Тема 2. Злочинна поведінка неповнолітніх

Злочин і злочинця необхідно розглядати в діалектичній єдності. Без цього неможливо розібратися в джерелах злочинного діяння, виявити механізм його вчинення. Адже злочинна поведінка, як і будь-яка поведінка людини, має дві основні групи ознак. Суб'єктивні — мотиви, мета, намір людини та об'єктивні — фізичні рухи і дії. Злочин, перш ніж втілитися в небезпечні для суспільства дії, проходить стадію внутрішнього, психологічного визрівання. Людина спочатку вирішує, а вже потім вчиняє злочин. Рішучість особистості вчинити злочин називається наміром. Вчинити злочин навмисно — значить усвідомлювати характер свого вчинку, передбачати його суспільну небезпечність, наслідки та свідомо допускати їх. Характер наміру, таким чином, значною мірою свідчить про те, як злочинець ставився до вчиненого ним злочину.

При цьому намір розрізняється, насамперед, за ступенем обдуманості злочину: чи виник він раптово, чи готувався заздалегідь, задовго до вчинення злочину; чи є він наслідком зненацька сформованих обставин або спеціально вибраних умов. Адже для оцінки того, наскільки морально запущена та суспільно небезпечна особистість, необхідно визначити, як вона прийшла до рішення вчинити злочин. Звичайно, заздалегідь виниклий намір говорить про більшу небезпеку злочину та злочинця в порівнянні з наміром, який виникає раптово в якості емоційного відношення до тих або інших несподіваних обставин.

В залежності від особливостей наміру серед неповнолітніх правопорушників закону можливо виділити три основні їх групи. Перші — ті, у кого намір вчинити правопорушення та злочин виник раптово. Другі — ті, хто заздалегідь обміркував протизаконну дію, готувався до її здійснення. Треті — ті, хто іноді знали заздалегідь про вчинення злочину, а іноді намір у них виникав раптово.

Для першої групи характерно те, що противоправний намір тут цілком можна розглядати як своєрідну суспільно небезпечну реакцію па сформовані обставини. Неповнолітній зазвичай не обмірковує заздалегідь злочинну дію, шляхи та засоби досягнення злочинного результату. Більше того, іноді навіть за кілька хвилин до вчинення злочину він і не задумується про нього. Рішучість вчинити так, а не інакше нерідко виявляється зненацька для молодої людини і швидко реалізується у вчинку та діях. Саме тому можна говорити про намір неповнолітнього як про таку форму провини, яка виникає в залежності від ситуації, тобто як реакція на непередбачену ситуацію.

Для другої групи характерний злочинний намір, який виникає в поверхневому і суперечливому усвідомленні суспільної шкоди. Це виражається в тому, що більшість підлітків та юнаків, зважуючись на вчинення злочину, усвідомлюють лише фактичну сторону свого діяння (тобто самі дії та предмет зазіхання). При цьому вони не вміють оцінювати соціального значення свого вчинку — його шкідливості для інтересів суспільства.

Для третьої групи особливість злочинного наміру проявляється в його спрямованості. Вона виражається в бажанні досягнення злочинних наслідків та визначається метою злочину9 тобто результатом. Специфіка його полягає насамперед у тому, що підлітки або юнаки досить часто не мають чіткого уявлення про мету злочинного діяння. " Так захотілося", " не знаю, як вийшло", " інші робили, і я теж" — за допомогою такого роду відповідей вони нерідко пояснюють причини злочину. Специфіка виражається й у тому, що серед підлітків та юнаків, на відміну від дорослих людей, досить розповсюджені с протиріччя між метою діяння та засобами його досягнення. Так, у злочинах неповнолітніх нерідкі випадки, коли спрямованість наміру, його ціль не є антигромадськими. Злочинне діяння в наявності, але ціль його сама по собі аж ніяк не злочинна — захист достоїнства товариша і свого власного, бажання надати допомогу іншій особі, прагнення утвердити себе в очах однолітків і т. ін. Специфіка спрямованості наміру неповнолітніх визначається тим, що психологічним джерелом цієї спрямованості та цілей діяння є вікова мотивація, тобто сукупність конкретних збудників (мотивів), якими визначається поведінка молодої людини.

