Штауффахер. Ваш зять його від варти фохта врятував, А сховався він під моєю покрівлею Він розповів ще жахливішими випадок

Ваш зять його від варти фохта врятував, А сховався він під моєю покрівлею Він розповів ще жахливішими випадок, Що в Сарнене стався недавно. Ах, ваше серце кров'ю обіллється!

Вальтер Фюрст

(Насторожити)

Що ж там сталося?

Штауффахер

Там, в селенье Мельхталь, Неподалік від села Кернс, Живе правдивий старець Генріх Гальден. Його радою дорожить округу.

Вальтер Фюрст

Він всім знайомий. Ну, що з ним? Говоріть!

Штауффахер

Так за проступок сина маловажний Фохт Ланденберга велів з плуга випрягти У них волів прекраснейшую пару; А юнак, слугу вдаривши, зник.

Вальтер Фюрст

(З найбільшим нетерпінням)

Але що старий?.. Скажіть, що з ним стало?

Штауффахер

Він Ланденберга викликаний був, і Фохт Звелів йому негайно ж видати сина. Старий поклявся, не кривлячи душею, Що нічого про втікача не знає. А той послав тоді за катами Вальтер Фюрст

(Схоплюється і хоче відвести його в іншу сторону)

Ні слова, тихіше!

Штауффахер

(Із зростаючою силою)

Син твій вислизнув, Так я ж тебе! і клікнув катів; І старому вони очі пронизали

Вальтер Фюрст

О, боже милосердний!

Мельхталь

(Вбігаючи)

Як очі?

Штауффахер

(З подивом, Вальтеру Фюрст)

Хто це, хто?

Мельхталь

(Судорожно хапаючи його)

Очі? Та відповідайте ж!

Вальтер Фюрст

Нещасний!

Штауффахер

Так, але хто ж він такий?..

Вальтер Фюрст робить йому знаки.

Так це син? О, праведне небо!

Мельхталь

А я був далеко!.. Так обидва ока?

Вальтер Фюрст

Тримайтесь, друг! Біду, як чоловік, знесіть!

Мельхталь

І за мою провину! За мій проступок! Сліпий? Він справді сліпий? Впрямь засліплений?

Штауффахер

Я все сказав. Вичерпався джерело зору, Він сонця не побачить ніколи.

Вальтер Фюрст

Щадите скорботу його!

Мельхталь

Так Ніколи!

(Закриває обличчя руками і якийсь час мовчить, потім, звертаючись то до одного, то до іншого, говорить тремтячим від сліз голосом.)

Про світло очей, безцінний дар небес!.. Тобою все створіння живуть І кожне щасливе створіння, Билина навіть, тягнеться за світлом. А він сидить, все відчуваючи, в ночі, Він вічній пітьмі відтепер приречений Його не було улестить ні зелень луки, Ні полум'я зорь вгорі, на льодовиках Смерть не страшна але жити, не бачачи сонця, Ось де біда Навіщо ви на мене Так дивитеся? Ах, у мене два ока, Але не можу з батьком я поділитися Іль дати йому хоч промінь від моря світла Безмежного, що засліплює погляд.

Штауффахер

Чи не зцілити помножити ваше горе Доведеться мені Нужда його безмірна: Жорстокий Фохт все забрав у нього. Один лише посох він йому залишив, Щоб, нагий і сліпий, під вікнами поневірявся.