За їх фізико-хімічним складом

При обводненні свердловин знижується коефіцієнт нафтовилучення: значна частина нафти залишається в пласті, збільшується собівартість тонни видобутої нафти за рахунок відкладання солей, корозійного зно­шування обладнання та ряду інших факторів. Одним із перспективних способів боротьби з обводненням видобуваної продукції при розробці наф­тових родовищ є хімічний метод [619]. Ізоляція припливу пластових вод у свердловину за допомогою хімічних речовин основана на зміні фазових проникностей для води і нафти. Мета оброблення - змінити (погіршити) умови для фільтрації води та залишити на попередньому рівні або покра­щити проникність породи для нафти. У ході запомповування хімреагентів у привибійну зону пласта (ПЗП) в поровому просторі формується ізолю­вальна маса, яка перешкоджає надходженню води у свердловину. Як речовину, що утворює в ПЗП тампонувальний матеріал, використовують різні смоли, полімери, кремнійвмісні сполуки і т.д. Один і той же хім­реагент у залежності від умов використання може виконувати роль осадоутворювача, отверджувача або гелеутворювача.

На сьогодні для ізоляції водоприпливу широко використовують в'яз-копружні суміші (ВПС), двофазні або багатофазні пінні системи, різно­манітні емульсії, полімербітумні і гіпсополімерні суспензії і т. д. Деякі композиції на основі хімічних речовин подано в табл. 2.1.

Усі методи PIP базуються на використанні водоізоляційних компо­зицій (сумішей) із декількох хімічних продуктів (матеріалів), кожний з яких виконує свої специфічні функції. Звідси весь асортимент хімічних про­дуктів для PIP можна розділити на два класи - водоізоляційні і допоміжні (рис. 2.4; табл. 2.2) [499].

Водоізоляційні продукти виконують головну роль під час утворення закупорювального матеріалу. У залежності від фізико-хімічного принципу утворення закупорювального матеріалу усі водоізоляційні продукти ді-

Таблиця 2.1 — Композиції речовин для ізоляції припливу пластових вод

Продовження таблиці 2.1

ляться ще на три підкласи: осадоутворювальні, гелеутворювальні і твердіючі. Слід відзначити, що полімери кислот акрилового ряду відно­сяться і до першого, і до другого підкласів [499].

Допоміжні продукти виконують роль отверджувачів, осаджувачів, стабілізаторів, каталізаторів і наповнювачів-модифікаторів, які регулюють фізико-хімічні та експлуатаційні властивості водоізоляцій-них матеріалів. Завдання обмеження припливу води з допомогою хімічних реагентів полягає в зниженні водопроникності і підвищенні або збереженні на попередньому рівні проникності привибійної зони пласта (ПЗП) по нафті, але більшість хімічних методів вирішують, в основному, першу частину завдання і частково другу.

Таблиця 2.2- Класифікація хімічних матеріалів для PIP

У привибійну зону пласта запомповують розчин водоізоляційного хімічного реагенту, який протягом певного часу (фактор часу) формує в поровому (або тріщинному) просторі ПЗП водоізолювальну масу, котра утворюється вибірково тільки в просторі, зайнятому водою. Необхідною умовою для формування ізолювальної маси, окрім фактора часу, є фактор „парності". Це означає, що процес необхідних хімічних і фізико-хімічних перетворень у пласті, тобто процес утворення тампонувальної маси в ПЗП, буде протікати тільки за наявності двох компонентів: основного компонента, який називається водоізоляційним реагентом, і допоміжного.

Слід зауважити, що в залежності від умов використання одні і ті ж речовини можуть бути реагентами осадоутворення, гелеутворення і за­твердіння. Наприклад, полімери кислот акрилового ряду утворюють у ПЗП і осади, і гелі. Це відноситься і до класу допоміжних речовин. Фор­малін, уротропін, поліетиленполіамін (ПЕПА), хлористий кальцій, бензо-сульфокислота, соляна і алкілована сірчана кислоти виступають як от-верджувачі, осаджувачі і каталізатори реакцій затвердіння.

Як наповнювачі-модифікатори використовують похідні целюлози, органічні похідні кремнію (аеросили), нейтралізований чорний контакт (НЧК), кислий гудрон, смоли ФР-12 і ТС-10 (входять до складу в'язко-пружних сумішей на основі поліакриламіду).

