Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 5. Теоретичний розгляд причин злочину в різних галузях кримінології






Перш ніж безпосередньо приступити до розгляду цієї теми, необхідно зупинитися на одній із найскладніших і основній філософській категорії – причинності, що має велике методологічне значення для розвитку кримінології. З наукового погляду зв’язок (чи причинність) визначається як об’єктивний взаємозв’язок між двома явищами, одне з яких (причина) при наявності певних умов створює, породжує інше (наслідок). Саме – породжує. У цьому єдині корінна відмінність причинного зв’язку від численних інших, як би вони не були близькі і тісні у своїй залежності. Тобто причинний зв’язок – це зв’язок генетичний (породжуваний). Етимологічно слово «причина» пов’язано з дієсловом «лагодити», «учиняти» і вважається синонімом слів «робити», «діяти». Та зіставлення має першорядне значення для подальших наших уявлень про причину як в основному елементі детермінації злочинності і злочинів. Тут слід детальніше зупинитися на понятті «детермінанта». Філософія знає понад тридцять видів детермінацій. «Детермінанта» від латинського «determinire», що значить «визначати». Детермінанта такий чинник (явище, предмет матеріального або духовного світу тощо), що визначає появу іншого чинника, іменованого наслідком. Кримінологічна детермінація найбільше використовує три види зв’язків – причинний, зумовлюючий і функціональний

Причина породжує наслідок сама по собі. Як уже було сказано вище, причинний зв’язком є зв’язок генетичним. Умова – явище, що формує причину чи створює можливість її дії, цей зв’язок з наслідком є зумовлюючим. Функціональний зв’язок явищ, при якому зміна в одному ряді явищ викликає зміни в іншому ряді явищ. Прикладом функціональної залежності є кореляційна залежність. Статистична кореляція вимірюється кількісно від «0» до «1» (тіснота кореляції). Нульова залежність свідчить про відсутність взаємодії досліджуваних статистичних рядів. Близький чи рівний одиниці зв’язок може означати причинно наслідкову детермінацію. Розповсюдженою помилкою в кримінології є ототожнення кореляції з причиннозумовлюючим зв’язком. Таким чином, детермінація включає не лише причинні залежності, але й інші. Принцип причинності розкриває те, відкіля відбулося дане явище, як протікав процес його породження, установлює факт зв’язку між породженим і тим, що породила; принцип детермінізму, виходячи з факту причинного походження, вказує на те, чому відповідний процес відбувся так, а не інакше, чому виникло саме це явище, які умови відповідного породження.

Кожній сфері відносин відповідають свої особливі закономірні зв’язки, специфічні форми детермінації. Ще Ф. Енгельс відзначав, що «причина і наслідок сутність уявлення, що мають значення як такі, лише стосовно до даного окремого випадку. Але як тільки ми будемо розглядати цей окремий випадок у його загальному зв’язку до усіх світових цілей, ці уявлення сходяться і переплітаються у певній універсальній взаємодії, у якій причина і наслідок постійно міняються місцями».2 У залежності від характеру явищ, що знаходяться в причинній залежності, цей зв’язок здійснюється в різних формах (механічні, фізичні, хімічні, психологічні та інші взаємодії), тобто взаємозв’язок причини і наслідку являє собою взаємодію явищ. Взаємодія між причиною і наслідком виявляється в переносі деякої кількості речовини чи енергії інформації. Перенос інформації – типова властивість причинності в сфері суспільних явищ. Слід зазначити, що причинний ланцюжок у принципі нескінченний і складається з необмеженої кількості ланок. Наприк лад, будьяка причина має свою причину, а будьякий наслідок, у свою