Тема 2.4 Діагностування паливної апаратури газобалонних автомобілів

Організовуючи технологічні процеси ТО і ремонту газобалонних автомобілів, тре­ба мати на увазі, що газова апаратура автомобілів має спеціальні конструктивні та експлуатаційні особливості. Газобалон­ні автомобілі мають дві самостійні системи живлення — бензинову і газову. Технічне обслуговування газової системи треба ви­конувати тільки на спеціалізованих постах, розміщених в ізольованих приміщеннях ВАТ АТП. Усі інші види робіт можна ви­конувати на спільних технологічних постах ТО газобалонних і бензинових автомобілів.

Розроблена типова маршрутна органі - зація технологічних процесів ТО і ремонту газобалонних автомобілів, що працюють на стиснутому природному газі. Згідно з цією технологією, справний автомобіль після проходження контрольно-пропуск­ного пункту надходить на спеціалізований пост, розміщений на відкритому майдан­чику. На цьому посту перевіряють гер­метичність газової апаратури. Перевірці на герметичність піддають усі з’єднання трубопроводів високого тиску, горлови­ни газових балонів, витратні й наповнювальний вентилі. Для цього вентилі треба повністю відкрити і закрити. У проміжних положеннях вони негерметичні. Перевірку здійснюють за допомогою газосигналіза­тора або інших засобів контролю. Якщо газова апаратура справна, то автомобіль відправляють спочатку в приміщення для миття, а потім на спеціальну стоянку для справних автомобілів. Стоянка може бути відкритою і закритою. Відкритий майдан­чик для зберігання газобалонних автомо­білів має бути з твердим покриттям і укло­ном у поздовжньому напрямі не більш як 1 %, у поперечному — 4 %. На один ван­тажний автомобіль виділяють у середньо­му 25 м³.

Поставивши автомобіль на стоянку, во­дій повинен закрити вентилі і, завівши дви­гун, випрацювати весь газ, яким заповне­на система живлення. Треба також виклю­чити найменшу можливість нагрівання га­зових балонів від будь-яких теплових дже­рел, зокрема обладнаної системи обігрі­вання автомобілів (якщо вона є у ВАТ АТП у зимову пору).

Для виконання планових ТО-1 і ТО-2 маршрути руху газобалонних автомобілів по постах і лініях різні. Тому рух автомо­білів на території ВАТ АТП треба органі­зовувати в одному напрямку (без зустріч­них і таких, що перетинаються) основних транспортних маршрутів.

Автомобіль з герметичною газовою апа­ратурою після миття надходить при ТО-1 в ізольоване приміщення для обслугову­вання і ремонту цієї апаратури. У разі по­треби тут же виконують дрібний супровід­ний ремонт. Потім автомобілі відправля­ють на пости і лінії, де виконують регла­ментні роботи ТО і ремонту базових бен­зинових автомобілів, а потім — на стоян­ку для справних автомобілів.

Якщо автомобіль треба відправити на ТО-2, то після миття його спрямовують на пост, де паливні трубопроводи звільняють від газу. Потім автомобіль доставляють на технологічні пости і лінії, де виконують роботи, спільні для газобалонних і бензи­нових автомобілів. Далі газобалонний ав­томобіль відправляють в ізольоване при­міщення (зону ТО і ПР) для виконання контрольно-регулювальних робіт газової системи живлення.

Порожні справні газові балони зніма­ють з автомобіля в приміщенні для ТО і ремонту газової апаратури, якщо треба виконати зварювальні або малярні робо­ти. Після ремонту автомобіля балони на нього встановлюють у тому самому при­міщенні і перевіряють герметичність запірно-захисної апаратури, опресовуючи її під робочим тиском.

Газову апаратуру обслуговують і ремон­тують безпосередньо на автомобілі або знімаючи її з нього. Цю роботу виконують на спеціалізованих дільницях, розміщених в ізольованих приміщеннях.

Безпосередньо на автомобілі техноло­гічний процес ТО-1, ТО-2 і СО газової апа­ратури повинен мати варіантні вирішен­ня. їх треба створювати з урахуванням виробничих площ дільниці ТО газової апаратури, наявності необхідного техно­логічного устаткування і приладів, кіль­кості газобалонних автомобілів, а також кваліфікації виконавців робіт та інших особливостей.

