Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






за складом






а) одноособові

б) колегіальні

за територією, на яку поширюються їхні повноваження

а) загальні

б) місцеві


Апарат держави — це система всіх державних органів, які здійснюють її завдання і функції.

13. Основні риси англо - американського типу правової системи.

Загальні ознаки англо-американського типу:

1. основним джерелом права визнається судовий прецедент. Прецедент нормативний – містить нову юридичну норму. Прецедент право тлумачний – норми немає а роз’яснення як розуміти та як застосувати існуючу норму

2. поділ системи на право загальне і на право справедливості

3. переважаючу роль норм процесуального права

4. переважаючу роль консолідованих актів

5. казуїстичний х-р переважаюча є судова практика

6. наявність двох підтипів —англійського права —американського права

14. Основні риси та особливості романо - германського типу правової системи.

Ознаки:

1) нормативно-правовий акт є осиним джерелом права

2) ієрархічність нормативно-правового акту

3) наявність К.

4) кодифікованість значної кількості актів

5) наявність спеціалізованих органів конституційного правосуддя

6) поділ системи права на публічне і приватне (поряд із галузевим поділом)

7) наявність ефективної нормотворчої техніки

8) наявність підтипів – романського - германського

Україна відноситься до романо - германського типу

15. Основні сучасні концепції держави.

XX ст. дало низку наукових концепцій сучасної держави. Специфічний шлях розвитку державності деяких країн Азії та Африки (державна влада тут була узурпована партійною верхів­кою) породив наукову концепцію так званої перехідної державності перехідною є державність, що виникає в ході національно-визвольної боротьби незалежних народів і спирається на різнотипні виробничі відносини. У подальшому, в міру переваючого розвитку пануючої форми власності, подібні держави повинні приєднатися до певного історичного типу держави — капіталістичної або соціалістичної.

Концепція держави «загального благоденства висунута у середині XX ст. щодо розвинутих капіталістичних держав. Ця теорія стала противагою, антиподом концепції держави «нічного сторожа» («мінімальної» держави), що відстоювала невтручання держави в економічну сферу, у відносини робітника та підприємця, у соціальні питання. Теорія держави «благоденства» взяла за основу ідею англійського економіста Дж.-М. Кейнса, відповідно до якої активне втручання держави в економічне життя є панацеєю від усіх соціальних негод, засобом згладжування класових суперечностей, оздоровлення і стабілізації економіки.

Теорія «конвергенції» набула популярності наприкінці 50-х років XX ст. Відповідно до цієї теорії в умовах науково-технічної революції (НТР) втрачається відмінність між капіталістичною та соціалістичною державами, відбувається їх зближення шляхом запозичення одна у одної позитивних рис, створюється «єдине постіндустріальне суспільство».

В сучасних умовах формування громадянського суспільства і побудови правової держави, виникла концепція — держави соціальної демократії, соціальної правової держави. Держава соціально-демократичної орієнтації — це організація політичної влади більшості населення у суспільстві з різноманітними формами приватної та суспільної власності на засоби виробництва, яка постійно поліпшує умови для здійснення основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності.

16. Основні сучасні типи праворозуміння.

Існують 2 основні види розуміння права – юридичний (лат. " jus" – право) і легістський (лат. " lex" – закон). Згідно з легістським типом, правом є сукупність законодавчо закріплених норм, тобто владних приписів держави. Відповідно до юридичного типу праворозуміння, правом є складне соціальне явище, що має власну об’єктивну природу, яка не залежить від волі чи свавілля державної влади. Існуючі типи праворозуміння охоплюють різноманітні концепції права, які за спільною спрямованістю в обґрунтуванні сутності права об’єднуються у відповідні правові школи. Здебільшого будь-який варіант тлумачення права, спираючись на розмежування права і закону, сприймається як природно-правова концепція. Окрім теорій природної школи права, юридичний тип праворозуміння охоплює правові концепції історичної, психологічної та соціологічної шкіл права, кожна з яких також визначає право як явище наддержавне, але тлумачить його зі своїх власних позицій. Результатом об'єднання цінних досягнень наведених шкіл права стало утворення широкого типу праворозуміння, що є основою інтегративної юриспруденції загалом та синтетичної)школи права зокрема. Розглядаючи право як багатоаспектне явище та досліджуючи його як у позитивному (державному), так і в надпозитивному (наддержавному) вимірах, теорія права і держави тим самим відображає найпрогресивніший тип праворозуміння. Таке відображення має важливе значення для всього правознавства, оскільки теорія права і держави є ідейною та методологічною платформою всієї системи юридичних наук.

17. Підзаконні норм. правові акти України: поняття, види.

Підзаконні нормативно-правові акти – це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

Основні види підзаконних н-п актів державних органів

- укази і розпорядження През. Укр..

- постанови Президії ВРУ

- постанови Президії ВРУ Крим

- накази, інструкції, положення міністрів, державних комітетів та інших відомств набирають чинності з моменту їх прийняття, а в разі якщо вони мають міжвідомчий характер або визначають права людини – через 10 днів після їх реєстрації в Мінюсті України.

- розпорядження голів обл.. і рай. держ. адміністрацій, та накази керівників їх відділів набирають чинності з моменту їх реєстрації у відповідних органах юстиції, а якщо ці акти мають загальний характер або визначають права людини – з моменту їх реєстрації.

- рішення місцевих Рад (с, с, м) з дня їх оприлюднення

- рішення виконавчих комітетів місцевих Рад нр. депутатів;

- розпорядження міського, селищного, сільського голови

накази. інструкції адміністрації п-ств, установ, ор-ій – з моменту прийняття

18. Політична система суспільства: поняття, види, складові елементи.

Політична система суспільства – це система всіх державних і недержавних утворень, громадських об’єднань і трудових колективів соціально неоднорідного суспільства, тобто система всіх політичних явищ, що існують у соціально неоднорідному сус-ві.

Елементи політичної системи суспільства:

суб’єкти політики – класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів – різноманітні об’єднання, організації і люди(особистості).

- політичні відносини, стосунки;

- політична свідомість суб’єктів політики;

політичні норми – загальні правила поведінки у політичних стосунках.