До стабілізаторів відносять похідні целюлози, а також поверхнево-активні речовини (типу ДС РАС, КССБ і сульфонол), які стабілізують аеровані піни.

У табл. 2.3 подано назви основних та допоміжних речовин і дані процесу утворення закупорювального матеріалу.

Для обмеження водоприпливу розроблено понад 40 композицій на базі більш ніж 50 різних хімічних реагентів. Кожна з цих сполук пов'язана з відповідним методом застосування. Основна маса цих методів за змен­шенням технологічної ефективності розташовується наступним чином (методи названі за визначальними реагентами): 1) гіпан; 2) водорозчинні фенолформальдегідні смоли ТСД-9, ТС-10; 3) поліакриламід; 4) закріп­лювач „М" із соляною кислотою; 5) піноцементи; 6) гіпаноформаль-дегідна суміш (ГФС); 7) смола СФЖ із ПАР і соляною кислотою; 8) гід­рофобний тампонажний матеріал ГТМ-3 [174].

Водоізолювальні сполуки є основаними на двох класах речовин: похідні акрилових кислот; синтетичні смоли. Понад 60 % усієї кількості хімічних реагентів, що випускаються промисловістю з метою обмеження водоприпливу, припадає на частку похідних акрилових кислот, кополімерів акрилової кислоти і їх композицій з іншими хімічними речовинами [174].

Основою робочих тампонажних розчинів можуть бути:

1) синтентичні смоли, які твердіють із розчину (ТСД-9, ТС-10, СФК-60, та інш.);

2) водонерозчинні полімери (реагент К-4, поліетилен, полістирол);

3) водорозчинні полімери, які в контакті із отверджувачами (електро­літи, пластова вода, мінеральні кислоти) утворюють гель (гіпан, поліак­риламід - ПАА, метас, тампакрил);

4) термопластичні полімери, які утворюються за високої температури в результаті почергового запомповування двох реагентів (концентрованої фосфорної кислоти і фурфурилового спирту);

5) кремнієорганічні сполуки (дихлорполіорганосилоксани);

6) аніонні поверхнево-активні речовини - ПАР (мило, водорозчинні солі органічних кислот під час реакції з полівалентними катіонами вод утворюють кальцієві і магнієві солі у вигляді колоїдних осадів);

7) органічні сполуки (в'язка розгазована нафта; вуглеводневі розчин­ники, насичені мазутами, бітумом, парафіном; емульсії нафти; нафтосір-чанокислотні суміші);

8) неорганічні речовини (водорозчинні силікати; гідратоване вапно; лужні розчини; сульфіди заліза, міді, нікелю, цинку, кадмію, кобальту, свинцю, олова; гідроксиди алюмінію, хрому, нікелю, марганцю; сірка; гранульований магній), які дають осади в процесі взаємодії з пластовою водою;

9) алкоголяти металів, які в процесі взаємодії з пластовою водою утворюють гель.

Дисперсійним середовищем суспензій служать рідини на водній чи вуглеводній основі, а також тампонажні матеріали, які фільтруються в пори пласта. Як дисперсну фазу (наповнювачі) запропоновано вико­ристовувати частинки (порошок, гранули, куски, волокна, стружку) це­менту, глини, парафіну, високоокислених бітумів (структуроутворювача, пом'якшувача, рубракса), поліолефінів (полімерів низького тиску, пром-розчинного і бензинового потоків), магнію (порошок, гранули, стружка), шкаралупи грецького горіха, деревинної тирси, шкіри (волокно, подрібнені шматочки), гуми (гумова крихта), азбесту (волокно), гашеного вапна, піску, гравію, обважнювачів бурового розчину, нейлонових кульок і т.д.

Запропоновано спосіб гелеутворення неорганічних водних або спир­тових силікатів шляхом введення в суміш сполуки, здатної генерувати кислоту в пластових умовах. Спосіб здійсненний за температури від -10 до +175°С і рН менше 5 [5].

Запропоновано метод закупорювання пропластків, зон і тріщин вели­кого простягання і проникності в неоднорідних пластах. У пласт у будь-якому порядку запомповують водний розчин гелеутворювача, котрий реагує із силікатами, і водний розчин силікату лужного металу з відносно низькою концентрацією гелеутворювача. Розчин, що запомповується першим, може містити полімерний загусник. Концентрація силікату луж­ного металу в розчині становить 0, 75-25%, гелеутворювального агента (кислота або кислоутворювальні речовини, солі амонію, алюмінію або алюмінату лужного металу) - 0, 25-0, 75 маси частин на 1 частину луж­ного матеріалу. Встановлено, що задовільні результати отримано при за-помповуванні 0, 5-530 м³ розчину гелеутворювача і 1-1000 м³ розчину си­лікату на 1 м товщини пласта. Як розділювальну (між розчинами) інертну рідину використовують воду або розчин хлориду натрію - до 160 м³.