чергу, породжує інший наслідок. Причинне пояснення соціальнонегативних явищ припускає багаторівневий підхід. Стосовно злочинності такими рівнями виступають суспільство (макрорівень), соціальна група (мікрорівень) і індивід (індивідуальний рівень). Відповідно і наукове пояснення поділяється на філософський, соціологічний і психологічний рівні. На філософському рівні формується загальна концепція причин і умов, що породжують соціальне відхилення в суспільстві. Найзагальнішою причиною злочинності в будьякому суспільстві можна вважати об’єктивно існуючі соціальні протиріччя. Зрозуміло, ці протиріччя не однакові в різних соціальноекономічних формаціях. До того ж державному соціалізму, що існував у нашій країні до початку 90х років минулого сторіччя, головним протиріччям було протиріччя між конкретними життєвими потребами людей і тими можливостями, що їм надавала адміністративнокомандна система. Головне протиріччя капіталістичного суспільства, визначене соціологами й економістами: це протиріччя між суспільним характером виробництва і часткою присвоєнням результатів праці. Ці кардинальні, провідні, об’єктивно існуючі протиріччя у суспільноекономічних формаціях непереборні, доки та чи інша формація існує. Вони з закономірністю породжують злочинність, реалізуючись у суперечливих процесах і явищах соціологічного рівня. Суспільні протиріччя вічні. Отже, з цього випливає, що злочинність буде існувати, поки існує людське суспільство. Але з нею можна і необхідно боротися, як ми боремося з хворобами, визнаючи їхнє об’єктивне походження і неможливість абсолютної ліквідації.1 Соціологічний рівень дослідження причин злочинності припускає вивчення більш конкретних зв’язків і відносин суспільства. У них виявляються загальні закономірності історичного розвитку і властиві їм протиріччя, на яких позначаються наявні труднощі і недоліки. На даному рівні ми розглядаємо пороки і недоліки суспільної системи, політичні і духовні явища, що викликають злочинність, їхній взаємозв’язок і взаємну обумовленість. Ці явища впливають на формування особи майбутнього злочинця, мотивацію його вчинків і реалізацію задуманого. На психологічному рівні створюється той моральнопсихологічний стрижень особи, на якому заснована або правомірна, або злочинна поведінка. Загальною причиною злочинної поведінки на індивідуальному рівні є недостатня соціалізація особи, тобто неповне засвоєння нею норм соціального життя, слабка адаптованість до навколишніх умов. Відповідно до соціальнопсихологічної природи причин злочинності і злочинів джерелом кримінального діяння є потреби, інтереси і мотивація особи. Мотивація одночасно належить психології особи і причині її поведінки. Мотивація суті це система мотивів соціальнонегативних за змістом, що спонукає особу до злочинної поведінки. Мотивація активізує таку поведінку, доки вона не завершиться суспільно небезпечною шкодою. Ніяка, навіть найекстремальніша криміногенна, зовнішня ситуація ніколи не може сама по собі обминути мотивацію і провину особи та заподіяти злочинну шкоду (наслідок). Таким чином, причини й умови злочинності і злочинів – це система негативних, для певної економічної формації, держави і суспільства явищ, що детермінують злочинність як свій наслідок. Декілька слів про основи філософського детермінізму. Детермінація – найбільш загальна категорія, що характеризує походження досліджуваних явищ у природі та суспільстві. Мова йде про залежність явищ, процесів і станів від інших, про зв’язки між речами і явищами. Іноді причини та умови, сприятливі їй, називають чинниками. Це рушійна сила процесу чи одного з його умов. Тому, на думку автора, це поняття має як теоретичне, так і практичне значення.