Складові політичної системи суспільства: зазвичай розрізняють чотири основних групи елементів:


1. політичні інститути;

2. політичні відносини;

3. політичні норми;

4. політичну свідомість і політичну культуру.


Відповідно до цих елементів виокремлюються інституціональна (або організаційно-інституціональна), регулятивна, функціональна і комунікативна підсистеми політичної системи.

19. Політичні партії: поняття та види, ф-ії. Роль партій у політичній системі сучасної України.

Політична партія – це добровільне об’єднання громадян, котре виражає волю певної соціальної групи і прагне здобути або утримати державну владу, здійснювати вплив на формування і політику органів держави, місцевого самоврядування відповідно до своєї програми розвитку суспільства.

Види політичних партій:

За соціальною спрямованістю програми і діяльності – соціально-демократичні, соціалістичні, народно-демократичні, національно-демократичні, ліберально-демократичні, релігійно-демократичні, комуністичні, націоналістичні.

За соціальною базою – партії, які виражають інтереси певного класу або його частини, інтереси певної нації, народності, інтереси іншої соціальної групи.

За методом здійснення своєї програми – революційні, реформаторські;

за представництвом у вищих органах влади – правлячі, опозиційні.

Ф-ії партій: представницька, програмна, ідеологічна владно-конкурентна

владно - практична, владно-кадрова.

20. Право як юридичне(державно-вольове) явище: поняття, сутність. Елементи юридичного права. Поняття об”єктивного юридичного права та його ознаки.

Право як юридичне державно - вольове явище (об’єктивне юридичне право або позитивне право) – це система юридичних норм, встановлених(санкціонованих) і забезпечених державою з метою врегулювання, охорони і захисту суспільних відносин.

Однією з необхідних передумов здійснення і захищеності прав людини є їх закріплення державою у спеціальних, формально загальнообов’язкових правилах поведінки – так званих юридичних нормах. Тому права людини забезпечені саме такими нормами, відображають поняттям суб’єктивного юридичного права. А саму систему таких норм відображають поняттям об’єктивного юридичного права.

Сутність об’єктивного юридичного права полягає в забезпеченості інтересів та потреб певних соціальних груп.

Призначення юр.права – регулювати, охороняти та захищати суспільні відносини.

Основні ознаки юр. права:


1. Встановлюється та санкціонується державою.

2. виражає інтереси домінуючої частини суспільства.

3. створює єдину систему у суспільстві

4. має зовнішні форми виразу

5. має чітко визначені межі дії (простір, час, суб’єкти)

6. розмежовує права і обов’язки


7. регулює, охороняє і захищає суспільні відносини

Об’єктивне юридичне право – це система загальнообов’язкових правил фізичної поведінки – соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загально соціальних потреб і забезпечуються державою.

21. Поняття правового регулювання. Його типи, сфери та межі.

Правове регулювання – це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку.

Види правового регулювання:

- загально дозволений (дозв. все, що прямо не заборонено законом)

- спеціально дозволений (дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі)

за територ. статусом правотворчого суб’єкта регулювання:

- централізоване - нецентралізоване

за обсягом сусп. відносин на які поширюється правове регулюв.

-загальне або нормативне -індивідуальне

Сфера правового регулювання – це той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання

Види сфер і меж правового регулювання:

1) сфера можливого правового регулювання (потенційного)

2) сфера необхідного правового регулювання (де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей)

3) сфера законодавчого(легального) регулювання

4) сфера право реалізуючого (зокрема правозастосувального) регулювання.

22. Поняття реалізації правових норм, їх форми та значення. Правомірна поведінка: поняття, види.

Реалізація правових норм – це здійснення їх приписів у практичних діях суб’єктів.

Соціальна сутність реалізації правових норм – задоволення учасниками суспільного життя своїх потреб соціально прийнятними способами, засобами, які змодельовані державою.

Форми реалізації правових норм залежно від х-ру їх диспозиції поділ. на:

використання – форма реалізації уповноважуючи юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб’єктів, що здійснюється ними з їх власним бажанням;

виконання – форма реалізації зобов’язуючих норм, яка полягає в активній поведінці суб’єктів, що здійснюється ними незалежно від їх власного бажання;

дотримання – форма реалізації забороняючи юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб’єктів, вчинюваній незалежно від їх власного бажання.

Правомірна поведінка – це такі вчинки, які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Види правомірної поведінки:


1)за суб’єктами – д-сть громадян, державних організацій, громадських об’єднань, соціальних спільностей;

2)за сферою суспільних відносин – економічна, політична;

3)за об’єктивною стороною – активна( вчинення дії), пасивна( утримання від дії).

4)за суб’єктивною стороною – принципова; звичаєва; пристосувальна, маргінальна,

5)залежно від за фіксованості у з-стві – врегульована з-ством, не врегульована з-ством.

6)залежно від ставлення держави до правомірної поведінки – схвалювана, стимульована; допустима

7)за формою зовнішнього прояву – фізична, вербальна, письмова.


23. Поняття та склад правової культури особи, її значення для формування правової держави в У. Співвідношення правової культури та правосвідомості.

Правова культура особи — це така її властивість, яка характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їхнього використання, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правову культуру особистості складають такі елементи:

1. Досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина.

2. Ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону.

3. Рівень правосвідомості громадян та посадових осіб. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти.

4. Досконале як за формою, так і за змістом законодавство.

5. Стан законності в суспільстві.

6. Ефективність роботи правозастосовних, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.).

Правова культура особистості нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства. Правова культура — це якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи — станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

24. Загальне поняття і сутність держави. Класифікація держав.

Держава це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами.

Виникнення та існування держави пов’язане з соціальним розшаруванням суспільства. Вона може сполучатися з поділом суспільства на етнічні групи. Будь-яка соціальна неоднорідність суспільства зумовлює необхідність держави.

По друге, держава призначена вирішувати загальносуспільні питання, організовувати задоволення загально соціальних потреб. окрім неї здійснити це неспроможна будь-яка інша організація.

Соціальна сутність держави – полягає в її здатності задовольняти певні потреби та інтереси тієї чи іншої спільності(соціальної групи, частини, а іноді й усього суспільства). Отже розкрити соціальну сутність держави означає виявити і вказати інтереси і волю якої саме частини виражає задовольняє держава.

Розподілити держави на певні класи можна і за такими критеріями:

за методами здійснення влади (демократичні і тоталітарні)

за характером та рівнем технічного, технологічного розвитку суспільства (доіндустріальні, або аграрні або аграрні, індустріальні, постіндустріальні,

за ставленням держави до релігії (теократичні, світські, атеїстичні)

за географічним розташуванням (східні і західні, європейські, азіатські)

25. Права людини: поняття, сутність, класифікації. Впровадження міжнародно-правових норм і принципів щодо прав людини у юридичну практику України.

Основні права людини – це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем людства(економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

Зміст і обсяг можливостей людини залежать насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. І з цього боку права людини – явище соціальне: породжуються вони самим суспільством.

Ці можливості за їх основними, показниками мають бути рівними, однаковими всіх людей. Лише тоді вони будуть правовими. Вони не повинні будь-ким відчужуватись, відбиратись, обмежуватись, не можуть бути дарунком з боку держави або будь-якої іншої організації.

Класифікація

фізичні права - це необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (право на життя, фізичну недоторканість, мед обслуг.)

особисті права – це можливості збереження розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини її світогляду та духовності(право на честь).

культурні – це можливості збереження і розвитку національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння (право на освіту і виховання)

економічні права – це можливості людини реалізовувати свої здібності, здобувати засоби для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ

політичні права – це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних органів, а також громадських об’єднань політичного спрямування (право на громадянство та правосуб’єктність)

За значенням для їх носія:

основні –(безумовно необхідні для його існування і розвитку) - неосновні

За суб’єктним складом здійснення

- Індивідуальні - колективні - змішані

За роки незалежності Україна ратифікувала понад 54 акти Міжнародної організації праці, серед них й ті важливі, що забезпечують права дитини:

26. Права нації, народу, національних меншин, поняття, види, юридичні гарантії прав нації, національних меншин в Україні.

Основні права нації(народу) – це певні можливості кожної нації, які необхідні для її нормального існування і розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх націй.

Види основних прав націй.

фізичні права – це можливості нації, необхідні для її фізичного існування, виживання, задоволення життєво необхідних матеріальних потреб(право на соц. безпеку)

етнічні права – можливості збереження, виявлення, розвитку і захисту національної самобутності, своєрідності, унікальності;

культурні права – можливості зберігати виявляти, розвивати і захищати здобутки національної культури в усьому розмаїтті проявів, а також користуватися культурними надбаннями інших народів;

економічні права – можливості розвивати, збільшувати виробництво матеріальних благ для забезпечення і підвищення рівня добробуту даної нації;

політичні права – можливості самостійно, за своїм власним добровільним рішенням визначати характер і спосіб свого соціально-політичного конституювання, самоствердження як певної єдності спільності, а також формування своїх взаємин з іншими етнічними утвореннями.

Право на існування і самовизначення – насамперед політичне але й також економічне, соціальне, духовне, культурне – належать до найважливіших, визначальних основних прав нації(народу).

Національним меншинам, які проживають на території держави, що утворена ”статусною” нацією, яка дала державі свою назву, належать усі права нації. Але усі ці права набувають специфічного виразу, національним меншинам мають належати ще й особливі „додаткові” можливості. До них належать серед прав:

фізичних – право на проживання в місцях традиційного історичного поселення, на уникнення депортації, примусового переселення;

етнічних та культурних – право на не асиміляцію;

економічних – право на одержання пропорційної частки централізованих державних фондів, що виділяються для відповідних цілей;

політичних – права на участь у прийнятті державних рішень, які зачіпають інтереси даної меншини, на представництво у законодавчих та інших колегіальних органах держави, на недискримінацію.

Міжнародно - правові засоби спрямовані на здійснення і захист прав нації

а) міжнародно-правові акти, документи:

б) міжнародні органи, організації, структури.

в) Міжнародно-правові акти

27. Правова держава: сучасна концепція, поняття та основні ознаки.

Правова держава – це держава. в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Саме така держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів.

Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави:

1)в єдності права і держави первинним є право як загально соціальне явище, оскільки воно виникає раніше і незалежно від держави;

2)держава повинна бути обмежена саме таким правом. вона пов’язана не тільки законами, які сама встановлює. а й загально соціальним правом передусім в процесі законотворчості;

3)найголовніше призначення такої держави – забезпечити здійснення, охорону та захист основних прав людини;

4)правові держави можуть формуватися у неоднакових соціально-економічних устроях, системах..

Основні загальні ознаки правової держави:

Соціально-змістовні:

1) закріплення в конституційному та в інших законах основних прав людини;

2) панування в суспільному і державному житті законів. які виражають волю більшості населення країни, втілюючи при цьому основні загальнолюдські цінності та ідеали.

3) врегулювання відносин між особою і державою на основі загально -дозволенного підходу, принципу „ особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом”;

4) взаємовідповідальність особи і держави;

5) притаманність усім громадянами високої культури права, зокрема їх обізнаність із життєво необхідними юридичними законами, а також вміння і навички їх використання у практичному житті.

Формальні

1)чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів – законодавчих, виконавчих, судових

2)юридична захищеність особи, наявність розвинутих та ефективних засобів для вільного здійснення, охорони та захисту основних прав людини

3)високо значуще становище у суспільному і державному житті судових органів як, у певному розумінні, вирішальної, найбільш надійної юридичної гарантії прав людини.

4)неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів всіма учасниками суспільного життя, насамперед державними та громадськими органами.

28. Правова норма: поняття, ознаки, структура, види.

Правова норма – це формально - обов’язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Ознаки загального характеру правової норми:

а) регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин№;

б) адресована колу не персоніфікованих суб”єктів

в) діє в часі безперервно;

г) не вичерпує свою обов’язковість певною к-стю застосувань;

д) її чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

Структура правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в її поділі на складові елементи та у певних зв'язках між цими елементами.

Елементами правової норми є диспозиція, гіпотеза та санкція.

4. Види правових норм.

1. За функціональною спрямованістю:

Регулятивні правоохоронні

2. За предметом правового регулювання — аналогічно до поділу на галузі права: конституційні, цивільні, кримінальні та ін.

