівень розвитку мовлення залежить від факторів:

· ступінь порушення слуху;

· час виникнення дефекту слухового аналізатора;

· педагогічні умови, і яких знаходиться дитина після порушення функціонування слухового аналізатора;

· індивідуальні особливості самої дитини.

Ступінь зниження слуху і розвиток мовлення знаходяться в прямій залежності. Чим більше в дитини знижено слух, тим сильніше страждає мовлення. При тяжкому ступені зниження слуху дитина залишається німою до початку спеціальної освіти. При середньому ступені зниження слуху спостерігається порушення в фонематичній, лексичній, граматичній сторонах мовлення.

Слух може бути порушений у різні періоди життя дитини. Від часового фактора залежить наявність або відсутність вторинних проявів дефекту. Чим раніше виникло порушення, тим більше воно відбивається на формуванні мовленнєвої функції. Втрата слуху до 2 років, коли мовлення ще не сформувалася, призводить до повної відсутності мовлення. Втрата слуху до 3-3, 5 років призводить до втрати сформованого мовлення. Мовлення майже повністю розпадається при повній втраті слуху в 4-5 років, якщо спеціальне навчання не почалося відразу. Втрата слуху в 6-7 років призводить до різкого викривлення мовлення дитини, і без спеціальної педагогічної допомоги мовлення буде поступово погіршуватися. Якщо дитина втратила слух після 7 років і має навички оволодіння грамотою, то мовлення може зберегтися при умові систематичної корекційної роботи.

При частковій втраті слуху в дітей часовий фактор визначає рівень розвитку мовлення. Незначне зниження слуху у дитини до 3 років призводить до затримки або недорозвинення мовлення. Після 3 років зниження слуху викликає менші відхилення в розвитку мовлення.

Чим раніше були початі спеціальні медичні та педагогічні заходи з усунення наслідків зниження слуху, тим більш успішніше буде розвиватися дитина. Це створення мовленнєвого середовища в сім’ї, проведення раннього слухопротезування, організація спеціальної роботи по розвитку слухового сприйняття і мовлення визначає успішний розвиток дитини.

На рівень розвитку мовлення також впливають індивідуальні особливості: активність особистості дитини, рухливість розумових процесів, стійка зорова увага і пам’ять.

Формування мовлення у глухих дітей ґрунтується на компенсаторному використанні збережених аналізаторів (зорового і слухового сприйняття, кінестетичних відчуттів, тактильно вібраційна чутливість) в умовах спеціального навчання. Сурдопедагог допомагає дитині оволодіти рухами мовленнєвого апарата, розвити слухове сприйняття.

Розвиток мовлення приглухуватих дітей проходить на основі залишкового слуху при умові природного спілкування.

Пізнооглухлі діти мають сформоване, розвинене мовлення, мають сприятливіші умови психічного розвитку, ніж глухі діти від народження або тих, хто оглух в домовний період. У них спостерігається різний рівень збереження мовлення. Чим пізніше настала втрата або зниження слуху, тим більше зберігається можливостей для мовного і розумового розвитку.

Основні труднощі в роботі з пізнооглухлими пов’язані з тим, що в них різко обмежені можливості сприймання розмовного мовлення інших людей. Тому в корекційній роботі велику увагу звертають на формування навичок зорового сприймання усного мовлення по видимих рухах мовленнєвих органів (так зване читання з губ, з обличчя). Читання з губ пов’язане з певними труднощами, оскільки рухи губ, язика, міміки обличчя досить не повно відбивають звукову палітру мови.

Мовленнєвий розвиток грає вирішальну роль в розвитку дитини як особистості. Зниження слуху обмежує соціальне спілкування. Це обмеження впливає на формування психіки дитини. Всі сфери пізнавальної діяльності відчувають дефіцит. Страждає мовлення, сприйняття, пам’ять, увага, мислення, уявлення.

Мовленнєвий розвиток приглухуватих дітей треба починати в ранньому віці, бо у дітей з легкою і середньою приглухуватістю спостерігається багато голосових реакцій. Тому їх треба навчати.

Одним з головних умов проведення роботи по розвитку мовлення є організація слухо-мовленнєвого середовища, яка передбачає постійне мовленнєве спілкування з дитиною при умові використанні слухових апаратів. Робота по розвитку мовлення дітей дитячого(до 1 року) спрямована на розвиток зорового і слухового зосередження на обличчі дорослого, його мовлення, предметах. Ця робота проводиться тривало, в процесі спілкування з дитиною протягом дня, а також на спеціальних систематичних заняттях. Розвиток мовлення у дітей з порушення слуху на 2-3-м році життя має більш високий темп. У зв’язку з пізнанням різних предметів, явищ, у дитини з’являється словник їх назв, дій з предметами. Постійне використання простих за структурою фраз робить доступним для розуміння деяких з них, які частіше повторювались. З дітьми дошкільного віку продовжується робота, яку почали у ранньому віці. При вступі дитини до школи робота по розвитку мовлення, сприйняття, пам’яті, мислення в цілому буде продовжена.

Потенціальні можливості дітей з порушеннями слуху дуже великі. Медицина не може вернути таким дітям слух. Однак діти з порушеннями слуху можуть наблизитися за рівнем загального і мовленнєвого розвитку до однолітків зі слухом.

Якщо діти не мають додаткових відхилень в розвитку, а цілеспрямована корекційна робота проводилася вже в перші місяці життя дитини, то в 3-6 рокам можна максимально наблизити рівні як загального, так і мовленнєвого розвитку до вікової норми.

Ефект корекційної дії на дітей з порушенням слуху визначається:

· своєчасність (з моменту виявлення характеру зниження слуху);

· якісним слухопротезуванням;

· використанням різноманітної якісної звукопідсилюючої апаратури (при відсутності медичних протипоказань);

· адекватністю корекційного процесу.

Під впливом соціальних факторів (спеціального навчання), виявляючи наполегливість у подоланні труднощів, викликаних дефектом, люди із стійкими порушеннями слуху досягають значних успіхів у різних сферах виробництва і суспільної діяльності.

Спеціальні школи для глухонімих дітей створювалися в дореволюційній Україні у другій половині ХІХ ст. За ініціативи приватних осіб та існували, переважно, на благодійницькі кошти. М. Ярмаченко пише, що такі школи організовували люди, що працювали або навчалися у Пертербурзькому і Арнольдівсько-Третьяковському (Московському) училищах. Наприкінці ХІХ ст. в Україні спеціально організованим навчанням охоплювалося лише близько 52 % глухонімих, загальна кількість яких сягала 50 тисяч.

У 1898 році за підтримки Імператриці Марії Федорівни було утворено Європейське опікунство глухонімих. Ця подія знаменували новий етап сурдопедагогіки. Першим головою опікунства був Іван Карлович Мердер (1812–1907). З його ініціативи в губернських центрах у 1900–1902 рр. були створені відділи опіки глухонімих. Всеросійське опікунство глухонімих та його відділи відіграли значну роль у становленні системи освіти дітей з порушенням слухового аналізатора, адже за перші 9 років свого існування опікунством було відкрито 40 закладів для осіб з вадами слуху, в яких навчалося близько 500 учнів, що можна вважати значним досягненням на той час.

Нині в Україні для випускників шкіл глухих і приглухуватих створено значну кількість спеціальних груп при навчальних закладах різних рівнів від ПТУ до ВНЗ.