Питання про класифікацію причин злочинності – одне із самих дискусійних у кримінології. З одного боку тому, що сама злочинність, як складне соціальне явище, дуже різноманітна і важ ко знайти загальне пояснення для всіх її видів і форм. З іншого боку те, що може бути поясненням загального (злочинності), як складного соціального явища, важко застосовувати для пояснення конкретних дій людини, що скоїла злочин. В.Н. Кудрявцев для ілюстрації труднощів пояснення причин правопорушень поставив таке питання: у чому причина хвороби? Очевидно, – продовжує він, – що відповісти однозначно на нього неможливо. Поперше, тому, що людські хвороби занадто різноманітні: причини грипу не збігаються з причинами шизофренії, інфаркту чи перелому руки при падінні. Подруге, немає однозначної відповіді навіть на питання про причини однієї хвороби. Так, можна сказати, що причина грипу – вірус. Але не помилиться і той, хто назве його причиною застуду, тому що вірус звичайно уражає ослаблений організм. Відсутність надійних ліків проти грипу теж можна включити в число причинних пояснень. Як видно, що тут діє не одна причина, а всі вони потроху утворюють складну систему взаємодіючих сил, кожна з який відіграє істотну роль. Потретє, доволі різні люди, причини хвороб яких ми прагнемо розкрити. Тому і самі причини їхніх захворювань можуть бути зовсім не однаковими.1 Приблизно ті самі труднощі зустрічаються і при вивченні причин злочинності. Це, звичайно, не означає, що причинне пояснення протиправної поведінки, а також класифікація причин та умов такої поведінки, неможлива. Класифікація причин та умов злочинності, а також самих злочинів проводиться за багатьма критеріями. За рівнем розрізняють причини й умови злочинності в цілому (їх іноді називають загальними причинами), причини й умови окремих груп злочинів – неповнолітніх, організованих, необережних та інші (досліджуються в особливій частині кримінології), нарешті, по кожній конкретній кримінальній справі (відповідно до вимог кримінальнопроцесуального законодавства, правоохоронна система зобов’язана встановлювати причини й умови кожного скоєного злочину). Слід відзначити, що не всі автори згодні з даним підходом до класифікації причин. Так, наприклад, А.Ф. Зелінський пише: «Не можу уловити логіку класифікації криміногенних чинників за їх рівнем: причини злочинності, причини ок ремих категорій злочинної поведінки, причини видів злочинів і, нарешті, на рівні одиничного, корінного зазіхання. Не слід ставити в класифікаційний ряд різні за обсягом поняття. Адже жоден, хто володіє формальною логікою, не скаже, що є люди, є росіяни, жінки і громадянин Петренко»1. Безумовно, А.Ф. Зелінський правий, оскільки криміногенні чинники за своїм змістом можуть бути психологічними, біологічними, економічними, соціальнополітичними, екологічними, географічними, космічними, кліматичними тощо. Одна із соціологічних теорій злочинності – теорія чинників – указує на їхнє значне число – від 11 до 20. За своїм змістом причини й умови диференціюються характером соціальної негативності на: психологічні, економічні, політичні, культурні тощо. Історія причин і умов злочинності минулого і сьогодення складається з періодів: дорадянського, радянського, пострадянського, успадкованих від старої системи. За своєю природою, причини й умови поділяються на об’єктивні і суб’єктивні. В основі цієї класифікації лежить філософське трактування об’єктивного, як незалежного від волі і свідомості людей, і суб’єктивного – того що залежить від волі людей. У філософській і кримінологічній літературі зберігається панування вульгарнихсоціологічних тенденцій у поглядах на співвідношення об’єктивного (середовища мешкання) і суб’єктивного (людського, зокрема і біологічно обумовленого) у детермінації злочинності. Людська історія переконливо показала, що ніякий саморобний соціальний устрій, ніяке економічне благополуччя не здатне приборкати свавілля, користолюбство і жорстокість людей. Про це дуже добре сказано у Ф.М. Достоєвського: «Так обсипайте його (людину – А.