3. За функціональним призначенням:

а. Відправні б. Норми-правила поведінки.

4. За характером диспозиції норми права поділяються на:

зобов'язуючі забороняючи уповноважуючі (дозволяючі)

5. За характером регламентації бажаної поведінки суб'єктів:

категоричні (імперативні) диспозитивні рекомендаційні заохочувальні

29. Правова система: поняття, ознаки, структура.

Правова система — це один із різновидів соціальних систем. Правова система — поняття складне і багатопланове, вона містить у собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини. Елементи правової системи об'єднані спільною метою, завданнями, вони виконують деякі загальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність та ідентичність останніх.

Правової системи - сукупності внутрішньо узгоджених, взаємопов'язаних, соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини.

Як елементи правової системи виділяють:

1. Право як сукупність створених і охоронюваних державою норм.

2. Законодавство як форму вираження цих норм (нормативних актів).

3. Правові установи, які здійснюють правову політику держави.

4. Судову та іншу юридичну практику.

5. Механізм правового регулювання.

6. Правореалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення).

7. Права, свободи і обов'язки громадян (право в суб'єктивному значенні).

8. Систему утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин.

9. Законність і правопорядок.

10. Правову ідеологію (правосвідомість, юридичні доктрини, правову культуру).

11. Суб'єкти права (індивідуальні і колективні).

12. Системні зв'язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи.

13. Інші правові явища (юридичну відповідальність, правосуб'єктність).

30. Правове регулювання: поняття, ознаки, види.

Правове регулювання – це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку.

Правове регулювання обумовлене рядом факторів, зокрема: а) рівнем економічного розвитку суспільства; б) соціальною структурою суспільства; в) рівнем зрілості, стійкості суспільних відносин; г) рівнем правової культури громадян і посадових осіб; д) рівнем визначеності предмету, засобів і методів правового регулювання.

Види правового регулювання:

- загально дозволений (дозв. все, що прямо не заборонено законом)

- спеціально дозволений (дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі)

за територ. статусом правотворчого суб’єкта регулювання:

- централізоване - нецентралізоване

за обсягом сусп. відносин на які поширюється правове регулюв.

-загальне або нормативне -індивідуальне

31. Правовий статус особи: поняття, види. Тенденції розвитку правового статусу особи в сучасних демократичних державах.

Правовий статус особи – це комплекс її суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Правовий статус може бути загальним, спеціальним та індивідуальним.

Загальний правовий статус склад. з основних прав і обов’язків громадянина. Він х-ує загальні й рівні можливості, вихідні позиції всіх тих людей, які є громадянами даної держави.

Спеціальний правовий статус склад. з особливих, своєрідних прав і обов2язків певної групи суб’єктів. Він х-ує групові можливості людей.

Індивідуальний правовий статус склад. з прав та обов’язків окремої персоніфікованої особи, які вона має на даний час.

Особл. і тенденції розвитку правового статусу особи в державі соціально-демократичної орієнтації:

збільшення обсягу прав людини, що закріплюються в юридичних нормах;

рівність правового статусу всіх громадян, відсутність соціально необґрунтованих юридичних привілеїв та винятків;

збагачення соціального змісту юридичних прав особи;

посилення соц. та держ. захищеності, гарантованості правового статусу особи.

32. Правові відносини: поняття, ознаки, структура, види.

Правові відносини – це передбачені гіпотезами юридичних норм суспільні відносини, які виражаються у взаємних правах і обов’язках суб’єктів права.

Ознаки правовідносин:


1. передбаченість юридичною нормою.

2. Виникають на підставі юр-их фактів.

3. юр. змістом правовідносин взаємні права і обов’язки суб’єктів.

4. Суб’єкти правовідносин мають бути правоздатними і дієздатними.


Види правовідносин:

1. За галузевою ознакою: конституцій, цив, крим.

2. Залежно від визначеності к-сті суб”єкту:

а) загальні (к-сть уповнов. або зобов”яз. суб’єктів не визначена) - авторське право

б) конкретні (к-сть визначена) -. дог. купівлі-продажу

1)за суб”єктним складом: - прості (2 суб’єкти); - складні (3 і більше)

2) в залежності від елементу норми (диспозиції чи санкції) на основі яких встановлюються правові відносини: - а) регулятивні (цив. правові, трудові)

б) охоронні (Кримі., адміністративні)

3) за характером дій зобов’язаного суб’єкта а) активні; б) пасивні

4) залежно від розподілу прв і обов’язків між сторонами

а) односторонні (спадкуанння, позика) б) двосторонні (дог. купівлі-продажу, застава)

5) за місцем в механізмі правового регулювання:

а) матеріальні (крим, цив) б) процесуальні (крим-процес, цив-процес)

Структура:

1)об’єкт суб’єкт юридичний зміст (суб’єктивне юр. право і юридичний обов’язок)

33. Правопорушеня: поняття склад види. Юр відповідальнсть: понятя ф-ії види

Правопорушення – це протиправне винне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи небезпечним.


Склад (елементи) правопорушення:

1. суб’єкт правопорушення

2. об’єкт правопорушення

3. об”єктивна сторона

4. суб’єктивна сторона

Види (форми) вини:

1. прямий умисел

2. непрямий умисел

3. необережність

Необережність:

1. протиправна самонавіяність

2. протиправна недбалість

Види правопорушень

1. проступки

2. злочини

Види проступків:

1. конституційне правопорушення

2. адміністративне правопорушення

3. дисциплінарне правопорушення


Юридична в-сть – це закріплений у з-стві і забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.

Види заходів державного примусу:


1. попереджувальні, превентивні

2. право реалізаційні

3. припиняючи, присікаючи

4. відновлюючи

5. компенсаційні


Ф-ії юридичної відповідальності:


1. правоохоронна

2. виховна


Юридична в-сть застосовується на засадах: законності. обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості. Види юридичної відповідальності: конституційна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна, матеріальна, кримінальна.

34. Правосвідомість: поняття, склад. Співвідношення правової культури та правосвідомості.

Правосвідомість – це система понять, поглядів, уявлень і почуттів з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також д-сті, пов”№язаної з цим правом.

