Етична культура юристів.

Зацікавленість суспільства до особливостей професії правознавця залишається постійною, незалежно від місця, яке займає юрист по роду своєї діяльності, оскільки з правосуддям суспільство співвідносить свої моральні критерії та ідеали. У зв’язку з цим, крім професійних знань, юрист повинен володіти високою культурою поведінки та ведення діалогу, мати глибокі навички аналітичного мислення та інші важливі якості.

Необхідно розрізняти в особі юриста соціальне, професійне та індивідуальне, але саме в єдності цих аспектів виявляється ідеальний образ, який шанується суспільством. При цьому особливу увагу привертає до себе етична сторона діяльності юриста, яка визначається як нормами права, так і нормами суспільної моралі. Сприйняття цих нормативів, користування ними у повсякденній роботі, у спілкуванні з оточуючими людьми називається проявом етичної культури юриста.

Основні положення правил етикету, які складають зміст етичної культури юриста:

1. служіння суспільним інтересам шляхом зміцнення законності та правопорядку;

2. безумовне виконання вимог закону та процесуальної норми в юридичній практиці;

3. досягнення об’єктивної істини та справедливого рішення у юридичному спорі;

4. співвідношення мети юридичної діяльності із моральними засобами її досягнення;

5. пріоритет гуманістичної націленості в діяльності юриста, визнання людини найвищою цінністю;

6. самокритичність, готовність до конструктивного діалогу з опонентом;

7. самостійність мислення, розумний скептицизм та конструктивний критим у спілкування;

8. коректність та шанобливе ставлення до співрозмовників.

Юридична професія містить в собі рису конфліктності, що передбачає слідування цілому комплексу етичних вимог для досягнення найбільшої ефективності в роботі збереження іміджу служителя Феміди. Але конфліктність проявляється по-різному, з різним ступенем гостроти, що передбачає використання різних форм та методів етичного спілкування.

Наприклад, в безконфліктній ситуації або в режимі слабкого конфлікту ведення дискусії з правових питань пріоритетним критерієм моральної оцінки спілкування є його логічність або аналогічність, доказова аргументація або софістична спекуляція. Коли ж йдеться про юридичну полеміку в умовах загостреної конфліктності, наприклад, під час допиту у ході попереднього слідства, тоді чисто логічних критеріїв моральної оцінки юридичного діалогу буває недостатньо. Позитивне вирішення спірного питання у більшості випадків в діяльності юристів залежить від тактичної, коректної поведінки учасників процесу. Всім відомо, що безтактний опонент в спорі, як правило, буває агресивним, безцеремонним, намагається нав’язати особисту точку зору, свою волю іншим учасникам діалогу, ігноруючи думку співробітників. Прояв безтактності в розмові має здатність порушити нормальний хід вирішення проблеми, призвести до деструктивності.

Дуже важливим в юридичній практиці є дотримання такту ведення судового спору, що значною мірою впливає на рішення суду. Некоректна поведінка однієї із сторін може спрацювати не на користь порушника судового етикету. Законодавець передбачив, навіть, застосування ряду санкцій за неповагу до суду або судової процедури. Або, наприклад, в процесі юридичного консультування, якщо юрисконсульт проявив елемент безтактності, то це може викликати у клієнта почуття недовіри та стриманості, що ускладнює ефективність обговорення проблеми.

Такт ведення спору – це міра поведінки, яка може проявлятися в умовах конфлікту та безконфліктної ситуації. Людина, яка добре поводиться у звичайних обставинах, буває не в змозі витримати інтелектуальне та емоційне навантаження у ході боротьби думок. Говорячи про тактовність та коректність поведінки в спорі, необхідно перш за все відмітити поважне ставлення кожного учасника до особи опонента, арбітра, аудиторії слухачів. Марно сперечатися з опонентом, якого ти не поважаєш, також немає сенсу сперечатися з аудиторією слухачів, думкою яких нехтуєш, безглуздо апелювати до суду, до якого не маєш довіри.

Вступаючи в спір, слід відкинути будь-які особисті почуття неприязні, щоб не перетворити обговорення головного питання на взаємний обмін грубостями. Тільки коректність, витримка та спокійний тон можуть підсилити позиції, які треба відстояти. Тільки довіра та взаємна ввічливість благодійно впливають на хід дискусії. Повага до учасників спору проявляється також в умінні слухати співрозмовника, аналізувати його доводи, що має надзвичайний прагматичний ефект знаходження контакту у процесі спілкування з опонентом. Особливого значення ці правила набувають у ході ведення допиту, ділової розмови, переговорів або звичайної юридичної консультації. Уміння вислухати опонента, прийняти до уваги його аргументацію, є моральним обов’язком кожного учасника дискусії.

Ступінь тактовності та коректності поведінки в процесі юридичного спілкування проявляється у формі відношення учасників обговорення до думки та аргументації опонента. Головна умова спору – повага до переконань та вірувань опонента. Не можна в опоненті бачити ворога, навіть якщо зіткнення точок зору має конфліктний характер, бо його позиція може помилковою. І, в кінці кінців, слід пам’ятати, що прояв поваги до думки інших закріплює право на повагу власних переконань.

Під час ведення спору велике значення самокритичне ставлення до себе, до власної позиції та аргументації. Почуття самокритичності дозволяє визнавати свої помилки та знаходити можливості припинення дискусії чи відкладення її до тих пір, поки не будуть знайдені більш ґрунтовні доводи.

В такті юридичного спілкування значну роль відіграє культура мови. У випадку виникнення спору важливим є як зміст слова, так і форма його виразу. Вміло знайдений тон, правильне акцентування, виразна дикція – все це благодійно виявляється на прагматиці процесу обговорення правових питань, на психологічному стані учасників співбесіди (спору), сприяє зниженню емоційної напруги. Від умілого використання лексичних можливостей мови, її виразності залежить ясність вираження думок, їх вірне сприйняття. Словесна неохайність чи обмеженість мовних засобів може зіпсувати не тільки авторитет виступаючого, але і престиж самої позиції, яку він представляє.