Мотиви злочинних діянь, вчинених підлітками і юнаками, як правило, досить розрізнені та поверхові. Вони являють собою картину з яскраво вираженою дитячою мотивацією. Мотиви злочинів неповнолітніх значною мірою проявляються на основі групових дій. Як правило, найбільш розповсюджені престижні та наслідувальні мотиви, а також намагання до самоствердження серед товаришів та однолітків. Значний вплив па мотивацію має і той факт, що більшість молодих людей вчиняють злочин в стані сп'яніння, тобто тоді, коли підліток і юнак деякою мірою втрачають контроль над вчинками і їхніми спонуканнями. Звідси досить високий відсоток і так званих невмотивованих злочинів, тобто діянь, внутрішні причини яких неповнолітній не може чітко визначити. Звичайно, тут завжди потрібно мати на увазі й те, що мотиви злочинної, як і іншої поведінки, далеко не завжди усвідомлюються не тільки неповнолітніми, а й дорослими.

У тих випадках, коли неповнолітній чітко уявляє власну мотивацію до злочину, нерідко виявляється, що серйозний вплив на нього мають протиріччя між рівнем домагань неповнолітніх і можливостями їхнього задоволення. Підліток та юнак часто мають завищені домагання насамперед матеріального порядку: мати якусь річ, мати кишенькові гроші, гарний і модний одяг і т. ін. Будучи не задоволеними, ці домагання можуть обумовлювати формування корисливих за своєю сутністю спонукань, які втілюються в злочинних зазіханнях на державну та особисту власність.

Якщо ж спробувати звести в групи найбільш важливі мотиви злочину неповнолітніх, то виявиться, що для більшості з них характерні:

— прагнення (у тому числі шляхом порушення закону) продемонструвати перед товаришами сміливість, хоробрість, рішучість;

— безглузда рішучість вчинити виражається в необдуманому суспільно небезпечному діянні;

— корисливе відношення до предмета домагання, заради якого неповнолітній готовий порушити правові заборони.

Таким чином, спонукають молоду людину до злочинної дії не He-усвідомлена неповага до закону, не відсутність зайнятої антигромадської позиції, не ідейне переконання, а інше... На першому місці для неї — перекручений, неправильно зрозумілий авторитет серед однолітків, що значить для правопорушника в тій або іншій ситуації більше, ніж інтереси суспільства та його членів. Порушує закон той, хто в стані сп'яніння, перебуваючи під впливом групи, не вміє правильно оцінити виникле спонукання, виявляється нездатним осмислити його та в результаті втрачає почуття відповідальності за свої вчинки.

Як бачимо, психологічне джерело злочину неглибоке. Але якими б поверховими й елементарними не здавалися злочинні наміри, вони все-таки настільки сильні, що в змозі диктувати неповнолітньому умови протиправної поведінки. Вони настільки стійкі, що цілком можуть визначати досить тривалу рішучість злочинної дії. Вони настільки діючі, що в різних ситуаціях здатні втілитися в різноманітні злочинні діяння. При всій наївно-дитячій мотивації ці спонукання антигромадські за своїм змістом і визначають як незначні, так і небезпечні для суспільства тяжкі злочини.

Правові порушення найчастіші в мікроумовах, у малих соціальних осередках. Адже саме в малих групах і колективах (родині, школі, різного роду об'єднаннях, а також в умовах вулиці, серед однолітків і дорослих) робить свої перші кроки людина. Саме ці колективи та групи виступають по відношенню до підлітка та юнака як конкретна ситуація, яка постійно і активно впливає на нього.

