Державні норми, гарантії і компенсації

Державою здійснюється регулювання оплати праці працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності шляхом за­провадження державних норм оплати праці, гарантій і компенсацій.

До норм оплати праці належать норми:

— за роботу в понаднормовий час;

— у святкові і неробочі дні;

— у нічний час;

— у разі невиконання норм виробітку не з вини працівника;

— за час простою не з вини працівника;

— працівників віком до 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи та ін.

До гарантій належать:

1) оплата щорічних відпусток;

2) збереження заробітної плати:

— за час виконання державних або суспільних обов'язків;

— направленим на обстеження в медичний заклад;

— переведеним за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану

роботу;

— переведеним тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробни­чою необхідністю;

— вагітним жінкам і жінкам, котрі мають дітей віком до 3 років, та переведеним на легшу нижчеоплачувану роботу;

— донорам та ін.

Крім того, встановлено гарантії і компенсації:

— при переїзді на роботу в іншу місцевість;

— при службових відрядженнях тощо.

Робота в понаднормовий час при системі оплати праці за часом оплачується в подвійному розмірі погодинної тарифної ставки.

При відрядній системі оплати праці за роботу в понаднормовий час виплачується доплата в розмірі 100 % тарифної ставки праців­ника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за почасовою системою, за всі відпрацьовані понаднормові години.

У разі підсумованого врахування робочого часу оплачуються як понаднормові всі години, відпрацьовані понад установлений робочий час в обліковому періоді.

Компенсація понаднормових робіт шляхом надання відгулу не допускається (ст. 106 КЗпП України).

Робота у святкові й неробочі дні оплачується в подвійному розмірі:

1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за погодинними або ден­ними ставками, в розмірі подвоєної погодинної або денної ставки;

3) працівникам, які отримують місячний оклад, — у розмірі одинар­ної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святкові й неробочі дні виконується в межах місячної норми часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота виконується понад місячну норму.

Оплата в зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святкові й неробочі дні (ст. 107 КЗпП України). Тобто такий порядок оплати запроваджено тільки для роботи, що фактично припадає на святкові і неробочі дні (з 0 до 24-ї години).

За бажанням працівника, який працював у святковий і неробо­чий день, йому може бути надано інший день відпочинку.

Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, передба­ченому тарифною угодою і колективним договором. При цьому до­плата має становити не менше ніж 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП України).

У разі невиконання норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою за дві третини тарифної ставки вста­новленого йому розряду (окладу). У разі невиконання норм виробітку з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу (ст. 111 КЗпП України).

За час простою не з вини працівника, якщо він попередив влас­ника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших служ­бових осіб) про початок простою, заробітна плата виплачується в розмірі не нижче ніж дві треті тарифної ставки відповідно до установ­леного працівникові розряду (окладу) (ст. 113 КЗпП України).

Оплата щорічних відпусток здійснюється із середнього заробітку працівників, визначеного відповідно до Порядку нарахування серед­ньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 зі змінами та доповненнями.

За час виконання державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством України ці обов'язки можуть виконуватися в робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (по­сади) і середнього заробітку (ст. 119 КЗпП України).

У разі виробничої необхідності для підприємства, установи, орга­нізації власник або уповноважений ним орган мають право переводи­ти працівників на термін до 1 місяця ця на не обумовлену трудовим дого­вором роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації або на іншому підприємстві, в установі, організації, однак у тій самій місцевості, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою ніж попередній середній заробіток. Таке переведення допускається для за­побігання стихійному лихові, уникнення виробничої аварії або негай­ної ліквідації їхніх наслідків; для запобігання нещасним випадкам уникнення простою, відвернення загибелі або псування майна та в інших виняткових ситуаціях, а також для заміни відсутнього праців­ника (ст. 33 КЗпП України).

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направ­ленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це пов'я­зано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються:

— вартість проїзду працівника і членів його сім'ї;

— витрати на перевезення майна;

— добові за час перебування в дорозі;

— одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, що переїжджає;

— заробітна плата за дні збирання в дорогу й облаштування на новому місці, але не більше як за 6 днів;

— заробітна плата за час перебування в дорозі (ст. 120 КЗпП України).

Працівникам, котрі переїжджають у зв'язку з прийняттям їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачують­ся ті самі компенсації і даються такі самі гарантії, як і при переведен­ні на роботу в іншу місцевість, крім виплати одноразової допомоги, яку цим працівникам може бути виплачено за згодою сторін.

Працівникам, які направляються в службові відрядження, випла­чуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення та назад, а також витрати на наймання помешкан­ня в порядку і розмірах, установлених законодавством (ст. 121 КЗпП України).

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.

Викладені норми, компенсації і гарантії з оплати праці є мінімаль­ними державними гарантіями.

Оплата праці працівників установ та організацій, які фінансують­ся з бюджету, здійснюється за законодавчими і нормативними акта­ми, за генеральною, галузевою, регіональною угодами, колективними договорами в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних прибутків.

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств, уста­нов та організацій усіх форм власності здійснюється за системою угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галу­зева угода), регіональному (регіональна угода) і виробничому (колек­тивний договір) рівнях на двосторонній основі згідно із Законом Укра­їни " Про колективні договори й угоди".

Зарахування працівника на роботу за наказом (розпорядженням) і фактичне допущення його до роботи, як правило, мають збігатися за часом. Якщо між ними є розбіжність, то моментом виникнення тру­дових відносин є фактичне допущення працівника до роботи.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого під­приємства, установи, організації, не може бути відмовлено в укладен­ні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, яко­му за медичними показаннями запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.