Зазвичай типову дільницю обладнують динамометричним стендом, електронним тахометром, витратоміром палива, моторотестом для перевірки системи запалю­вання і газосигналізатором для контролю за витіканням газу. На цій самій дільниці виконують контрольно-регулювальні ро­боти систем автомобіля і двигуна, які впли­вають на його потужність, економічність і токсичність відпрацьованих газів.

Типова дільниця ТО газової апаратури складається з двох постів. На першому по­сту виконують підготовчі роботи і визна­чають герметичність газової апаратури, на другому — контрольно-регулювальні опе­рації методами інструментальної діагнос­тики. Приміщення дільниці ТО газової апаратури повинно мати окремі ворота для в’їзду і виїзду автомобілів. Проїзд по дільниці має бути наскрізним. Пост підго­товчих робіт розміщують біля стіни. При­міщення постів ТО і ремонту обладнують механічною припливно-витяжною венти­ляцією з восьмиразовим обміном повітря за зміну.

Періодичну перевірку технічного стану і регулювання апаратури виконують за допомогою спеціального обладнання (пе­ресувної установки моделі К-277 для пере­вірки газової апаратури, комплекту ін­струменту моделі И-149 для обслугову­вання і ремонту газобалонних автомобі­лів, візка для знімання і транспортування газових балонів та ін.).

Крім дільниці ТО у ВАТ АТП має бути організована дільниця для ремонту газо­вої апаратури, знятої з автомобіля. Цю дільницю ізолюють від інших приміщень. У ній розміщують мийне відділення, від­ділення ПР газової апаратури, склад ба­лонів з азотом і склад оборотних порожніх газових балонів.

Щоб проводити випробування і кон­тролювати регулювання приладів та еле­ментів газової апаратури, на дільниці за­стосовують різні пневматичні установки. Як базове обладнання можна використо­вувати стенд моделі К-278. Він призначе­ний для перевірки приладів системи жив­лення газобалонних автомобілів, знятих з автомобіля. На стенді можна перевіри­ти газові редуктори, вентилі та фільтри газу.

У практиці експлуатації газобалонних автомобілів спостерігається значний роз­кид напрацювання основних вузлів і еле­ментів газової апаратури до першої відмо­ви (10...25 тис. км пробігу автомобіля). Це потребує частого виконання різних про­філактичних робіт, інакше несправності й розрегулювання газової апаратури мо­жуть змінити подачу газу, порушити гер­метичність вузлів, погіршити пускові яко­сті двигунів, підвищити токсичність від­працьованих газів.

Порушення герметичності клапана пер­шого ступеня редуктора низького тиску визначають при непрацюючому двигуні. У разі його негерметичності тиск у порож­нині першого ступеня редуктора підви­щується і газ починає виходити через кла­пан другого ступеня. Негерметичність кла­пана першого ступеня визначають за по­казаннями манометра низького тиску, що розміщений на щитку приладів у кабіні во­дія. Якщо клапан пропускає газ, тиск у по­рожнині першого ступеня поступово під­вищується до відкриття клапана другого ступеня. Про це сигналізує стрілка мано­метра, що перестала рухатись.

Негерметичність усього приладу спри­чинюється негерметичністю клапана пер­шого ступеня редуктора низького тиску. Хоч незначна негерметичність мало впли­ває на пускові якості та інші показники роботи двигуна, цей дефект треба усуну­ти. Для цього пошкоджене сідло клапана підрізають, а потім шліфують робочу по­верхню. Порушення герметичності клапа­на другого ступеня редуктора — істотний дефект, оскільки утруднює пуск двигуна, погіршує його роботу при мінімальній ча­стоті обертання колінчастого вала; під час зупинення двигуна виникає витікання газу через повітряний фільтр у підкапотний простір. Пошкоджене сідло другого ступе­ня можна підремонтувати також підрі­зуванням з наступним шліфуванням робо­чої поверхні.