Для селективної зміни коефіцієнта проникності пластів запропоновано в них запомповувати суміш, що містить алкоголят металу і металеві сполуки із числа нерозчинних у воді окислів, гідроокисів і карбонатів, диспергованих у жирних кислотах, сульфонатах і фенолятах [5].

Для тимчасової ізоляції пластів або закінчування свердловин пропо­нується лужна вода, яка загуснена водорозчинними солями амфотерних металів - алюмінію, хрому, цинку, свинцю, олова, миш'яку [5].

Запропоновано суміш, яка являє собою неводний (гас, дизельне паль­не, нафта, продукти її перегонки і т. д.) розчин кислої солі жирних амінів зі змочувальним агентом або ПАР. Оптимальне співвідношення ком­понентів розчину: амінова сіль - 18-20%, ПАР або змочувальний агент -30-45%, неводна фаза - 30-40% [5].

Таблиця 2.3- Характеристика умов використання деяких водоізоляційних сумішей і закупорювальних матеріалів

Продовження таблиці 2.3

Примітка. * Олігоміри тверднуть у композиції з алкокси-(ацетокси-)трихлорсиланом

За фізико-хімічним складом хімічні продукти, що використовуються для виконання ремонтно-ізоляційних робіт, можна конкретніше ще подати в такому асортименті [428, 499].

1. Синтетичні смоли (олігомери)

1.1 Фенолоформальдегідні смоли-ТСД-9, ТС-10 (ТУ 38-10928-74); БР-12 або СФ-282 (ТУ 05-1202-75); ФР-50А (ТУ 6-05-1544-72); ФРЕС (ТУ 38-10928-74); СФК-3 (ТУ 38-40938-78); ВР-1 або СФІ-3012 (ГОСТ 20907-75);

1.2 Сечовиноформальдегідні смоли - СФ-17 (ТУ 6-05-800-76); закріп­лювач „С" (ТУ 6-05-800-76);

1.3 Конденсовані аміни - ТДА (толуілендіамінова смола).

2. Полімери

2. 1 Насичені полімери

2.1.1 Поліолефіни - поліетиленова крихта (ГОСТ 16338-85);

2.1.2 Поліізобутилен;

2.1.3 Поліетилен (ПНТ, ППП, ПБП);

2.2 Полімери акрилових кислот і їх похідні

2.2.1 Кополімери поліакрилової кислоти і їх похідні - гіпан (ТУ 6 01 166-74); поліакриламід (ПАА) гелеподібний (ТУ 38-10-928-74) і сухий (ТУ 6 16 157 78);

2.2.2 Кополімери метаакрилової кислоти - метас (ТУ 6-01-254-74); флокулянт „Комета" (ТУ 6-01-622-76);

2.2.3 Кополімер метаакрилової кислоти з діетиламонієвою сіллю -МАК-ДЕА (ТУ 6-01-10-52-79).

2.3 Ненасичені полімери

2.3.1 Полібутадієн ДВКБ-70 і його кополімер - ДМВП-ЮХ (ГОСТ

9501-60);

2.3.2 Латекси - СКС-30 або СКС-50 (ТУ 38-10-388-77); СКД-1 (ГОСТ

11604-79);

2.3.3 Дієнові епоксидні смоли - епоксидні смоли ЕД -16, ЕД-5 (ГОСТ

10697-72).

2.4 Епоксидні полімери

2.4.1 Епоксиаліфатична смола ТЕГ-1 (МРТУ 6-05-1223-69);

2.4.2 Епоксифенольна смола ГТМ-3 (АРЕФС) (ГОСТ 1561-75).

2.5 Поліуретани

2.5.1 Поліефіруретаїди-ізоціанати - клей КІП-Д (ТУ 6-01-1010-75).

2.6 Похідні целюлози

2.6.1 Складні ефіри целюлози - карбоксиметилцелюлоза КМЦ-500; КМЦ-600 (ГОСТ 5568-70);

2.6.2 Прості ефіри целюлози - ОЕЦ (оксиетильована целюлоза) (ТУ 6-05-221-317-74); МЦ (метилцелюлоза) (ТУ 6-01-717-72).