М.) усіма земними благами, втопіть у щасті з головою, так, щоб лише пухирці виникали на поверхні щастя, як на воді; дайте йому такий економічний достаток, щоб йому зовсім вже більше нічого не залишалося робити, крім як спати, їсти пряники і клопотати про нескінченність всесвітньої історії, – так він вам і тут з однієї невдячності, з одного пасквіля мерзенність зробить».2 Застосовуються й інші підстави для класифікації. Так, деяки ми кримінологами виділяються головні та другорядні, найближчі і віддалені, безпосередні й опосередковані, внутрішні та зовнішні. Криміногенні умови в кримінології прийнято поділяти на дві групи: умови, що сприяють вчиненню злочинів (так звані ситуаційні умови) і умови, що формують криміногенну мотивацію. Вони, звичайно, взаємодіють. Наприклад, ситуаційна умова – відсутність охорони на підприємстві, що інформаційно функціонує, сприяє формуванню корисливого, безвідповідального відношення до схоронності виробленої продукції. До групи ситуаційних умов входять і віктимогенні умови, тобто поведінка потерпілих. Ситуаційні криміногенні умови більш конкретні і практично більше фіксуються підчас розслідування та судового розгляду кримінальних справ. Їх усунення більш реалістичне за поданням слідчих і визначенням судів. Психологічні умови, що формують особу і її мотивацію, більш віддалені від факту злочину і набагато менше піддаються чіткому профілактичному впливу У будьякій державі та суспільстві джерелом причин і умов злочинності є соціальні протиріччя, їхні негативні протилежності і ступінь загострення. Система таких протиріч різноманітна: між новою і старою, боротьба між якими складає основи прогресу, класові протиріччя, інші соціальні протиріччя, економічні, політичні, управлінські, психологічні, ідеологічні, правові. При цьому матеріальне благополуччя суспільства далеко не завжди обумовлює низький рівень злочинності. Прикладом цього є практично всі індустріально розвинуті країни Америки і Європи. Наприклад, Швейцарія і Швеція – нейтральні країни, що уже більш 150 років тримаються осторонь від усяких збройних конфліктів; відрізняються високим ступенем індустріалізації і живуть у стані благоденства. В обох країнах приблизно однакова кількість населення, високий життєвий рівень, стійка валюта і багато іноземних робітників. У Швеції досить високий рівень загальної і підліткової злочинності, сильний страх перед злочинністю в населення. Високий рівень суїцидів. Останнім часом особливо сильно прогресує насильницька злочинність. У Швейцарії навпаки: низька традиційна злочинність як серед дорослих, так і серед підлітків; там особливо мало насильницьких злочинів і острах перед злочинністю незначна. Однак там широко поширений алкоголізм і самогубства. Високий рівень також економічної злочинності. Саме собою напрошується порівняння стану суспільства у Швейцарії і Швеції для того, щоб виявити причини традиційної масової злочинності. Американський кримінолог Маршалл Клайнард прожив у Швейцарії вісім місяців з метою збору необхідного матеріалу. Він назвав такі причини низького рівня традиційної злочинності (за такими видами, як умисне вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, грабіж, грабіж зі зломом, крадіжки, викрадення автомашин, наркобізнес) у Швейцарії. Урбанізація протікає тут повільно. Промисловість децентралізована, тому немає промислових міст із кварталами убогості, як немає і криміногенних районів у великих містах з опозицією владі і поліції, поганими санітарними й екологічними умовами. Населення Швейцарії є переважно корінним. Багато поколінь родин проживають на одному місці, тому люди добре знають своїх сусідів і відчувають себе членами даної громади. У силу множинності культур, мов і релігійних вірувань Швейцарія політично децентралізована. Саме тому швейцарцям удалося зберегти свідомість громадянської відповідальності, перенести її із сіл минулого в сучасні великі міста. Швейцарцями володіє природжена віра в необхідність взаємної допомоги і солідарності. Вони самі собі добродії, не схильні бути під дією якогось анонімного панування і залежати від нього. Вони відкладають гроші на чорний день і почувають себе відповідальними за забезпечення власної старості, активно беруть участь у житті своєї громади, сприймають осуд громадськістю (неформальна санкція) серйозніше, ніж втручання поліції. Поліцейська система у Швейцарії також децентралізована. Відношення держави до злочинності в цілому і підліткової злочинності зокрема дуже відповідальне і залежить від конкретних обставин. Ніяких надмірних реакцій не спостерігається, лише незначне число правопорушників береться під варту. Альтернативою позбавлення волі дуже часто є умовне засудження. Якщо