Становлення пенсійного забезпечення, кредитної справи та кооперації

До початку XX ст. відноситься і становлення пенсійного забезпечення як одного із видів соціального страхуваня. На думку окремих учених, воно виникло в результаті зміни економічної функції сім'ї. Швидкий розвиток промислового виробництва, створення великих підприємств з найманою працею, міграція населення із села в місто суттєво трансформували економічну роль сім'ї і її демографічний склад. Так звана розширена нуклеарнасім'я, яка складалася з трьох поколінь, розпалася, люди похилого віку стали проживати окремо і потребували підтримки суспільства, оскільки сім'я перестала виконувати цю функцію.

З іншого боку, «гарантоване державою пенсійне забезпечення виникло в результаті боротьби робітничого класу за свої права, який в числі інших ставив вимогу перенесення частини відповідальності за забезпечення старості з самого робітника на роботодавця. Окрім того, вимагалося законодавче оформлення обов'язковості відрахування внесків у страхові фонди, оскільки молодим людям не притаманна турбота про забезпечення своєї старості».

Початок вирішенню цього питання заклали закони 1861 і 1862 pp., згідно з якими пенсії за втрату працездатності через інвалідність та за багаторічну роботу до похилого віку були введені на державних і приватних підприємствах гірничодобувної промисловості, для чого створювались товариства із допоміжними касами.

Щоб запобігти збіднінню трударів, окремі земства і міські общини засновували позичково-благодійні каси. Для випередження бідності в старості дрібні службовці земських і міських установ засновували пенсійні і емеритальні каси. У 1894 р. серед семи емеритальних кас були Чернігівська та Херсонська. Щоб мати змогу користуватися позичками під час особливих грошових труднощів, нещасних випадків тощо на засадах взаємодопомоги для чиновників певного закладу започатковувались позичково-ощадні каси.

На розповсюдження соціального страхування, в тому числі пенсійного, великий вплив мало введення у 1889 р. німецьким урядом, яким керував канцлер Бісмарк, обов'язкового пенсійного страхування, що гарантувало пенсійне забезпечення за віком всім зайнятим по найму та створення у 1919 р. у рамках Версальського договору Міжнародної організації праці (МОП). І хоча існуюча нині система пенсійного забезпечення в Україні, як і в більшості країн світу, склалася до кінця Другої світової війни, перші спроби страхувальної діяльності відносяться до кінця XIX ст.

Серед селянства рух за самодопомогу вилився у створення кооперативів. Спочатку кооперативні крамниці, склади та кредитові спілки фінансувало товариство «Просвіта». Згодом кваліфіковану організацію спеціалізованих кооперативів очолив Василь Нагірний, який протягом 10 років вивчав досвід швейцарських кооперативів. Створений ним у 1883 р. споживчий кооператив «Народна торгівля» займався продажем продуктів, оминаючи посередників і передаючи заощаджені гроші селянам. Найчисельнішими серед кооперативів були кредитові спілки, які давали десятипроцентна позички, витісняючи лихварів. У 1894 p., із заснуванням спілки «Віра», вони отримали стабільну основу і в 1904 р. було організовано Центральну спілку українських кооперативів, що мала близько 550 філій, переважно кредитових спілок, і 180 тис. членів. Не менш важливим явищем у справі соціальної допомоги стала страхова компанія «Дністер», що з'явилася у 1895 р. у Львові.

Отже, особливості соціальної допомоги цього періоду в Україні пов'язані із основними геополітичними і суспільно-економічними тенденціями: перебування під владою Російської та Австро-Угорської імперій, скасування кріпацтва, промисловий переворот, розвиток науки і культури, активізація громадського життя внаслідок земської реформи тощо. Відміна кріпосного права і пов'язана з ним реорганізація адміністративної системи і державного управління змінили і управління системою соціальної допомоги. З 60-х років XIX ст. до здійснення соціальної роботи включилися земські самоуправлінські органи. Це сприяло розширенню масштабів, виникненню нових форм надання підтримки, підвищенню загального рівня організації різного роду допомоги хворим і неімущим. Поступово складалась досить широка і багатопрофільна мережа приватних і громадських благодійних закладів, поряд з якими функціонували товариства з певною фінансовою участю держави. Їх досвід засвідчує, що успішне виконання державою своїх функцій і завдань, у т. ч. у підвищенні рівня життя народу, з об'єктивною необхідністю передбачає активну участь широких соціальних верств у державному і громадському житті. Звичайно, не можна ідеалізувати їх роботу, однак вона містить багато раціонального. Необхідність включення в механізм здійснення організації соціального обслуговування самоуправлінських органів – один із важливих історичних уроків, який доцільно враховувати в процесі практичної реалізації закону України про місцеве самоврядування.

