Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Мислення людини та розумова діяльність тварин
|
|
Мислення є складною формою психічної діяльності людини, вершиною її еволюційного розвитку, тому різні автори у своїх визначеннях наголошують на різних проявах цього багатогранного процесу. О. К. Тихомиров, підсумовуючи існуючі думки щодо сутності мислення, визначав його як пізнавальну діяльність, продукти якої характеризуются узагальненим, опосередкованим відображенням дійсності (1984). Ця діяльність поділяється на різні категорії залежно від того, у якій мірі ці узагальнення і засоби є новими для суб’єкта, а також від ступеня активності самого суб’єкта тощо.
А. В. Брушлінський (1983) зазначав, що мислення — це є насамперед, “відшукання і відкриття суттєво нового”. На думку С. Л. Рубінштейна (1958), розумна поведінка має бути адекватною ситуації і доцільно використовувати співвідношення між предметами для опосередкованого на них впливу. Така поведінка має бути новим для даного індивіда актом і досягатися не наосліп, випадково, а в результаті пізнавального виділення об’єктивних умов, суттевих для дії. Він підкреслював також, що мислення не вводиться до використання в цьому процесі вже готових знань; воно має бути розкрите насамперед як продуктивний процес, здатний привести до нових знань.
Данилова (1997) пропонує розглядати мислення як “процес пізнавальної діяльності, під час якого суб’єкт оперує різними видами узагальнень, включаючи образи, поняття і катгорії. Поява мови змінила функції мозку людини — з’явився новий апарат кодування інформації за допомогою абстрактних символів. Мова — не тільки засіб спілкування, але й апарат мислення, наявність якого суттєво ускладнює його структуру. Суть мислення — у виконанні деяких когнітивних операцій з образами, які складають внутрішню картину світу. Ці операції дозволяють її добудовувати і робити досконалішою”.
Інтелект. Термін “інтелект” вживають як у широкому, так і у вузькому розумінні. У широкому розумінні інтелект — це сукупність усіх пізнавальних функцій індивіда, від відчуття і сприйняття до мислення й уяви, у вужчому — це власне мислення.
О. М. Леонтьев (1972) відмітну рису інтелекту виділяє в тому, що “на додаток до відображення окремих явищ виникає відображення їхніх відношень і зв’язків (ситуації). Це воображения відбувається в процесі діяльності, яка за своею структурою є двофазною”, тобто припускав дїї відповідно до деякого плану і містить досягнення проміжної мети.
Мислення людини і розумова діяльність тварин. Критерії точного визначення тих актів поведінки тварин, які дійсно мож на вважати зародками мислення, сформульовано А. Р. Лурією (1966). Його визначення поняття “мислення” (стосовно до людини) дозволяє точніше розмежувати процес мислення з іншими типами психічної діяльності і дає надійні критерії для ви-явлення зародків мислення у тварин.
За А. Р. Лурієм, “ акт мислення виникає тільки тоді, коли в суб’єкта існує відповідний мотив, який робить задачу актуальною, а розв’язання її необхідним, і коли суб’єкт виявляється в ситуації, стосовно виходу з якої у нього немає готового рішення — звичного, тобто набутого в процесі научіння, або вродженого”.
Іншими словами, йдеться про акти поведінки, програма виконання яких мае створюватися негайно, відповідно до умов задачі, і за своею природою не вимагае підбору “правильних” дій методом “проб і помилок”.
Для выявления у тварин зародків мислення, як зазначено у роботі [3], характерні такі ознаки:
• екстрена поява відповіді за відсутності готового рішення (Лурія, 1966);
• пізнавальне виділення об’єктивних умов, суттевих для дії (Рубинштейн, 1958);
• узагальнений, опосередкований характер відображення дійсності; відшукання і відкриття суттєво нового (Бруш-лінський, 1983);
• наявність і досягнення проміжних цілей (Леонтьев, 1979).
Дослідження елементів мислення у тварин проводяться в двох основних напрямках, які дозволяють виявити, чи є у них:
• здатність у нових ситуаціях розв’язувати незнайомі задачі, для яких немає готового рішення, тобто негайно сприймати структуру задачі (інсайт);
• здатність до узагальнення й абстрагування у вигляді формування понять і оперування символами.
Разом з тим в усі періоди вивчення цієї проблеми дослідники намагалися відповісти на такі два важливі і тісно пов’язані між собою запитання:
1. Які вищі форми мислення доступні тварині і якого ступеня схожості з мисленням людини вони можуть досягати? Відповідь на це запитання пов’язано з вивченням психіки антропоїдів та їхньої здатності до оволодіння мовами-посередниками.
2. На яких етапах філогенезу виникли перші, найпростіші зародки мислення і наскільки широко вони представлені у сучасних тварин? Для вирішення цієї проблеми необхідні широкі порівняльні дослідження хребетних різних рівнів філогенетичного розвитку.
Останніми десятиліттями накопичено велику кількість нових різноманітних даних, які дозволяють оцінити можливості мислення тварин, ступінь розвитку елементарного мислення в представників різних видів, ступінь близькості до мислення людини.
На сьогоднішній день сформульовані такі уявлення про мислення тварин:
• зародки мислення є у досить широкого спектра видів хребетних — рептилій, птахів, ссавців різних видів. У найбільш високорозвинених ссавців — людиноподібних мавп — здатність до узагальнення дозволяє засвоювати і використовувати мови-посередники на рівні розвитку дворічних дітей;
• елементи мислення проявляються у тварин в різних формах: увиконанні багатьох операцій, наприклад, узагальнення, абстрагування, порівняння, логічного висновку, екстреного прийняття рішення за рахунок оперування емпіричними законами тощо;
• розумні акти у тварин пов’язані з обробкою різноманітної сенсорної інформації (звукової, нюхової, різних видів зорової — просторової, кількісної, геометричної) у різних функціональних сферах — харчодобувній, захисній, соціальній, батьківській тощо;
• мислення тварин — не просто здатність до розв’язання тієї чи іншої задачі, це системна властивість мозку, причому чим вищий філогенетичний рівень тварини і відповідна структурно-функціональна організація ЇЇ мозку, тим вищим діапазоном інтелектуальних можливостей вона володіє.
|
|