Негерметичність діафрагм редуктора низького тиску по-різному впливає на ро­боту двигуна. Якщо діафрагма першого ступеня не герметична, то газ виходить крізь отвір у регулювальній гайці пружи­ни першого ступеня. Подача газу повністю не порушується, якщо пропускання газу незначне і негерметичність настала під час роботи двигуна. Цей дефект можна ви­явити, якщо зупинити двигун.

Мале пропускання газу через діафрагму другого ступеня може стати причиною часткового порушення подачі палива. Якщо тиск газу в другому ступені редук­тора вищий від атмосферного, то в разі негерметичності діафрагми газ виходити­ме через ковпачкову кришку регулюваль­ного ніпеля.

Унаслідок пошкодження діафрагми розвантажувального пристрою газ із ре­дуктора надходить безпосередньо у впуск­ний трубопровід. Пустити двигун при цьо­му важко, робота редуктора і двигуна на холостому ходу порушується. Якщо усу­нути негерметичність якоїсь із діафрагм не вдається, то діафрагму треба замінити.

Трудомісткість робіт при ТО і ремонті газової апаратури газобалонних автомо­білів базових моделей така: трудомісткість ЩО становить 12, 6 люд.-хв, ТО-1 — 48, 7, ТО-2 — 54, 5...55, 4, ПР (постові роботи) — 151, 4...176, 4, ЦР (цехові роботи) — 110, 8 люд.-хв. Названі трудомісткості до­дають до трудомісткості ТО і ПР авто­мобілів базових моделей. Загальна три­валість перебування автомобілів у зоні ТО і ПР не повинна перевищувати 0, 4...0, 5 дня на 1 тис. км пробігу за умови дотримання норм трудомісткості під час ЩО, ТО-1, ТО-2 і СО та періодичності їхнього вико­нання.

Загальна трудомісткість переобладнан­ня бензинового автомобіля у газобалон­ний становить 41...58 люд.-год. Трудо­місткість знімання і встановлення комп­лекту газових балонів на автомобіль ста­новить 5...6 год при знятому кузові і меха­нізації демонтажно-монтажних робіт за допомогою кран-балки.

Зберігання скрапленого нафтового газу (СНГ) у балонах, порівняно зі зберіганням у них стиснутого газу, має свої особли­вості. Так, тиск СНГ у балоні залежить не від кількості залитої в нього рідини, а від температури і складу газу. Тиск СНГ ви­значається тиском насиченої пари. Скрап­лені нафтові гази мають високий кое­фіцієнт температурного розширення, тому безпечна експлуатація газового балона пе­редбачає суворе обмеження рівня скрап­леного газу в ньому. Якщо немає парової подушки, тобто при повному заповненні балона газом, то тиск у ньому зростає на 0, 7 МПа на кожний градус підвищення

температури газу. Таке підвищення тиску може призвести до швидкого руйнування газового балона.

Балон зі скрапленим газом безпечний в експлуатації, якщо його місткість запов­нена на 90 %, а сам балон оснащений за­побіжним клапаном. З підвищенням тис­ку (1, 6 МПа) в такому балоні клапан авто­матично випускає частину газу в атмосфе­ру. Роботоздатність запобіжного клапана рекомендується перевіряти під час ТО ав­томобіля.

У процесі експлуатації газобалонних ав­томобілів треба регулярно стежити за тим, щоб перегородки та інші елементи кузова або кабіни не допускали потрапляння газу в кабіну водія або в салон автобуса. Для цього досить раз на рік перевіряти герме­тичність кабіни, салону, багажного відді­лення. Як індикатор для перевірки вико­ристовують скраплений вуглекислий газ, сухий лід і дим. Наприклад, герметичність салону легкового автомобіля перевіряють так: багажний відсік заповнюють сухим льодом чи іншим джерелом, яке утворює вуглекислий газ. Потім за допомогою га­зоаналізатора визначають його наявність і ступінь проникнення в салон автомобіля (чи в кабіну водія). Під час випробування враховують початковий вміст вуглекисло­го газу в атмосферному повітрі (фоновий рівень).

Контрольні запитання

1. Які особливості діагностування системи живлення газобалонних автомобілів?

2. Які засоби діагностування використовуються при діагностуванні системи живленні газобалонних автомобілів?

3. Міри безпеки при діагностуванні і обслуговуванні системи живлення газобалонних автомобілів.