3. Кремнієорганічні сполуки

3.1Органохлорсилани - метилтрихлорсилан, фенілтрихлорсилан (ТУ 6-02-100-73);

3.2 Олігомерні органосилокеани - етоксиалкілхлорсилоксани ТСН, ТСЕ (ТУ 6-02-31-78); полідіорганосилоксани; рідке скло (ГОСТ 13078-81); етилсилікат ЕС-2;

3.3 Силікати - метоксиаеросил (ТУ 6-18-185-74); діетиленглікольаеро-сил (ГОСТ 14922-77).

4. Неорганічні сполуки

4.1 Кислоти - соляна (ГОСТ 857-78); алкілована сірчана (ГОСТ 2184-77);

4.2 Солі-елекроліти - хлористий кальцій (ГОСТ 450-77);

4.3 Гранульований магній.

5. Мономери

5.1 Аміди кислот - акриламід (МРТУ 90-70-64);

5.2 Олефіни - стирол (ГОСТ 100-03-81).

6. Вуглеводневі сполуки нафти

6.1 Продукти сульфування нафти - НЧК (нейтралізований чорний контакт) (ТУ 38-1016-76); контакт Петрова (кислий гудрон) (ОСТ 3801-116-76);

6.2 Окислені бітуми - високоокислений бітум Х-1 (бітумний структу­роутворювач) (ТУ 38-20184-70).

7. Органічні низькомолекулярні сполуки

7.1 Альдегід - формалін (ГОСТ 1625-75);

7.2 Аміни і похідні - уротропін (ГОСТ 1381-73);

7.3 Поліетиленполіамін (ПЕПА) (ТУ 6-02-594-70);

7.4 Кислота органічна - бензолсульфокислота (ТУ 6-14-25-74).

У табл. 2.4 показано найбільш поширені матеріали, які використо­вуються для ізоляції припливу вод у видобувні свердловини [428, 499], а на рис. 2.5 - основні види PIP і використовувані при цьому різні матеріали [499], при цьому частина із PIP може бути виконана із використанням вказаних матеріалів (суцільні лінії), а в ряді PIP матеріали використо­вуються як допоміжні компоненти (пунктирні лінії), сприяючи підвищенню ефективності водоізоляційних робіт.

Нижче коротко описано основні фізико-хімічні та експлуатаційні властивості всіх основних груп цих реагентів [174].

Класи хімічних реагентів, які об'єднуються в ті чи інші групи, харак­теризуються різними фізико-хімічними і експлуатаційними властиво­стями, природою і механізмом утворення закупорювального матеріалу. Наприклад, усі смоли утворюють закупорювальний матеріал внаслідок затвердіння.

Таблиця 2.4- Найбільш поширені ізоляційні матеріали й умови їх використання

Спільною рисою фенолоформальдегідних смол, включаючи і на ос­нові сланцевих фенолів, є властивість тверднути в присутності формаліну або в окремих випадках, наприклад із ТС-10, уротропіну незалежно від характеру насичуючої пласт рідини. Каталізаторами затвердіння можуть слугувати луги, наприклад каустична сода, а в окремих випадках кислоти.

Рис. 2.5- Основні види PIP із використанням цементної суспензії

Продуктами затвердіння є нерозчинні високополімери сітчастої будови. Реагенти цієї групи являють собою рідини з динамічним коефіцієнтом в'язкості в межах 40-600 мПа-с.

Із смол знаходять використання і сечовиноформальдегідні смоли, які здатні тверднути в присутності формаліну під діянням органічних або мінеральних кислот. Вони являють собою рідини, розчинні у воді. їх ди­намічний коефіцієнт в'язкості становить 40-200 мПа-с. Ацетоноформаль-дегідна смола (АЦФ-3) є олігомерною сполукою, здатною тверднути під діянням лугу. У водоізоляційну суміш на її основі може входити і міне­ральний наповнювач.

Характерною особливістю реагентів класу акрилових полімерів і їх похідних є розчинність у найбільш доступному розчиннику - воді, що дає їм велику перевагу над іншими класами реагентів і можливість утворювати закупорювальну масу в пласті за рахунок мінералізованих вод, які його насичують. Реагенти цього класу можна використовувати у водоізо-

ляційних сумішах у поєднанні з електролітами, формаліном, сірчаною кислотою та ін., які утворюють або осад (гелі), або в'язкопружні закупо­рювальні маси, котрі стійкі в середовищі мінералізованих і прісних вод.

