Михайлович

(1893-1925)

Український політичний діяч, письменник.

Народився 31 грудня 1893 р. у с. Козлах на Чернігівщині.

Навчався в Чернігівській духовній семінарії та Київському комерційному інституті.

3 квітня 1917 р. – член Української Партії Соціалістів-Революціонерів (УПСР). У травні 1918 р. став одним з ініціаторів розколу УПСР і оформлення лівої фракції партії боротьбистів. Редагував газету “Боротьба”. Після вимушеного злиття Української Партії Соціалістів-Революціонерів-Боротьбистів (комуністів) з КП(б)У вступив до останньої.

У 1920-1925 рр. входив до складу ЦК КП(б)У.

1921 р. був призначений головою Державного видавництва та редактором газети “Вісті ВУЦВК”.

Працював організатором і редактором журналів “Шляхи мистецтв”, “Червоний перець” (1922-1925 рр.), “Всесвіт” (1925). Був засновником і керівником спілок пролетарських письменників України “Боротьба” (1919) і “Гарт” (1923-1925).

Відомий як поет (під псевдонімом В.Еллан), прозаїк (псевдонім – А.Орталь), фейлетоніст і сатирик (псевдонім – Валер Проноза), пародист (псевдонім – Маркіз Попелястий). Автор збірки поезії “Удари молота і серця” (1920), багатьох літературних творів.

У 30-х рр. твори В.Блакитного були заборонені як націоналістичні, а пам’ятник, встановлений у Харкові, знищений.

БУЛГАКОВ МИХАЙЛО ОПАНАСОВИЧ

(1891 – 1940)

Видатний російський та український письменник і драматург.

Народився 3 (15) травня 1891 р. в Києві в родині приват-доцента Київської духовної академії.

Отримав домашню освіту. Восени 1900 р. вступив до Олександрівської гімназії, де працювали найкращі педагоги міста. Рано почав писати вірші та оповідання, грати на роялі, малювати, гарно співав, був талановитим оратором.

1909 р. став студентом медичного факультету Київського Імператорського університету Св. Володимира.

На початку Першої світової війни разом з дружиною працював у шпиталі. Добровільно пішов на фронт, служив у прифронтовому шпиталі, придбав досвід воєнного хірурга.

У 1916 р. з відзнакою закінчив університет й почав працювати земським лікарем у Смоленській губернії

Під час громадянської війни жив у Києві, але особистої участі а ні в білому, а ні в червоному русі не приймав.

У 1919 – 1921 рр. жив на Кавказі, де опинився у пошуках своїх братів, що воювали в Білій армії та зникли.

Після встановлення в регіоні радянської влади був призначений завідуючим літературною секцією підвідділу мистецтв наросвіти у Владикавказі. Саме тут вперше почав писати для театру і його п’єси мали величезний успіх.

1921 р. переїхав до Москви, працював у літературних часописах, друкував фельєтони, кореспонденції, перші серйозні твори.

У 1924 р. почав писати роман „Біла гвардія”, за яким у 1926 р. створив п’єсу " Дні Турбіних". 1927 р. завершив драму „Біг”. Але повість „Собаче серце” викликала незадоволення влади, була заборонена до друку й вперше побачила світ лише у 1987р.

Протягом 1928-1940 рр. працював над славетним романом " Майстер і Маргарита", розуміючи, однак, що радянська цензура не дозволить його надрукувати (вперше роман вийшов друком у журналі „Москва” наприкінці 1966-на початку 1967 рр.).

З 1929 р. остаточно потрапив до опали, його твори не видавали, п’єси забороняли ставити в театрах. Впавши у відчай, звернувся до Й.Сталіна з листом, в якому виклав прохання або надати можливість заробляти на життя, або дозволити виїхати за кордон. У 1930 р. призначений на посаду асистента режисера Московського художнього академічного театру.

1936 р. перейшов працювати оперним лібретистом і перекладачем до московського Большого театру.

10 березня 1940р. видатний письменник помер.

ГРИЗОДУБОВА ВАЛЕНТИНА СТЕПАНІВНА

(1910 – 1993)

Видатна радянська льотчиця, перша жінка – Герой Радянського Союзу. Кавалер багатьох державних нагород, зокрема – двох орденів Леніна, орденів Вітчизняної війни 1-го ступеня, Трудового Червоного прапора, Червоної Зірки.

Народилася 31 січня 1910 р. (це – офіційна дата народження В.С.Гризодубової; точна дата – 27 квітня 1909 р. за старим стилем, була встановлена директором харківського музею Гризодубових В.Є.Власко), у Харкові в родині відомого вРосійській імперії авіаконструктора та авіатора Степана Васильовича Гризодубова.

Закінчила харківську середню школу і музикальне училище. Була студенткою Харківського технологічного інституту (зараз – НТУ „ХПІ”) й Харківської консерваторії.

4 листопада 1928 р. за особистим розпорядженням наркома С.Орджонікідзе зарахована до першого набору Харківського Центрального аероклубу, який закінчила за три місяці. У 1929 р. продовжила навчання в 1-ій Тульській льотно-спортивній школі ОСОАВІАХИМа та школі льотчиків-інструкторів у Пензі. До 1934 р. працювала інструктором у Тушино (під Москвою), підготувала 36 льотчиків; займалася планерним спортом.

З 1936 р. служила в Червоній армії. 1937 р. на літаках УТ-1, УТ-2 и АІР-12 встановила 5 світових авіаційних рекордів висоти, швидкості й дальності польоту.

24-25 вересня 1938 р. в якості командира екіпажу на літаку АНТ-37 " Родина" (другий пілот – П.Д.Осипенко, штурман – М.М.Раскова) здійснила безпосадковий переліт з Москви до Далекого Сходу, встановивши світовий жіночий авіаційний рекорд дальності польоту (26 годин 29 хвилин). 2 листопада 1938 р. за майстерність, мужність й героїзм отримала звання Героя Радянського Союзу.

У 1939 р. зайняла посаду начальника Управління міжнародних повітряних ліній СРСР.

1942 р. пішла на фронт. У березні 1942- жовтні 1943 рр. – командир 101-го транспортного авіаційного полку; з жовтня 1943 р. – командир 31-го гвардійського бомбардувального авіаполку. Особисто здійснила більш ніж 200 бойових польотів, зокрема – 132 нічних.

З 1946 р. – полковник запасу; працювала льотчиком-випробувачем, займала різноманітні відповідальні посади, обиралася депутатом Верховної Ради СРСР.

6 січня 1986 р. отримала звання Героя Соціалістичної Праці.

Померла 28 квітня 1993 р. Похована в Москві на Новодівочему цвинтарі.

ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР