Таблиця 6

Причину існування названих моделей можна побачити у відмінних концепціях права, яких дотримуються правові доктрини статутної і прецедентної систем права. Для статутної системи права характерний поділ права на публічне і приватне. У державах, де публічне, насамперед адміністративне, право одержало значний розвиток, поширена думка, що спірні правовідносини у сфері публічного управління повинні вирішуватися автономною юрисдикцією – спеціалізованими адміністративними судами. Адміністративні суди керуються нормами публічного права, тоді як суди цивільної юрисдикції застосовують у першу чергу норми приватного права.

Навпаки, країни прецедентного права виходять з іншої засади – адміністрація підкоряється тим самим правилам, що й громадяни та юридичні особи, а тому спори між ними вирішуються загальними судами у звичайному порядку.

У Спо­лучених Штатах Америки, з огляду на фе­де­ра­ль­ний устрій, в різних шта­тах існує ве­ли­ка кі­ль­кість підхо­дів, які пропо­нують рі­зні мо­де­лі за­ко­но­да­вчо­го і судо­во­го на­гляду та обме­жень до ко­нтро­лювання дій адмі­ні­стра­ти­вних орга­нів.

Судо­вий розгляд справ проти адміністрації здій­снюють суди за­га­ль­ної юрисди­к­ції. І це го­ло­вна відмінність між аме­ри­кансь­кою та євро­пей­сь­ки­ми си­сте­ма­ми організації адміністративної юстиції. Проте в останні роки у США де­да­лі ча­сті­ше ви­кори­сто­вують­ся спе­ці­а­лі­зо­ва­ні суди для ви­рі­шення скла­дних або спе­ці­а­лі­зова­них по­зо­вів. До чи­сла цих судів на­ле­жать Суд з пи­тань опо­да­ткування і Суд з пи­тань між­на­ро­дної то­ргі­влі, спе­ці­а­лі­зо­ва­ні суди на рі­вні фе­де­ра­ль­них судо­вих округів, що здійснюють пе­ре­гляд адмі­ні­стра­ти­вних рі­шень пе­вних орга­нів вла­ди, а також Фе­де­ра­ль­ний окруж­ний апе­ляцій­ний суд і Суд з розгляду апе­ляцій ве­те­ра­нів – спе­ці­а­лі­зо­ва­ні суди другої інста­нції, ство­ре­ні для здій­снення судо­во­го пере­гляду певних адмі­ні­стра­ти­вних справ.

У Спо­луче­но­му Ко­ро­лівстві Великої Британії та Північної Ірлан­дії не­має пи­са­ної консти­туції, яка б ви­зна­ча­ла осно­вні по­вно­ва­ження орга­нів вла­ди, а та­кож, при­най­мні те­о­ре­ти­ч­но, не існує фо­рма­ль­но­го розме­жування гі­лок влади, оскі­ль­ки Па­рла­мент є най­ви­щою вла­дою при ви­рі­шенні пра­во­вих пи­тань та питань урядування. По­при верхо­венство па­рла­ме­нту у Спо­луче­но­му Ко­ро­лівстві також існує істо­ри­ч­на тра­ди­ція здій­снення суда­ми на­гляду за тим, чи не ви­хо­дять дії виконавчої вла­ди за межі її по­вно­ва­жень. Те­о­ре­ти­ч­но, ко­ли суди обмежують дії виконавчої вла­ди, во­ни втілюють во­лю па­рла­ме­нту, за­являючи, що відпо­ві­дна дія (рішення) прийнята з пе­ре­ви­щенням на­да­них за­ко­нодавством по­вно­ва­жень. Та­ким чином, суди ві­до­кре­мле­ні від ви­ко­навчих функ­цій уряду, однак у га­лузі адміністративно­го пра­ва во­ни ре­а­лі­зують верхо­верство па­рла­ме­нту.