Склад правосвідомості.

1)за змістом правових поглядів – інформаційний, або когнітивний, - знання права; оцінний(ставлення до з-ства – позитивне, негативне, байдуже); регулятивний – психологічна установка щодо поведінки, врегульованої правом(схильність, готовність виконувати або порушувати приписи юридичних норм);

2)за формою (способом) відображення правової дійсності – поняття про правові явища; правові погляди; правові уявлення; правові почуття;

3)за рівнем відображеня правової дійсності – правова психологія і правова ідеологія;

4)за територіальною поширеністю – загальна правосвідомість; локальна (місцева, регіональна) правосвідомість;

5)за суб’єктами правосвідомості – індивідуальна і колективна: а) загально соціальна, б) національна; в) класова; г) групова.

6)за характером д-сті носіїв правосвідомості – професійно-юридична; професійно-неюридична; непрофесійна.

Правова культура особи — це така її властивість, яка характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їхнього використання, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях. А відтак правова свідомість є одним з складових елементів правової культури.

35. Правотворчість: поняття, види, стадії.

Правотворчість – це д-сть компетентних органів, уповноважених державою громадських об’єднань, трудових колективів або всього народу чи його територіальних спільностей із встановлення зміни чи скасування юридичних норм.

Соціальне призначення правотворчості – встановлювати стандарти, еталони, взірці поведінки учасників суспільної життєдіяльності, тобто моделювати суспільні відносини, які з позиції держави є бажані або необхідні.

Види правотворчості:

1) за суб’єктами – правотворчість держ. органів, громадських об’єднань, трудових колективів, правотворчість народу або територіальної спільності – референдум;

2) за способом формування юридичних норм – встановлення юридичних норм, санкціонування

Стадії законотворчого процесу в Україні:

1) волевиявлення народу і формування юридичного мотиву

2) нормативне формування державою цієї волі у вигляді визначеного масштабу поведінки (прийняття н-п акту)

3) надання сформульованому правилу юридичних властивостей (обнародування, опублікування).

36. Предмет та метод загальної теорії права та держави. Місце цієї науки в системі правознавства, її практичне значення.

Т д і пр. – це система узагальнених знань про основні та загальні закономірності державно-правових явищ, їх сутність, призначення, виникнення, функціонування та розвитку суспільства.

Предмет т д і п. – це основні та загальні закономірності виникнення функціонування та розвитку державно-правових явищ (держави і права).

Метод – це спосіб теоретичного освоєння (пізнання) державно-правової дійсності, який виражає необхідні позиції або підходи до даного явища.

Методологія юридичної науки – це система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження, а також вчення про їх використання при вивченні державно-правових явищ. До складу цієї методології входять: філософсько-світоглядні підходи, загальнонаукові методи, групові методи, спеціальні методи(Метод тлумачення – спосіб пізнання, що здійснюється шляхом пояснення правового явища.).

Теорія держави і права — узагальнююча загальнотеоретична наука відносно інших юридичних наук, яка інтегрує їх досягнення. Теорія держави і права — методологічна, базова наука відносно галузевих юридичних наук, її висновки, загальнотеоретичні положення є підґрунтям для вирішення спеціальних питань галузевих наук. Виробляючи свою галузеву теорію, ці юридичні науки керуються методологічними положеннями теорії держави і права.

37. Право приватне і право публічне: поняття, основні властивості; підстави і критерії розмежування.

Публічне право – це сукупність юридичних норм, що регулюють відносини між суб’єктами які є юридично-керівними імперативним методом.

Ознаки публічного права:

1.Задовольняє публічні інтереси суб’єктів.

2.Як правило пул. право є одностороннім волевиявленням суб’єкта

3.Для публ. права є властиві ієрархічні відносини

4. Імперативний метод регулювання.

Ці відносини забезпечуються субординацій ними н-п актами. Галузі публ. права: конституційне, фінансове, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, міжнародне публічне.

Приватне право – це система юр. норм. яка регулює віносини між юридично рівними суб’єктами (горизонтальні відносини) диспозитивним методом правового регулювання.

Ознаки приватного права:


1)задоволення особистих приватних інтересів.

2)містить волевиявлення декількох суб’єктів

3)відносини між суб”єктами базуються на принципі рівності сторін і є горизонтальними.

4)регулювання здійснюється диспозитивним методом.

5)Основною формою є договірна форма.

6)Галузі приватного права: цивільне, сімейне, міжнародно- приватне.


Критерії розподілу на пуб. і приватне:

1. метод правового регулювання (імперативний, диспозитивний)

2. відносини між суб”єктами (вертикальні, горизонтальні)

3. способи захисту інтересів суб”єктів (захист здійснюється самою державою в пул.. в приватному – особою)

38. Принципи об’єктивного права: поняття, види. Загальнолюдські принципи права.

Принципи права – це керівні засади, які зумовлюються об”єктивним закономірностями існування і розвитку людини та суспільства та визначають зміст і спрямованість правового регулювання.

Види принципів права: загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві.

Загальнолюдські принципи юридичного права це юридичні засади, ідеали, які зумовлюються певним рівнем розвитку людської цивілізації, втілюють найкращі здобутки всесвітньої правової історії і широко визнані в міжнародних нормативних документах. До них належать такі засади:

- в об’єктивному праві мають закріплюватися і захищатися основні права людини, свобода людей та їх об’єднань;

- юридична рівність однойменних суб’єктів і перед державою і перед законом;

- взаємопов’язаність юридичних прав і обов’язків;

- правосуддя здійснюється спеціальними незалежними органами держави - судами і має бути найефективнішою гарантією прав людини.

- юридична відповідальність особи може мати місце тільки в разі вчинення нею винного протиправного діяння;

- презумпція невинності особи.

39. Природниче праворозуміння.

Головна ідея теорії природного права — існування права як встановленого державою, так і діючого поза нею, поділу права на природне і позитивне. Але якщо позитивне право відбиває особливості місцевих умов окремих країн, то природні права, що існують в усіх країнах, в усіх народів, є для всіх людей невід’ємними і спільними. Це - права громадянина чи всього народу, що йдуть від природи людини і що їх дала людині сама природа, або ж від усталеного порядку, що склався в суспільстві незалежно від будь-якого зовнішнього впливу.