Родина є тим першим колективом, якій формує в людині поняття про те, як необхідно жити, що потрібно знати, як треба поводитися тощо. У родині молода людина одержує перші практичні навички взаємин з. іншими людьми, засвоює норми, які регулюють ці взаємини. Тут уперше виникає конфлікт між " хочу" та " не можна". Все це визначає той факт, що більшість особливостей, які характеризують дорослого злочинця (як, втім, і будь-яку іншу особистість), походять корінням з ранніх років життя людини. Адже навіть доросла людина нерідко дивиться на явища крізь призму вироблених у дитинстві оцінок та понять.

Злочин неповнолітнього — специфічний, сумний показник несприятливих умов життя та виховання підлітка і юнака в родині.

Найбільш важливими факторами, які негативно впливають на формування особистості в родині, є:

— виховання неповнолітнього в умовах неповної родини (відсутність одного з батьків);

— дефекти в сімейному укладі, головним чином в моральній атмосфері сімейних відносин;

— недоліки у взаєминах батьків і дітей, які виражаються найбільш яскраво в явищах бездоглядності.

Відсутність одного з батьків порушує цілісність родини як колективу, спричинює послаблення виховних функцій. З'являються прогалини в організації контролю за поведінкою дитини, як правило, знижується рівень вимогливості, змінюється весь психологічний клімат сімейних відносин. Але особливо негативно впливає на неповнолітнього та зовнішня атмосфера, яка зазвичай складається навколо зруйнованої родини: справжнє і показне співчуття, осуд того, " хто винуватий" і т. ін. Необережні репліки, необачні вчинки, випадково перехоплені погляди сусідів, знайомих і родичів — все це боляче ранить підлітка і юнака. З'являються почуття особистісної ущербності і зайвості. Це нерідко стає основою для формування негативного відношення до навколишнього, до норм, правил і принципів поведінки.

І справа не тільки в тому, що батько мав би серйозний виховний вплив на сина, стримав би його від аморальних та небезпечних для суспільства діянь. Головне — не були б створені ті внутрішні психологічні нашарування, які визначили можливість проникнення та • реалізації мотивів злочинної поведінки.

Відсутність одного з батьків підліток або юнак намагаються заповнити шляхом наслідування іншим особам, серед яких нерідко виявляються злочинці. Факт відсутності одного з батьків породжує хворобливий стан неповноцінності побуту і самої особистості. Звідси, з одного боку, — замкнутість, озлобленість, мстивість, а з іншого — прагнення за всяку ціну домогтися авторитету серед однолітків, довести, що він заслуговує більш престижного місця і положення. І, нарешті, ще одна риса — специфічна форма заздрості: " якби в мене був батько, я б мав такі ж матеріальні блага, як і однолітки".

Відхилення від норми в поведінці членів родини впливають на увесь духовний світ неповнолітнього, на його вчинки. Як правило, з таких родин виходять молоді люди, які перейняли в. дорослих членів родини цинічне відношення до моральних цінностей, неповагу до оточуючих їх людей, негативне відношення до суспільних норм і правил поведінки. Зазвичай ці підлітки і юнаки найчастіше відіграють провідну роль у злочинних групах неповнолітніх.

Поведінка членів таких родин має особливо великий вплив на мотив і характер злочинів неповнолітніх. У порівнянні з іншими категоріями молодих злочинців тут значно частіше спостерігаються умисні протиправні діяння. При цьому злочин у своїй основі має, як правило, продумані й стійкі мотиви.

Брутальність, приниження людської гідності, аморальні вчинки старших у подібних родинах озлоблюють підлітка і юнака й тим самим сприяють формуванню таких мотивів, як помста; озлоблення. З іншого боку, така сімейна атмосфера породжує своєрідну психологічну реакцію з боку неповнолітнього — відстояти власну людську гідність, затвердити себе як особистість якщо не в родині, так серед товаришів. Наявність у родині раніше засуджених осіб, а також алкоголіків, наркоманів нерідко призводить до затвердження в сімейних відносинах психології корисливості та користі. Цей факт уже сам по собі не може не мати негативного впливу на мотивацію поведінки неповнолітнього.