Класифікація цивільних правовідносин

Особисті немайнові та майнові правовідносини можна поділити за різними характерними ознаками.

За визначеністю суб'єктів правовідносини поділяються на:

1) абсолютні;

2) відносні.

В абсолютних правовідносинах чітко визначено лише носія права, тобто управнену особу. Носієм обов'язку є «усі і кожен».

Абсолютними є правовідносини власності, а також правовідно­сини, які виникають у разі створення твору у галузі науки та мис­тецтва чи іншого об'єкта права інтелектуальної власності.

П. поставив свій автомобіль біля будинку. Це означає, що обо­в'язок не зазіхати на нього матиме кожна особа, яка опиниться

' Цивільне право України. Курс лекцій. Т. 1. Книга 1 / За ред. Р. Б. Шиш­ки, В. А. Кройтора- X., 2004-С. 129.

Розділ III. Цивільні правовідносини

поблизу. Цей обов'язок є відображенням вимоги Закону Божого -

некради...,...

Д. написав вірша, а П.- музику до нього. їхні авторські права є абсолютними у тому сенсі, що кожен раз той, хто виконуватиме пісню, зобов'язаний оголошувати ім'я її авторів і не вносити до неї

жодних змін.

Абсолютними є правовідносини, які існують у сфері володіння людиною особистими немайновими правами, оскільки порушення їх можна очікувати від будь-якої особи.

Відносними названі правовідносини, які існують чи існували між точно визначеними особами.

Відносні правовідносини - це ті, які виникають на підставі до­говору, в тому числі багатостороннього, а також ті, які виникають у зв'язку із заподіянням шкоди.

Та обставина, що іноді в договірні відносини вступали реально існуючі, але не названі поіменно фізичні особи, а також те, що особа, яка заподіяла шкоду, не була встановлена, не перешкоджає зачислити ці правовідносини до числа відносних.

Але не можна сказати, що «у відносних цивільно-правових від­носинах сторони наперед відомі».¹ Сторони можуть бути анонімні (як, наприклад, в договорі купівлі-продажу на продуктовому рин­ку) або анонімною може бути лише одна сторона (як, наприклад, пасажир у міському транспорті). Та обставина, що один із них є продавцем чи перевізником, а друга сторона - покупцем чи паса­жиром, ще недостатня для наведеного вище висновку.

Традиційним є поділ правовідносин на речові та зобов 'язальні. Основою такого поділу називають спосіб задоволення інтересів особи², об'єкт правовідносин.³

Речовими вважаються правовідносини між власником і необ­меженим колом осіб, які зобов'язані утримуватися від порушення права власності певного суб'єкта. Тобто, речові правовідносини є видом правовідносин абсолютних.

Зобов'язальні - це відносні правовідносини, які виникають з різних договірних і недоговірних підстав, - створюючи часто для обох сторін і права, і обов'язки.

За межами такої класифікації залишилися особисті немайнові абсолютні правовідносини. Це дає підставу зробити висновок про

₂ Цивільне право України: Підручник. Книга 1.- К., 2002.- С. 86. Див.: Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Тол-

стого. Часть 1.-М., 1996-С. 84.

Цивільне право України. Книга 1- К., 2002.- С. 86.

Українське цивільне право

Розділ НІ. Цивільні правовідносини

те, що цією класифікацією охоплена не уся сфера цивільних пра­вовідносин.

Газета поширила про В. неправдиву інформацію. За рішенням суду, на газету було покладено обов'язок опублікувати спросту­вання і вибачення, а також виплатити В. 50 тис. гривень відшкоду­вання за заподіяну моральну шкоду.

У цій ситуації зобов'язальними є відносини, що виникли з мо­менту такої публікації. До цього часу право В. на повагу до своєї честі та гідності існувало в системі абсолютних, а не в системі зо­бов'язальних правовідносин.