У сучасних умовах вчення про природне право розвивається і можна виокремити декілька теорій. Зокрема, це вчення про «природне право зі змінним змістом», де природне право пов'язують з втіленням у ньому засад справедливості, внаслідок чого зі зміною уявлень про справедливість змінюється і зміст природного права. Крім того, право розглядається як моральна природна цінність, що ґрунтується на заснованих на розумі людських відносинах.

Великого поширення в сучасних умовах набуло вчення про право як засіб природного і справедливого розподілу суспільних благ на основі максимально можливої рівності. Метою цього розподілу є забезпечення автономії особистості. Розподілу підлягають свобода, рівні можливості і матеріальний стан особистості. Справедливість цього розподілу спирається на надання всім людям рівних прав і свобод, рівну фактичну наявність свободи і справедливого розподілу благ.

40. Причини виникнення первісних та сучасних держав.

1) поділ соціально-однорідного суспільства на соц. групи з різними інтересами

2) захист від нападу або завоювання іншими народами;

3) виконання загально - суспільних справ

4) реалізація або здійснення права нації або народу на самовизначення

Первісні людські спільності які формувались на кровно споріднених зв’язках були безперечно соціально-однорідними утвореннями. Тому органи управління таким суспільством які діяли в ньому виражали інтереси всіх його членів. Внаслідок повільного розвитку і ускладнення суспільного виробництва, всього суспільного життя, виникають соціально необхідні потреби, функції, на реалізації яких починають зосереджуватися лише окремі члени роду, племені. Формуються невеликі групи людей за котрими закріплюються вирішення загально соціальних справ. До них належать

а) управління, координація діяльності сородичів, соплемінників;

б) шаманство – ритуально-обрядові, релігійні функції

в) військове керівництво.

З виникненням приватної власності на засоби виробництва, яка поступово зосереджується насамперед у руках зазначеного прошарку суспільства, а далі з виникненням класів рабовласників і рабів соціальна сутність держави змінюється: остання стає організацією політичної влади рабовласників.

Згодом коли набирали сили такі нації, що жили компактно на своїй історичній території, то внаслідок конкретно історичних причин перебували у складі інонаціональних або багатонаціональних держав, відносно самостійним чинником утворення нових держав ставало здійснення такими націями їх права на політичне самовизначення. За певних обставин цей чинник може набувати вирішального значення і вести до формування національних держав. Згадані держави утворювалися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації деревоподібних формувань.

41. Прогалини у з-стві: поняття, види, засоби подолання. Юридичні колізії

Прогалина в з-стві – це відсутність нормативно-правової регламентації певної групи суспільних відносин у сфері правового регулювання, окреслюваній основними принципами права.

Найбільш ефективним шляхом усунення прогалин в законодавстві є прийняття відповідних змін і доповнень до певного нормативно-правового акту, яким вводиться нова норма права. Але в деяких випадках, зокрема, коли дані суспільні відносини є нетиповими чи потрібно оперативно врегулювати спір, що виник, прогалина в законодавстві усувається за допомогою аналогії закону та аналогії права.

Аналогія закону – це вирішення справи на основі правової норми, яка регулює найбільш подібні суспільні відносини.

Аналогія права – це вирішення справи (за наявності прогалини у з- стві і відсутності „аналогічної” правової норми) на основі принципів відповідної галузі права або конкретно-історичних принципів національного права в цілому.

Колізії — розбіжності між приписами двох або більше чинних норм права, що регулюють одні і ті ж самі суспільні відносини.

Усунення колізій можливе трьома шляхами:


1. Скасування всіх нормативних актів, що містять у собі суперечливі норми, і видання замість них нового акту;

2. Скасування всіх НПА, що містять суперечності, крім одного, що й буде регулювати відносини.

3. Прийняття спеціальних колізійних норм, які дозволяють обрати норму (право), яке необхіднедля регулювання конкретних суспільних відносин.


42. Система з-ства: поняття, елементи, критерії. Критерії розподілу нормативно-правових приписів по галузях законодавства.

Система з-ства – це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів певної держави.

Систематизація здійснюється трьома способами: інкорпорацією, кодифікацією та консолідацією.

Структура системи з-ства – це зумовлена системою права, інтересами держави та потребами практики правового регулювання внутрішня організація впорядкованих нормативно-правових актів, яка виражається в їх єдності й погодженості, а також у розподілі за глузями, інститутами та групами законодавства.

Структура системи з-ства має два різновиди:

- галузева (розподіл за предметом правового регулювання)

- субординаційна або ієрархічна (розподіл н-п актів за певними групами залежно від юридичної сили (закони, укази).

Систематизація з-ства здійснювати її потрібно для:

- встановлення й усунення дефектів з-ства;

- підвищення його ефективності;

- забезпечення зручності користування ним, полегшення пошуків юридичної норми, яка підлягає застосуванню чи реалізації;

- сприяння вивченню з-ства, а також його дослідженню.

43. Сист. права: поняття, ознаки, елементи. Критерії розподілу юр-их норм по галузях права Проблеми формування сист. права сучасної У.

Система права – це система всіх чинних юридичних норм певної держави.

Існує кілька класифікацій системи права:

1. за призначенням виділяють матеріальне і процесуальне право.

2. за характером регульованих відносин — приватне і публічне право.

3. за формою права — звичаєве, прецедентне, договірне і статутне право.

Структурні елементи: -норми права; -інститути права; -галузі права.

Соціальне призначення – системи права – служити нормативною базою, фундаментом державного забезпечення певних суспільних відносин.

Критеріями розподілу норм права за галузями є предмет та метод правового регулювання. Предмет правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, які регулюються конкретними юридичними нормами.

Сфера регульованих суспільних відносин є широкою і різноманітною: трудові, управлінські, земельні, сімейні тощо.

Метод правового регулювання — це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів. При регулювання суспільних відносин використовуються різноманітні методи: імперативний і диспозитивний, заохочення, автономії і рівності сторін, рекомендацій, переконання і примусу.

44. Систематизація н-п актів: поняття, необхідність, способи, види. Проблеми систематизації в Україні.