Реагенти на основі акрилових кислот і їх похідних є гелеподібними продуктами (гіпан, поліакриламід, кополімер МАК-ДЕА) або порош­коподібними речовинами. їх робочі розчини мають масову концентрацію 0, 5-18% і динамічний коефіцієнт в'язкості до 1500 мПа-с.

Представники поліолефінів (поліетилен і поліізобутилен) використо­вуються у вигляді дисперсій. Рідиною-носієм слугують нафта або вода, загущена полімером. Закупорювальний матеріал утворюється внаслідок виділення полімеру під діянням води, яка призводить до втрати агре-гативної стійкості дисперсії.

Латекси утворюють закупорювальний матеріал внаслідок коагуляції під діянням мінералізованих пластових вод. У водоізоляційну суміш разом із латексами можуть входити емульгатор і вуглеводнева рідина. Вони є водними дисперсіями синтетичних каучуків та мають динамічний кое­фіцієнт в'язкості 50-300 мПас.

Епоксидні смоли утворюють закупорювальний матеріал під діянням отверджувачів, що містять рухомі водневі атоми. Це, як правило, поліа-міни (наприклад, поліетиленполіамін). Вони можуть використовуватись у композиції з толуілендіаміновими смолами в ацетоні. Ці смоли є висо-ков'язкими рідинами.

До класу поліуретанів відносяться клей КІП-Д і уретановий форпо-лімер УФП-50 АО, що є за своєю хімічною природою поліефіруретандіізо-ціанатами. Тверднуть вони під діянням води і використовуються у вигляді розчинів у вуглеводневих розчинниках або ацетоні.

Похідні целюлози - карбоксиметилцелюлоза, метилцелюлоза і ок-сиетилцелюлоза - на даний час використовуються в основному як моди­фікатори цементних тампонажних розчинів, а карбоксиметилцелюлоза -і як стабілізатор пін. Реагенти цього класу являють собою тверді порош­коподібні речовини, добре розчинні у воді.

Кремнієорганічні сполуки, які містять у своєму молекулярному лан­цюгу хлор, алкокси- і гідроксильні групи, в певних умовах під діянням води тверднуть з утворенням високополімеру просторової будови. Причому а -, ω - дихлор(гідро)полідіорганосилоксанові олігомери тверднуть у ком­позиції з алкокси(ацетокси)трихлорсиланом. Реагенти являють собою рідини, їх динамічний коефіцієнт в'язкості сягає 500 мПа-с.

Із органічних сполук слід відзначити метоксиаеросил і діетилен-глікольаеросил (АДЕГ), що використовуються як модифікатори це­ментного розчину з метою покращення його реологічних властивостей і скорочення термінів схоплення.

Із класу неорганічних сполук при ізоляції використовують рідке скло, яке під діянням соляної кислоти із гелеподібного стану переходить у не­розчинний кремнезоль. Його можна використовувати і в композиції з поліакриламідом.

Як каталізатор реакцій затвердіння багатьох смол використовуються соляна кислота і бензолсульфокислота, а також каустична сода.

Сульфувальним осмолювальним агентом нафти є алкілована сірчана кислота (АСК). У результаті реакції утворюється кислий гудрон - заку­порювальний матеріал.

Акриламід і стирол відносяться до класу мономерів і утворюють заку­порювальний матеріал за рахунок реакції полімеризації в пластових умовах. Акриламід являє собою кристалічний порошок, добре розчинний у воді, токсичний. Стирол - рідина, її динамічний коефіцієнт в'язкості 0, 781 мПа-с, токсична, замерзає при температурі -30°С.

Із вуглеводневих продуктів нафти нейтралізований чорний контакт і кислий гудрон входять у так звані в'язкопружні суміші на основі поліакрил-аміду і виконують допоміжну роль, будучи армувальними домішками.

Структуроутворювач Х-1 (окислений бітум) використовується у виг­ляді стабілізованої за допомогою КССБ дисперсії у вуглеводневих розчинниках. Закупорювальна маса утворюється при виділенні реагенту під діянням води.

Хлористий кальцій, формалін, уротропін, поліетиленполіамін є широко розповсюдженими речовинами, використовуються як „зшивальні" та осаджувальні агенти і відносяться до класу допоміжних матеріалів.

