Перші вітчизняні спроби професіоналізації соціальної роботи

На основі досягнутого практичного і теоретичного рівнів розвитку соціальної опіки в Росії і на Україні також поставало питання про осіб, що її здійснюють. Якщо спочатку воно піднімалось виключно в контексті добровільної допомоги, то з часом приходить усвідомлення, що допомога повинна здійснюватись спеціально підготовленими людьми – професіоналами. Благодійні товариства створюють для своїх працівників різні курси (тривалість їх – від декількох місяців до року), які мають свої навчальні програми, систему практик і стандартів. Цікаво, що перші спроби у цій справі на Закарпатті здійснювалися за методом, який в усіх країнах завжди визнавався найбільш ефективним – набуття досвіду під керівництвом практичного соціального працівника в соціальному закладі. Цей спосіб використовувався на курсах, заснованих для підготовки таких фахівців у різних країнах. Саме так навчалися в кінці XIX на початку XX ст. перші соціальні працівники з Товариства благодійних організацій Великобританії.

Діяльність щодо підготовки соціальних працівників у Закарпатті розпочав Американський Червоний Хрест у 1921 р. у зв'язку з організацією медичних консультацій. Для цього було відібрано окремі міста, до числа яких ввійшли Берегово та Мукачево. До консультацій в цих містах були включені громадська медсестра і соціальний працівник з американського персоналу. Під їх керівництвом 48 жінок тодішньої Чехословацької республіки протягом року знайомилися з медичною і соціальною роботою безпосередньо в консультаціях і через надомні відвідування населення.

Після цього студентки слухали одпомісячний інтенсивний теоретичний курс медичного громадського догляду і соціальної роботи в Празі. Підготовані таким чином працівники входили згодом до штату консультацій (1 дипломована медсестра на 2-х або 4-х соціально-медичних працівників).

У Російській імперії в кінці XIX – на початку XX ст. також намічаються зрушення від благодійності до професіоналізму. Підтвердженням цього є той факт, що на працюючих у благодійних товариствах поширювались права державної служби (подібні процеси відбуваються в цей час у Америці і Європі, де зароджується професійна соціальна робота). Зокрема, Імператорське людинолюбне товариство в кінці 90-х років XIX ст. «отримало право встановлювати платні посади для осіб, які професійно займалися благодійною діяльністю в його закладах. Причому ці посади прирівнювалися до різних чинів державної служби. Указ 1897 р. передбачав можливість просування по службі у сфері суспільної опіки до рівня, який відповідав цивільному чину колезького радника і військовому – полковника... Цим указом у Росії було закладено початок професійній громадській опіці».

Як і на Заході, соціальною роботою в Російській імперії до революції займалися переважно жінки прогресивних поглядів із заможних сімей. Перші вищі навчальні заклади для жінок, які виникли в цей період, здійснювали підготовку і в цьому напрямі.

При психоневрологічому інституті в Петербурзі було відкрито наукову кафедру «Суспільна опіка», де розроблялися програми підготовки майбутніх спеціалістів у галузі суспільної опіки. До дисциплін освітнього циклу включалися соціологія, політекономія, соціальна гігієна, психіатрія, педагогіка тощо. У цілому вітчизняний розвиток суспільної допомоги до 1917 року був багато в чому схожим на той процес, який відбувався і у Великобританії та США. На рубежі віків Росія впритул підійшла до практичного оформлення професійної діяльності в галузі соціальної опіки з системою інститутів допомоги, програмами професійної підготовки, що ставило її в один ряд з такими європейськими державами, як Англія, Франція, Німеччина, Бельгія, Скандинавія та ряд інших.

Загальну логіку розвитку професії соціального працівника можна подати як таку, що виникла із потреби певних категорій людей у сторонній допомозі і підтримці. Важливість цих потреб і необхідність особливої соціальної системи їх ефективного задоволення здобули суспільне визнання. Згодом відбувається накопичення практичного досвіду, його осмислення і формування теоретичної бази. Виникає необхідність професійної підготовки кадрів для здійснення цього специфічного виду діяльності. Ця послідовність прослідковується у розглянутих у попередніх розділах основних історичних етапах: від первіснообщинних і родових форм до церковно-монастирської допомоги; потім зародження громадських і державних підходів; «наукова філантропія» на рубежі XIX – XX ст., пов'язана із усвідомленим прагненням добровольців створити науково-теоретичну і ціннісну базу своєї діяльності; офіційне визнання соціальної роботи самостійною професією (1915 р.).

І хоча підготовка й навчання кадрів для соціальної роботи ще в 20-х pp. XX ст. залежала від зусиль благодійних організацій, самі терміни «соціальна робота» і «соціальне забезпечення» відображали її зростаюче значення як для державних установ, так і для релігійних та приватних агенств. Подальший розвиток професійної соціальної роботи включив процеси становлення формалізованих методів (індивідуальна, групова, общинна) та їх комплексного використання, розробки теоретичних моделей (психодинамічної, гуманістичної, когнітивної, біхевіоральної, кризового втручання, орієнтованої на вирішення завдання тощо), а також технологій її безпосереднього здійснення. (Г. Попович)

Питання для самоконтролю:

1. Яка роль зарубіжних учених в становленні теорії соціальної роботи?

2. Охарактеризуйте передумови становлення професійної соціальної роботи у США і країнах Західної Європи. Порівняйте їх із подіями, що відбуваються у сфері суспільної опіки на рубежі ХІХ – ХХ ст. в Україні.

3. Використайте аналіз основних стадій професіоналізації соціальної роботи для обґрунтування її появи як окремої професії.

4. На основі вивченого матеріалу висловіть свою думку щодо бачення історії соціальної роботи «від теорії до практики» та «від практики до теорії».

5. Назвіть особливості підходів до здійснення соціальної допомоги М. Річмонд і Д. Адамс.

6. За чиєю ініціативою була відкрита перша національна школа прикладної філантропії в США?

Поясніть сенс висловлювання:

1. Виникнення соціальної роботи припало на час, коли конкурентна експлуатація була на вершині, і більшість уявлень суспільства про добродійність і філантропію були пов’язані з чеснотами «моральних переконань» (Р. Рамзей, один з відомих американських спеціалістів із соціальної роботи). Особлива необхідність у роботі із «соціалізації» виникла у відповідь на явну потребу в широкомасштабних соціальних реформах. До початку століття соціалізуюча суть цієї нової роботи перемістилася з добровільної благочинності на наукову філантропію, почалася боротьба за те, щоб армія добровільних працівників отримувала гарантований заробіток і відповідну підготовку. В Європі діяльність в новій професійній сфері, що розвивалася, була визначена як «соціальна медицина». В Північній Америці загальноприйнятим терміном ще на початку століття став термін «соціальна робота» (Р.В. Корнюшина).

2. Здатність співчувати людям і доброта відкривають багато дверей і усувають багато перепон. Але якщо до співчуття і доброти нам вдається додати знання основ людського мислення і розуміння соціальних процесів..., наші можливості, народжені любов'ю до ближнього, значно зростають. (М. Річмонд)