В Уго­рщині не існує окре­мих адмі­ні­стра­ти­вних судів, хо­ча у Верхо­вно­му суді існує адмі­ні­стра­ти­вний відділ, а у мі­сце­вих судах ді­ють адмі­ні­стра­ти­вні па­ла­ти. Ска­рги на рі­шення адмі­ні­стра­ти­вних орга­нів ма­ють по­да­ва­ти­ся до мі­сце­вих – окружних або мі­сь­ких судів. Спра­ва розгляда­єть­ся судом відпо­ві­дно до за­га­ль­них по­ло­жень ци­ві­льно­го про­це­суа­ль­но­го пра­ва. До­зво­ле­ні за­ко­ном апе­ляції розглядає адмі­ні­стра­ти­вний відділ Апеляцій­но­го суду. Верхо­вний суд мо­же здій­снюва­ти перегляд оста­то­ч­них рі­шень в адмі­ні­стра­ти­вних спра­вах, як­що існують по­рушення зако­ну або сумні­ви що­до однорідно­сті судо­вої прак­тики чи узго­дже­но­сті рі­шень Верхо­вно­го суду.

Класичними прикладами моделі, яка передбачає існування спеціалізованих адміністративних судів, є Франція і Федеративна Республіка Німеччини.

Французька адміністративна юстиція має чи не найдавніше коріння. Її становлення сягає кінця XVIII століття. На думку багатьох дослідників, зародження адміністративної юстиції у Франції стало результатом недовіри революціонерів до суддів звичайних судів, які представляли аристократію. Таким суддям на законодавчому рівні було заборонено контролювати діяльність адміністрації. Цей пробіл був заповнений утворенням самостійної гілки правосуддя у вигляді адміністративної юстиції. Інститут адміністративної юстиції у Франції характеризується міцним зв‘язком між органами адміністративної юстиції і адміністрацією. Цей зв‘язок проявляється зокрема у тому, що адміністративні суди поряд із судовими повноваженнями здійснюють окремі адміністративні. Державна рада, яка є найвищим судовим органом адміністративної юстиції, одночасно наділена повноваженнями у сфері законодавчої і виконавчої влади. Судді адміністративних судів одночасно є радниками і виконують консультативні функції щодо діяльності адміністрації.

Особливістю організації адміністративної юстиції в Німеччині є те, що вона органічно входить до єдиної системи правосуддя. У німецькій доктрині, порівняно з французькою, більш послідовно проведений принцип розподілу влади. Конституційні права людини від порушень з боку законодавчого органу захищають Федеральний і земельні конституційні суди. Якщо права порушуються виконавчою владою, то захист надається адміністративними судами. Адміністративні суди мають триланкову систему: на рівні земель діють адміністративні суди як суди першої інстанції і Вищі адміністративні земельні суди – як суди першої й апеляційної інстанції; на федеральному рівні діє Федеральний адміністративний суд як суд першої і ревізійної інстанції. У судоустрої Німеччини поряд із загальними адміністративними судами діють ще дві вертикалі спеціалізованих судів, які вирішують спори публічно-правового характеру – фінансові суди, суди з розгляду соціальних спорів, а також Федеральний патентний суд. Однакове застосування права всіма судами загальної юрисдикції Німеччини на найвищому рівні забезпечується Загальним сенатом верховних судів Федерації, який ухвалює рішення у разі виявлення розбіжностей у застосуванні норм права вищими судовими інстанціями Федерації.

У німецькому Положенні про адміністративні суди наголошується, що адміністративне судочинство здійснюється незалежними, відокремленими від адміністративних органів судами. Таким чином, на відміну від Франції, адміністративні суди діють у межах загальної системи правосуддя і повністю (як організаційно, так і функціонально) відокремлені від адміністрації.