Систематизація з-ства – це д-сть щодо зведення н-п актів у цілісний комплекс.

Систематизація здійснюється двома основними способами:

інкорпорація – це спосіб систематизації з-ства, який полягає в об’єднанні за певним критерієм групи н-п актів в одному збірнику.

види інкорпорації

1) за юридичним значенням – офіційна, неофіційна

2) за обсягом – загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі з-ства).

3) за критерієм об’єднання н-п актів – предметна, хронологічна, суб’єктна.

Кодифікація з-ства – це спосіб його систематизації, який полягає у змістовній переробці й погодженні певної, пов’язаної спільним предметом регулювання групи юридичних норм та об’єднанні їх у єдиному н-п акті.

Види кодифікацій:

1) за обсягом – галузева, міжгалузева, спеціальна;

2) за формою вираження – основи з-ства, кодекс, статут, закон, положення та ін.

Консолідація — вид систематизації в процесі якого кілька актів об’єднуються в новому документі.

45. Стадії, механізм та методи правового регулювання.

Механізм правового регулювання — це система правових засобів, за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їхня відповідність вимогам правових норм.

Елементи механізму правового регулювання:

1. Норми права і принципи права, об'єктивовані в нормативно-правових актах — основа механізму правового регулювання, оскільки саме зі сформульованих у них правил поведінки починається правовий вплив на соціальні відносини.

2. Юридичні факти — породжують, змінюють і припиняють суб’єктивні юридичні права та обов’язки конкретних суб’єктів, а відповідно конкретні правовідносини.

3. Правовідносини (конкретизують взаємні права та обов’язки конкретних суб’єктів).

4. Акти тлумачення права (інтерпретаційні акти).

5. Акти застосування норм права (правозастосувальні акти).

6. Акти реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин (тобто дії або бездіяльність конкретного суб’єкта, в межах яких він використовує своє право чи виконує обов’язок).

Механізм правового регулювання складається з декількох стадій:

Перша стадія — регулювання суспільних відносин, тобто розробка правових норм (встановлення загальнообов’язкових правил поведінки).

Друга стадія передбачає індивідуалізацію певної правової норми щодо вимог певного конкретного випадку, тобто виникнення суб’єктивних юридичних прав та обов’язків у конкретного суб’єкта суспільного життя.

Третя стадія — це реалізація правової норми у правомірній поведінці суб'єктів правовідносин, іншими словами реалізація суб’єктивних юридичних прав та обов’язків.

46. Структура правової норми: поняття, її елементи їх види.

Структура правової норми – це об’єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв’язках між ними.

Елементи правової норми –диспозиція, гіпотеза, санкція.

Диспозиція – це частина норми, в якій зазначаються права або обов”язки суб’єктів. Це – центральна основна частина юридичної норми, яка описує дозволену. обов’язкову і заборонену поведінку суб’єкта.

Гіпотеза – частина норми, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини відображаються спеціальним поняттям юридичні факти. Призначення гіпотези – визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Санкція – частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції – забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

Види диспозицій, гіпотез, санкцій:

1) за складом – прості і складні;

2) за ступенем визначеності змісту – абсолютно визначені і відносно визначені (оціночні, альтернативні).

Крім того санкції поділяються на каральні і відновлюючі.

47. Суб’єкти та об’єкти правовідносин: поняття, види.

Суб’єкт правовідносин – це правоздатний і дієздатний учасник суспільних відносин. Правоздатність – це передбачена діючим з-ством і забезпечена державою можливість суб’єкта мати юридичні права і нести юридичні обов’язки.

Дієздатність – це передб. діючим з-ством і забезпечена державою здійснювати свої юр. права і обов’язки своїми особистими діями.

Правоздатність наступає від народження і до смерті. Дієздатність наступає з певного віку.

Види суб’єктів правовідносин:

1. фізичні особи: гром., іноземці, особи без гр., з подв. гром.

2. юридичні особи: держава, об’єднання громадян, п-ства, установи, о-ії.

3. соціальні спільності: народ. нація, органи самоврядування.

Об’єкти правовідносин – це певні особисті соціальні блага для здобуття чи використання яких встановлюються взаємні права та обов’язки. Види об’єктів:

1.Матеріальні (фіз. стан людини, фіз. дії уповноваженого суб’єкту, фізичні дії зобов’язаного суб’єкта, речі, стан природних об’єктів)

2. Нематеріальні

- морально-психологічні особливості людини, (честь, гідність)

· соціальні властивості колективних суб’єктів(духовні об’єднання)

- духовні властивості (авторське право)

48. Суб'єктивне право та юридичний обов'язок: поняття, види, їх взаємозв'язок. Суб'єктивні права та обов'язки за Конституцією України..

Суб’єктивне юридичне право особ и – це закріплена в юридичних нормах можливість її певної поведінки, спрямованої на здійснення відповідних прав людини.

Володіючи суб’єктивним юр. правом, особа набуває таких можливостей свобод:

1. самій чинити певні активні дії(право на свої дії)

2. вимагати від інших суб’єктів вчинення певних дій(право на чужі дії)

3. звертатися до держави за захистом, примусовим забезпеченням свого юридичного права(право на забезпечувальні дії держави).

Сторони правовідносин завжди мають суб'єктивні права та несуть юридичні обов'язки, які взаємопов'язані між собою. Кожному суб'єктивному праву однієї особи відповідає юридичний обов'язок іншої, і навпаки.

Юридичний обов'язок — це передбачена для зобов'язаної особи та забезпечена можливістю державного примусу вид і міра необхідної поведінки, яку потрібно виконувати в інтересах уповноваженої особи, яка має відповідні суб'єктивні права.

Юридичний обов'язок налічує чотири основні компоненти:

1. необхідність здійснювати певні дії або утримуватись від них;

2. необхідність відреагувати на законні вимоги уповноваженого суб'єкта;

3. необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;

4. необхідність не перешкоджати уповноваженому суб'єкту користуватись тим благом, щодо якого він має право.

49. Тлумачення правових норм: поняття, основні способи, значення.

Тлумачення правових норм діяльність щодо з’ясування та ∕ або роз’яснення (інтерпретації) змісту норми з метою правильного її застосування і реалізації.

Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: 1) усвідомлення і 2) роз'яснення змісту правової норми.

Усвідомлення, або з'ясування — це внутрішній інтелектуальний процес суб'єкта зі встановлення змісту правової норми, що не виходить поза межі його свідомості, тобто тлумачення, з'ясування змісту норми для себе.

Роз'яснення — це інтерпретація змісту правової норми для інших осіб, тобто тлумачення, виражене назовні вербально або документально (письмово) —доступно для інших осіб.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів.

50. Тлумачення роз’яснення правових норм: поняття, значення, види.

За суб'єктами тлумачення поділяються на офіційне і неофіційне. Офіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, яке здійснюється компетентними органами і є формально обов'язковим для всіх суб'єктів її застосування і реалізації. Офіційне тлумачення залежно від того, на яке коло суб’єктів розраховане, поділяється на нормативне і казуальне. Існують два види нормативного тлумачення:

1. аутентичне - здійснене тим самим органом, що встановив дану норму;

2. легальне, або делеговане, тобто тлумачення органу, який не приймав дану норму, але спеціально уповноважений законом давати її загальнообов'язкове роз'яснення.

Казуальне тлумачення — це таке тлумачення, яке розраховане і стосується конкретного випадку, з приводу якого і дається роз'яснення даної правової норми.

Казуальне тлумачення буває:

1. судове тлумаченя судом правової норми, у зв'язку з розглядом конкретної справи,

2. адміністративне — це тлумачення, яке здійснюється вищими адміністративними органами коли вони дають офіційну відповідь на запити підпорядкованих установ.

Неофіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб'єктом і не є формально обов'язковим. Види неофіційного тлумачення:

1. доктринальне — це тлумачення норм права вченими правниками.

2. професійне, або компетентне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюється юристами-практиками: адвокатами, прокурорами, юрисконсультами тощо;

3. буденне, або повсякденне тлумачення — це тлумачення правових норм всіма іншими суб'єктами правовідносин.

51. Тлумачення – з’ясування правових норм: поняття, значення, види.

До способів з'ясування, або усвідомлення правових норм належать:

1) виявлення співвідношення між текстуальним виразом правової норми і її дійсним змістом, тобто тлумачення норми права з точки зору обсягу її змісту. Воно поділяється на:

1. буквальне, або адекватне — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється у повній відповідності з її текстуальним виразом.

2. розширене, або поширювальне — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється ширше його буквального текстуального виразу.

3. обмежувальне — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється вужче його текстуального виразу.

2) застосування певних прийомів і засобів, які допомагають розуміти дійсний зміст правової норми, зокрема:

a) граматичне, або філологічне тлумачення — усвідомлення дійсного змісту правової норми, шляхом його дослідження з точки зору значення тих чи інших слів, залежно від розміщення сполучників, розділових знаків, прийменників у тексті

b) логічне тлумачення — це усвідомлення змісту норми права, шляхом безпосереднього використання законів формальної логіки,

c) систематичне тлумачення — це з'ясування змісту правової норми на основі встановлення її системних зв'язків з іншими правовими нормами, інститутами, галузями права, місце у системі права в цілому.

d) історичне тлумачення — це з'ясування змісту правової норми на основі дослідження історичного контексту, в якому вона була прийнята, які цілі на той час ставилися перед нею;

e) цільове, або телеологічне тлумачення — це з'ясування її цілей на основі виявлення її завдань, мети.

52.53.54. Форма держави: загальне поняття, елементи. Державне правління, державний устрій, державний режим: поняття, види. Конституційне закріплення форми Української держави.

Форма держави – це спосіб організації здійснення державної влади.

Елементи форми держави:

Державне правління – спосіб організації вищої державної влади;

Державний устрій – спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між нею та цими частинами;

Державний режим – порядок здійснення державної влади певними методами і способами.

Форма правління і державний устрій х-ують структурний аспект форми держави, а державний режим – її функціональний аспект. Форма держави – це таке явище, яке х-ся єдністю структури і територіальної о-ії, а також методів здійснення державної влади.

Види державного правління:

монархія – влада як правило передається за спадком;

республіка – вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, який обирається населенням на певний строк.

Види форм правління:

президентська республіка – глава держави(президент) одноособово або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад урядую яким як правило керує сам.

напівпрезидентська, або президентсько-парламентська республіка – глава держави особисто пропонує склад уряду котрий підлягає обов’язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція)

парламентська республіка – глава держави(президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому.(Італія, ФРН).

парламентська монархія – глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парламентом і лише йому підзвітний (Англія, Данія, Швеція, Японія).

дуалістична монархія – глава держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем’єр-міністра.

Основні види державного устрою

Проста – унітарна держава – частини держави не мають свого суверенітету, усіх ознак державності. Такі частини держави є лише адміністративно-територіальними її підрозділами, утвореннями(обл.. в Україні, воєводства в Польші, графства в Англії, провінції в Італії)

Складна держава частини держави мають суверенітет, усі ознаки державності.

Складні держави поділяються на:

а) федерації – союзні держави;

б ) конфедерації – об’єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань.

Види державного устрою: унітарний, федеративний.

Основні види державного режиму.

Демократичний – держ. влада здійсн. з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути(вибори, референдуми) та д-сть різноманітних громадських об’єднань які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави.

Тоталітарний – держ. влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп населення.

Сучасні державні режими:

демократичний (поширений у державах Європи, Центр. та Пв. Америки)

тоталітарний (зберіг. в окремих країнах Близького Сходу, Африки)

55. Функції держави: поняття, види

Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі.

Основні ознаки функцій держави:

1. Вони є основними соц. значущими напрямками її внутр. або зовн. діяльності.

2. У них знаходять свій вираз її історична сутність і соц. призначеня.

3. Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань.

4. Функції держави не є поняттям статичним.

5. Вони, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами суспільства.

6. Реалізація функцій здійснюється притаманними їм методами і в притаманних їм формах залежно від змісту окремих функцій.

Види державних функцій.

1. за соціальним значенням державної діяльності:

· основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрямки її діяльності на певному етапі розвитку;

· додаткові (допоміжні), що є складовими елементами основних функцій, але самі по






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.