У ході аналізу методів обмеження припливу вод встановлено, що закупорювальний ефект у пластах досягається за рахунок кольматації пор утвореними осадами, гелеутворенням або затвердінням тампо­нажних сумішей. Усунення негерметичності конструкційних вузлів сверд­ловини відбувається, як правило, при затвердінні тампонажних сумішей. У зв'язку з цим у залежності від фізико-хімічного принципу утворення закупорювального матеріалу всі водоізоляційні реагенти поділяються на три класи: осадоутворювальні, гелеутворювальні та стверджувані. При­чому деякі матеріали відносяться до двох класів: осадо- і гелеутворю-вальних. Це перш за все полімери кислот акрилового ряду.

Осадження цього класу полімерів, поліолефінів, латексів відбувається під діянням мінералізованих вод або електролітів і має для двох останніх класів коагуляційний характер. Гелеподібний стан тампонажних сумішей на основі акрилових полімерів досягається за рахунок введення в них різних структуроутворювачів: формаліну (ВПС, ГФС), смоли ТЕГ-1 або переходу золя рідкого скла в гелеподібний стан. Гелі утворюються за рахунок виникання структур як хімічної, так і фізичної природи (сили

міжмолекулярної взаємодії). До стверджуваних матеріалів відносяться практично всі синтетичні смоли і реагенти, що мають олігомерну будову. Синтетичні смоли, які відносяться до класу олігомерних сполук, займають провідне місце серед водоізоляційних матеріалів, а олігомери за розміром молекул - проміжне положення між мономерами і полімер­ними сполуками. Олігомери, котрі містять реакційноздатні групи, є як би заготівками для отримання полімерних сполук. У результаті цього вони можуть вступати в реакції полімеризації, поліконденсації і поліприєднання. До першої групи відносяться епоксидні смоли, які містять у молекулі не менше двох епоксидних або кінцевих гліциділових груп і в присутності таких отверджувачів, як, наприклад, триетаноламін, тверднуть за меха­нізмом полімеризації. Полімеризаційні композиції епоксидних смол воло­діють підвищеною адгезією до металу і їх можна рекомендувати для герметизації експлуатаційної колони.

Широким за кількістю є друга група - смоли, які тверднуть за меха­нізмом поліконденсації під діянням формальдегіду, шляхом утворення реакційноздатних груп. До них відносяться смоли на основі сланцевих фенолів, рідинні фенолоформальдегідні смоли (СФЖ-3012, ВР-1), резор-циноформальдегідні смоли. Перед запомповуванням у свердловини го­тують композиції із смоли, отверджувача - формальдегіду - і каталіза­тора (найчастіше лужного), від співівідношення яких залежить час за­твердіння смоли у свердловинних або пластових умовах.

Ізоціанатні олігомерні сполуки (УФП-50 АО, клей КІП-Д) тверднуть за механізмом реакції поліприєднання і відносяться до класу уретанових форполімерів. Відмінною їх рисою є здатність тверднути під діянням води і висока реакційна здатність відносно неї.

Використання як початкової сировини великотоннажних відходів ви­робництв і дешевизна ставлять ці матеріали в ряд перспективних, хоча їм притаманні деякі недоліки внаслідок незадовільних фізико-механічних властивостей утвореного закупорювального матеріалу. Це скорочує тривалість його ефективного діяння.

До класу полімерних водоізолювальних матеріалів можна віднести і мономерні сполуки, такі як акриламід і стирол. Акриламід у присутності зшивального агента метиленбіс-акриламіду під діянням ініціювальної системи полімеризується із утворенням нерозчинного полімеру просто­рової будови. Утворений закупорювальний матеріал володіє невеликим набуханням, що покращує ефект ізоляції. Другий представник мономерів -стирол - в умовах високотемпературних пластів під діянням тепла під­дається термополімеризації, утворюючи нерозчинний полімер.

Загальна класифікація полімерних, олігомерних і мономерних мате­ріалів для обмеження водоприпливів і фізико-хімічні принципи утворення закупорювального матеріалу із них подано на рис. 2.6.

Рис. 2.6 -Класифікація полімерів і полімероутворювальних реагентів за фізико- хімічним процесом утворення закупорювального матеріалу

Похідні акрилових кислот практично можна знайти у всіх трьох групах, названих на рис. 2.6. Гамма нових властивостей, нетоксичність і технологічність використання сприяють їх широкому впровадженню у виробництво [174].