Відмінності адміністративної юстиції окремих країн також полягають у порядку звернення до суду. У більшості країн існує правило, згідно якого, перш ніж по­да­ва­ти ска­ргу до суду, по­трі­бно оска­ржи­ти по­ча­тко­ве рі­шення в орга­ні вла­ди, який йо­го ухва­лив, і отри­ма­ти від ньо­го оста­то­ч­не рі­шення (Австрія, Польща, Угорщина, Словенія), тобто перш ніж звертати­ся до суду для пе­ре­гляду рі­шення, не­обхідно ви­че­рпа­ти усі мо­ж­ли­во­сті оскарження у відпові­дно­му адмі­ні­стра­ти­вно­му орга­ні. Інший порядок звернення до суду існує у Болгарії – ска­рги на рі­шення адмі­ні­стра­ти­вних орга­нів мо­ж­на по­да­ва­ти до адмі­ні­стра­ти­вних судів не­за­ле­ж­но від то­го, чи було оска­рже­не рі­шення на ви­що­му ща­блі адмі­ні­стра­ти­вно­го орга­ну, який йо­го ухва­лив.

Адміністративна юстиція в Україні передбачає існування спеціалізованих адміністративних судів, які входять до системи судів загальної юрисдикції. Це визначено у ч. 2. ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року.

Що стосується порядку звернення до адміністративного суду, то стаття 55 Конституції України кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Це означає, що особа незалежно від того оскаржувала вона дії до вищестоящого органу чи ні має право одразу звертатися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

Питання для самоконтролю:

1. У чому різниця між поняттями «адміністративне судочинство» та «адміністративний процес»?

2. У чому полягає за­вдання адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства?

3. Який пе­ре­лік пи­тань адмі­ні­стра­ти­вні суди з’ясо­вують при розгляді адміністра­ти­вних справ?

4. Дай­те ви­зна­чення предме­та адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства.

5. Дай­те ви­зна­чення ме­то­ду адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства.

6. Яки­ми пра­во­ви­ми до­куме­нта­ми за­крі­пле­ні принци­пи адміністративного судо­чинства?

7. На­звіть ти­пи принци­пів адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства.

8. Дай­те ха­ра­к­те­ри­сти­ку за­га­ль­ним принци­пам адмі­ні­стра­ти­вно­го судочинства.

9. Дай­те ха­ра­к­те­ри­сти­ку га­лузе­вим принци­пам адмі­ні­стра­ти­вно­го судочинства.

10. Які моделі адміністративної юстиції існують у світі? У якому вигляді представлена адміністративна юстиція в Україні?

Теми для написання рефератів:

1. Адміністративна юстиція як необхідний атрибут демократичної та правової держави.

2. Генезис наукових поглядів щодо правової природи адміністративної юстиції.

3. Принципи здійснення адміністративного судочинства.

4. Основні моделі (типи) адміністративної юстиції у світі.

Тестові завдання:

I рівень складності (виберіть одну правильну відповідь)

1. Захист прав, свобод, інтересів фізичних, юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень є:

а) принципом адміністративного судочинства;

б)завданням адміністративного судочинства;

в)предметом адміністративного судочинства.

2. Галузевим (особливим) принципом адміністративного судочинства є:

а)принцип верховенства права;

б) принцип офіційного з’ясування усіх обставин у справі;

в)принцип гласності.

3. Основними моделями (типами) адміністративної юстиції в світі є:

а) релігійно-традиційна та романо-германська;

б) статутна та прецедентна;

в) статутна та традиційна.

II рівень складності (виберіть дві правильні відповіді)

1. Принципами адміністративного судочинства згідно з КАСУ є:

а)принцип законності;

б)принцип системності;

в) принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі;

г)принцип спеціалізації;

д) принцип гуманізму.

2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

б) правильно;

в) безкорисливо;

д) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

3. Осно­вни­ми ме­то­да­ми адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства є:

а) імперативний;

б) імпе­ра­ти­вно-ди­спо­зи­ти­вний ме­тод;

в) заохочення;

г) авто­но­мії і рі­вно­сті сто­рін;

д) примусу.