У кінці XIX – на початку XX ст. відбувається становлення пенсійного забезпечення, широко практикуються кредитна справа і кооперація, що свідчить про децентралізацію соціального піклування і забезпечення, індивідуалізацію допомоги, спрямування людей на використання внутрішніх ресурсів для вирішення власних проблем.

Цей період характеризується виникненням нових підходів до вироблення і реалізації соціальної політики держави. Починається процес перетворення опіки у справжню громадську справу. У першій чверті XX ст. організовується спеціальне відомство – Міністерство державної опіки (об'єднує і приватну та громадську опіку).

Наукове осмислення процесу допомоги і оформлення його в єдину парадигму в цей період відбувається за рахунок інтеграції різних підходів, обґрунтованих в попередніх пізнавальних теоріях. Серед основних можна виділити: теологічний (конфесійний), правовий, соціально-адміністративний, суспільної благодійності. У державних законодавчих підходах намічається розподіл суспільної допомоги на заходи оперативного і превентивного характеру, які в XX ст. у вітчизняній практиці розвиватимуться в рамках соціального забезпечення, а в західноєвропейській – в соціальній роботі. (Г. Попович)

Питання для самоконтролю:

1. Як оцінювалось значення людини у ХVIII ст.?

2. Як формувалась система соціального захисту за правління Петра І?

3. Які зміни відбулися в соціальній опіці за часів правління Катерини ІІ?

4. Як у Росії розвивалась соціальна допомога людям з вадами здоров’я?

5. Які зміни відбулися в соціальній опіці Росії під час правління Катерини ІІ?

6. Як у Росії розвивалась соціальна допомога людям з вадами здоров’я?

7. Чим характеризується соціально-економічний розвиток України у ХІХ ст.?

8. Які факти свідчать про кризу церковно-монастирської благодійності в Україні в кінці XVIII – в першій половині ХІХ ст.?

9. Як вплинуло скасування кріпосного права на сферу соціальної допомоги?

10. Які органи відіграли провідну роль у справі соціальної опіки в другій половині ХІХ ст.?

11. Які особливості земської системи опіки?

12. Чим характеризується міська система опіки?

13. Які функції покладались на сільські і волосні органи опіки?

14. У яких формах здійснювалась церковно-парафіяльна опіка?

15. Хто з видатних людей України прославився добродійними справами в ХІХ ст.?

16. Яким новим напрямом суспільної опіки змінюється система приказів в Україні у другій половині ХІХ ст.?

17. Які благодійні товариства діяли в Україні у ХІХ ст.?

18. На яких принципах базувалася ельберфельдська система опіки бідних?

19. Які зміни відбуваються у піклування про дітей у Російській Імперії в середині ХІХ ст.?

20. Назвіть конкретні приклади благодійницької діяльності Л. Бродського, сім’ї Терещенків, Симиренків.

Поясніть сенс висловлювань:

1. … На думку Катерини ІІ, уряд зобов’язаний надавати допомогу старим, хворим, сиротам в їх потребах. Подання ж милостині на вулиці розглядається як протизаконна дія, яка суперечить «глузду людському». В главі («Наказ о новом уложении», 1767) про благочиння чи про поліцію вказано розрізняти нужденних злидарів. Тих, хто здатен працювати своїми руками необхідно заставити трудитись, іншим – немічним, забезпечити харчування надати лікування. В наказах поліції відмічається, що серед інших обов’язків важливою справою є збереження здоров’я народу, для чого вказувалось слідкувати за чистотою повітря, вулиць, річок. У наказах Катерини ІІ намічається новий всебічний підхід до громадського порядку, коли питання суспільної опіки нерозривно пов’язуються з питаннями з допомоги, виховання і «збереження здоров’я» народу. (М.В. Фірсов)

2. Вони (українські письменники та громадські діячі – автор) тямляться на громадських справах, хай їх і роблять, а я тямлю заробляти гроші, то й мушу заробляти їх для України… А на що б я силувався так заробляти, якби для України не були б потрібні гроші, я б стільки не працював. (В. Симиренко)