Практичне значення поділу правовідносин на абсолютні та від­носні, речові та зобов'язальні полягає у, так би мовити, понятійній економії. Термін «речове зобов'язання» містить у собі зрозуміле змістове навантаження: у ньому названо поіменно суб'єкт права власності чи суб'єкт іншого речового права; він є управнений на вчинення цілої низки дій щодо здійснення цього права; на кожній іншій особі лежить обов'язок не зазіхати на це право.

У терміні «зобов'язальні правовідносини» міститься інша юри­дична інформація: у них беруть участь щонайменше дві сторони. У договірних правовідносинах кожна з них може бути одночасно носієм і права, і обов'язку.

Проте слід визнати, що цей поділ для судової практики та і для сторін, які опинилися у зоні спору, реального значення не має. Адже для тих, хто є позивачем чи відповідачем у справі щодо від­шкодування шкоди, заподіяної користувачеві чи власникові земе­льної ділянки, байдуже, яку назву мають у науці відносини, що склалися між ними.

Окремі автори виділяють й інші види правовідносин. Йдеться, насамперед, про «регулятивні» та «охоронні» відносини. Основою такого розмежування вважаються підстави їх виникнення.

«Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здійс­нюється регулювання нормальних економічних відносин (власнос­ті, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто, за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна дія­льність фізичних та юридичних осіб. Саме тому вони виникають з договорів, односторонніх угод».¹

У літературі наведені такі приклади регулятивних відносин. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язана

іоо7^ДИБ'^{: Цишльне}.^пР^аво- Частина перша / Наук. ред. О. В. Дзера.- К., 1997.- С. 58; Позиція, викладена у цьому підручнику, повністю перене­сена до підручника «Цивільне право України». Книга 1-К., 2002-С. 84.

І

зберігати річ і повернути її в цілості другій стороні - поклажодав-цеві Діяльність зберігача є правомірною, корисною. За договором довічного утримання одна особа передає будинок, квартиру другій стороні - набувачеві, взамін чого він зобов'язаний надавати їй до­вічне утримання, догляд. Тут також діяльність сторін є правомір­ною і взаємовигідною.¹

Але так можна б говорити лише за відсутності численних фак­тів невиконання договірного обов'язку. Адже правомірність вини­кнення договірних правовідносин не є гарантією належного вико­нання однією стороною чи обома сторонами своїх договірних обов'язків.

Якщо взяти правовідносини, які виникають з договорів, то вони регулюються і юридичним, і договірним правом.

Предметом такого регулювання є не лише бажані, а й небажані відносини, викликані невиконанням договірного обов'язку. Уявімо собі, що в одній ситуації зберігач своєю недбалістю допустив псу­вання речі, або, у другій ситуації, поклажодавець не оплатив нада­ної послуги, або набувач за договором довічного утримання про­тягом тривалого часу не проявляв піклування про відчужувача, то чи стають ці відносини «бажаними», «корисними», «правомірни­ми»? Чи про такі ознаки слід говорити лише в момент виникнення правовідносин, незалежно від майбутнього ставлення сторін до їх виконання?

Теорія регулятивних цивільних правовідносин породжує низку питань, які залишені її прихильниками без відповіді.

Не відзначаються їхні аргументи і чіткістю концептуальної по­будови: «через регулятивні правовідносини здійснюється регулю­вання нормальних відносин»; «за допомогою регулятивних відно­син здійснюється правомірна діяльність».

Така позиція не узгоджується із загальнотеоретичним поняттям правового регулювання. Правовідносини - це результат регулю­вання відносин законом або договором, а не засіб регулювання.

Якщо мова йде про договір, то саме він, а не правовідносини, які виникли з нього, визначають характер не лише правомірної, а й неправомірної діяльності його учасників.

З другого боку, не можна не бачити, що особи здійснюють свою Діяльність всередині, у межах правовідносин. Обов'язок - струк­турний елемент змісту кожних правовідносин, тому регулятивні відносини не можуть вважатися знаряддям їх здійснення.

Законом, договором, іншими соціальними нормами регулю-

Див.: Цивільне право України. Книга 1, - К., 2002- С. 84.

S