III рівень складності (вставте пропущене слово)

2. Предметом адміністративного судочинства є публічно-правовий спір.

3. Правосуддя в адміністративних правах здійснюється адміністративними судами.

Список рекомендованої літератури

Основна література:

1. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www. rada. gov. ua.

2. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www. rada. gov. ua.

3. Адміністративне судочинство України: підручник / О. М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О. Н. Панченко, В. Б. Авер’янов та ін.; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.

4. Адміністративне судочинство України: підручник; за заг. ред. проф. Т. О. Коломоєць. – К.: Істина, 2009. – 256 с.

5. Бородін І. Про сутність адміністративної юстиції / І. Бородін // Право України. – 2000. – № 2. – С. 12-18.

6. Димитров Ю. Адміністративна юстиція – атрибут демократичної держави / Ю. Димитров // Право України. – 1994. – № 4.

7. Дорош В.С. Принципи адміністративного судочинства: поняття та наукові підходи до класифікації / В.С. Дорош // Митна справа. – 2012. – № 4 (82). – Ч. 2. – С. 187–193.

8. Козлов С. Адміністративна юстиція як приклад демократичного судочинства: історичний екскурс та перспективи / С. Козлов // Юридична газета. – 2005. – № 20. – С. 10–14.

9. Столбовий Ю.М. Поняття та загальна характеристика принципів адміністративного судочинства України / Ю.М. Столбовий // Митна справа. – 2012. – № 4 (82). – Ч. 2. – С. 200-205.

10. Христинченко Н. П. Запровадження адміністративної юстиції в Україні / Н. П. Христинченко // Форум права. – 2010. – № 2. – С. 559–563.

11. Шишкін В. І. Завдання адміністративного судочинства / В. І. Шишкін // Право України. – 2005. – № 11.

Додаткова література:

1. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України; автори-упорядники І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. – К.: Факт, 2003.

2. Гусаров С. Особливості адміністративної юрисдикції та реалізації відповідних повноважень органами державного управління і посадовими особами в Україні // Право України. – 2009. – № 2. – С. 80-88.

3. Демченко С. Верховенство права як складова ефективності судового контролю / С. Демченко // Підприємництво, господарство, право. – 2010. – № 4. – С. 145–149.

4. Діордіца І. В. Конструктивна дилема практики розгляду адміністративних спорів і судовий прецедент: необхідність співіснування / І.В. Діордіца // Держава і право. – 2011. – Випуск 52. – С. 239-244.

5. Кротюк О.В. Значення принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві / О.В. Кротюк // Нове міжнародне та національне законодавство – нові завдання юридичної науки: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 16–17 лютого 2012 р.). – У 3-х томах. – К.: Центр правових наукових досліджень, 2012. – Т. 2. – С. 80–82.

6. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи / Р. О. Куйбіда. – К.: Атіка, 2004. – С. 125-138.

7. Нечипорук С. Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ / С. Нечипорук // Право України. – 2003. – № 11. – С. 82-85.

8. Панчишин А. Владні повноваження як елемент правового статусу держави (теоретико-правовий аспект). – Право України. – 2011. – № 6. – с. 218-226.

9. Рижков Г. Роль принципу офіційності в адміністративному процесуальному праві за європейським досвідом / Г. Рижков // Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України; автори-упорядники І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. – К.: Факт, 2003. – С. 516-519.

10. Ткач Г. Й. Поняття владного повноваження / Г. Й. Ткач // Вісник Львівського національного університету ім. І. Франка. – Серія юрид. – Вип. 49. – 2009. – С. 101–105.

11. Ткач Г. Й. Суб’єкт владних повноважень як сторона у судовому процесі / Г. Й. Ткач: матеріали ХV регіональної науково-практичної конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (4-5 лютого 2009 р.) – Львів. – 2009. – С. 156-160.

ТЕМА 2