Костянтинович

(1894– 1968)

Видатний радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу.

Народився 21 грудня 1896 р. в м. Великі Луки, у родині залізничника.

У 1909 р. закінчив чотири класи гірського училища. З дитинства цікавився воєнною історією.

Учасник Першої світової війни; почав військову кар’єру у ранзі молодшого унтер-офіцера.

Одразу ж після Жовтневого перевороту перейшов на бік більшовиків. У лавах Червоної армії з 1918 р, швидко почав робити воєнну кар’єру.

Під час громадянської війни командував кавалерійським ескадронним полком.

1929 р. Закінчив курси при Військовій академії ім. М.В.Фрунзе.

Наприкінці 30-х рр. був репресований, але звільнений за особистим проханням Г.К.Жукова.

За часів Великої Вітчизняної війни командував Брянським, Донським, Центральним, 1-м і 2-м Білоруським фронтами. Війська під його командуванням відзначилися у Смоленський битві, битвах під Москвою, Сталінградом, Курськом, в Білоруській операції. У 1943р. успішно здійснив Чернігово-Прип’ятську наступальну операцію.

Разом із Г.К.Жуковим отримав почесне право провести історичний Парад Перемоги в Москві на Червоній площі (24 червня 1945 р.)

Після війни командував Північною групою військ. Протягом 1949-1956 рр. – заступник голови Ради міністрів і міністр національної оборони Польської Народної Республіки.

У 1956-1968 рр. займав відповідальні посади в Міністерстві Оборони СРСР, неодноразово обирався депутатом Верховної Ради Радянського Союзу.

Двічі Герой Радянського Союзу. Нагороджений сьома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, шістьма орденами Червоного Прапору, орденом Суворова 1-го ступеня, орденом Кутузова 1-го ступеня, орденом “Перемога”, багатьма іноземними орденами та медалями.

Помер 3 серпня 1968 р. Похований в Москві на Червоній площі біля Кремлівської стіни.

СТРОКАЧ ТИМОФІЙ АМВРОСІЙОВИЧ

(1903 – 1963)

Радянський військовий діяч, в роки Великої Вітчизняної війни – один з організаторів партизанського руху в Україні.

Народився 4 березня 1903 р. в с. Астраханка Приморського краю, в родині селянина.

У 1919-1922 рр. брав участь у партизанському русі на Далекому Сході.

1924 р. служив у прикордонних військах НКВС СРСР.

З 1927р. – член ВКП (б).

У жовтні 1940р. отримав посаду заступника наркома внутрішніх справ УРСР.

У червні 1941р., за призначенням НКВС, керував формуванням винищувальних батальйонів і партизанських загонів на території України. Брав участь в обороні Києва й Москви.

Протягом 1942-1945 рр. – начальник Українського штабу партизанського руху, здійснював активні дії з його планування та координації. Завдяки цьому, в ході зимового наступу 1942-1943 рр., під час битви на Курській дузі, битви за Дніпро, військових операцій 1944 р., партизани України успішно взаємодіяли з радянськими військами, надаючи їм вагомої допомоги, наносили сильні удари по тилах ворога.

Керував каральними експедиціями проти українських націоналістів на Західній Україні.

У 1945 р. повернувся до виконання обов’язків заступника наркома внутрішніх справ УРСР, а 16 січня 1946 р. був призначений міністром внутрішніх справ УРСР. На цій посаді знаходився до 1956 р. Потім працював у Міністерстві внутрішніх справ СРСР, неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР.

Нагороджений трьома орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапору, двома орденами Червоної Зірки, орденами Суворова 1-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Автор спогадів „Наш позивний – свобода” (1965 р.).