виноситься вирок про позбавлення волі, то терміни бувають, здебільшого, незначними і покарання відбувається в невеликих в’яз ницях, де навряд чи може сформуватися тюремна субкультура чи організуватися професійна злочинність. Урбанізація не призвела до ослаблення неформального суспільного контролю за юнацтвом. Вандалізм і бандитизм поширені дуже мало. Молодші вікові групи (до 18 років) майже не обтяжені злочинністю. Молодь ні в якому разі не відчужена від дорослих і своїх родин. Заміжні жінки у Швейцарії менше усіх у світі зайняті професійною працею, тому вони мають можливість краще піклуватися про своїх дітей і краще їх виховувати. Шкільне виховання виключає вседозволеність, містить багато заборон. Учителі мають високий соціальний статус і користуються досить великою повагою. Школа пред’являє до учнів високі вимоги, юнацтво гарне і міцно убудоване у швейцарське суспільство, молодь віддає перевагу як у буденному житті, так і в спорті проводити час разом зі старшими різних віків, і тому в країні немає передумов до виникнення особливої молодіжної субкультури. Зв’язок поколінь тут досить міцний. У Швейцарії працює багато робітниківіноземців, але вони менш схильні до злочинів, ніж корінні жителі, тому що бояться виселення з країни перебування. Швеція – країна з державною охороною здоров’я і забезпеченням у старості, сильним центральним урядом, бюрократичною системою і централізованою поліцією, що підкорила громадян, робить їх цілком залежними і байдужними до всього, що вимагає особистої відповідальності. Протягом усього життя шведи передоручають своє постачання і забезпечення безпеки державі. У результаті цього їхнє почуття спільності і неформальний контроль один за одним значно послабляється, а то і цілком зникає. Надмірна обробка правопорушників психологами, психіатрами і соціологами у шведських місцях позбавлення волі (ідеологія виправлення) непрямим чином сприяє виникненню злочинної самооцінки і веде до розвитку кримінальних досягнень, через те увязнений незмінно сприймається як «злочинець», а його власна відповідальність нівелюється. Юнацтво дуже слабко інтегровано в суспільство. Склалася молодіжна субкультура з особливим стилем життя, зі своїм одягом, музикою і проведенням дозвілля. У силу запрограмованого існування молодь нудьгує, оскільки життя не вимагає від неї ніякої ініціативи. Соціальний контроль за допомогою родини ослаблено.

Під причинами злочинності в сучасній Україні розуміється система негативних соціальнопсихологічних явищ, пов’язаних із протиріччями суспільства і держави, які породжують злочинність. Умови злочинності – система негативних економічних, соціальних, психологічних, організаційних, правових явищ, пов’язаних із протиріччями суспільства і держави, що створюють можливість формування причин і дії злочинності. Причини й умови злочинності в перебудовний і постперебудовний періоди, в основному, зводяться до чотирьох підсистем: економічні причини та умови, причини та умови кримінальної агресивності, причини та умови кримінальної необережності і правові причини та умови. Економічні причини: психологія: а) корисливості; б) паразитизму і в) нестатку. Економічні умови: а) помилки в стратегії і практиці економічних реформ; помилки в приватизації, у банківській системі й акціонуванні, у виробничосировинній сфері, у споживчій сфері, у податковій системі; б) безконтрольність; в) безкарність. Причини кримінальної агресивності: а) психологія корисливої агресії; б) побутової агресії; в) націоналістичної сепаратиської агресії; г) сексуальної агресії. Умови кримінальної агресії: а) безконтрольність обігу зброї і наркотиків; б) пропаганда культу насильства, порнографії, проституції; в) неефективність ранньої профілактики. Причини кримінальної необережності: психологія: а) легковажногоризикового відношення до дотримання вимог громадської й особистої безпеки; б) егоїстично недбалого задоволення власних інтересів. Умови кримінальної необережності: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченні особистої і громадської безпеки. Правові причини: психологія: а) правового нігілізму; б) правового легкодумства; в) правового безкультур’я. Правові умови: а) недосконалість законодавства; б) прорахунки правозастосування; в) неефективність правового виховання; г) слабка суспільна профілактика.







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.