Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Таблиця 5
|
|
За характером закріплення та застосування принципи можна поділити на загальні та галузеві.
До загальних принципів адміністративного судочинства, закріплених Конституцією України, належать:
1) верховенство права;
2) законність;
3) рівність усіх учасників процесу перед законом і судом;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості;
5) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
7) ухвалення судами рішень іменем України і їх обов’язковість до виконання на всій території України;
8) здійснення правосуддя суддею одноособово і колегією суддів;
9) незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові;
10) здійснення правосуддя професійними суддями та, у визначених законом випадках, народними засідателями;
11) використання державної мови під час здійснення судочинства.
Вказані конституційні принципи відображені і в КАС України, що надає їм також і галузевого характеру.
Так, у КАС закріплені галузеві принципи (ст. 7 КАСУ):
1) верховенство права;
2) законність;
3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;
4) змагальність сторін;
5) диспозитивність;
6) офіційне з’ясування всіх обставин у справі;
7) гласність і відкритість адміністративного процесу;
8) обов’язковість судових рішень.
Крім того, виділяють інші принципи адміністративного судочинства, які прямо не зазначені в КАС, але випливають зі змісту його норм (принципи процесуальної економії, розумних строків, добросовісності, пропорційності).
Принцип верховенства права є визначальним при формуванні всіх інститутів держави і суспільства в цілому. У ст. 8 КАС України здійснено спробу дати визначення змісту принципу верховенства права: людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Цей принцип має дві складові, які розкриваються через такі вимоги: а) підпорядкування діяльності всіх без винятку державних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини; б) пріоритетності цих прав перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип законності характеризується внутрішньою та зовнішньою складовими. Внутрішня складова полягає у внутрішній якісній структурній побудові нормативно-правових актів. Зовнішня складова принципу законності характеризується обов’язковістю виконання норм законів і підзаконних правових актів суб’єктами владних повноважень, іншими юридичними особами публічного та приватного права, фізичними особами.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Принцип законності в адміністративному судочинстві визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин, а також тим, що здійснення правосуддя неможливе без додержання норм адміністративного судочинства. Вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству щодо здійснення адміністративного судочинства і здійснюється у визначеному ним процесуальному порядку, а прийняте судом рішення у справі має бути законним і обґрунтованим.
Принцип рівності учасників процесу перед законом і судом визначає відсутність будь-яких обмежень та надання переваг з боку суду учасникам процесу щодо реалізації їх матеріальних та процесуальних прав, а також застосування законів щодо правовідносин, учасниками яких вони є. Відповідно до ст. 24 Конституції України та ч. 2 ст. 10 КАС України не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Це передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у судовому процесі, здійснювати закріплені процесуальним законом права та обов’язки.
Зміст принципу рівності перед законом і судом при здійсненні адміністративного судочинства обумовлений нерівністю сторін, однією із яких є суб’єкт владних повноважень, а іншою – особа, права якої порушено.
Застосування принципу рівності учасників адміністративного процесу перед законом і судом має деякі особливості, по-перше, відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. По-друге, згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зазначені переваги на стороні особи, яка не є суб’єктом владних повноважень в адміністративному судочинстві, жодним чином не порушують принципу рівності сторін перед судом, вони навпаки покликані урівноважити нерівне становище сторін.
Принцип змагальності полягає у процесі доведення перед судом особами, які беруть участь у справі, своєї позиції у справі (вимог та заперечень).Змагальність реалізується передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами. Адже саме сторонам найкраще відомі обставини у справі, саме вони найкраще знають, якими доказами ці обставини можна підтвердити на доведення обґрунтованості та переконливості своєї правової позиції щодо предмета спору.
Крім того, змагальна форма адміністративного судочинства забезпечується активним процесуальним становищем суду, який повинен:
‒ згідно з ч. 5 ст. 11 КАС України запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає;
‒ роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їхні процесуальні права та обов’язки;
‒ здійснювати інші дії щодо сприяння особам, які беруть участь у справі, в реалізації наданих їм прав, наприклад, шляхом призначення в необхідних випадках експертиз згідно зі ст. 81 КАС України; вжиття заходів щодо забезпечення доказів відповідно до статей 73‒ 75 КАС України, надання судових доручень щодо збирання доказів, керуючись вимогами ст. 115 КАС України та ін.
Принцип диспозитивності адміністративного судочинства, виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 11 КАС України, закріплено у наступному вигляді:
‒ суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог (класичний принцип диспозитивності);
‒ суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять;
‒ кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на власний розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Слід також враховувати: якщо адміністративний суд встановить, що оскаржений правовий акт виходить від некомпетентного органу влади, він його скасовує, навіть якщо у позивача на думці не було заперечувати компетентність органу влади. Тобто значну роль у реалізації принципу диспозитивності в адміністративному судочинстві відіграють не тільки особи, які беруть участь у справі, а і сам суд (ч. 9 ст. 171 КАС України).
Крім того, суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси (ч. 4 ст. 51 КАС України).
До того ж, суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси (ч. 4 ст. 112 КАС України).
У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси (ч. 3 ст. 113 КАС України).
Слід зазначити також, що суд не визнає мирову угоду або не приймає відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси (ч. 4 ст. 262 КАС України).
Особливим принципом адміністративного судочинства є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі, якийполягає у вжиті передбачених законом заходів, необхідних для з’ясування всіх обставин справи, зокрема стосовно виявлення та дослідження доказів судом із власної ініціативи.
Цей принцип властивий лише адміністративному процесу. Офіційність полягає в активній ролі суду і за своїм змістом обмежує дію принципів змагальності та дизпозитивності. Зазначене зумовлене особливостями адміністративного судочинства – в учасників публічно-правових відносин нерівні можливості – фізичні чи юридичні особі протистоїть потужний адміністративний апарат. Щоб збалансувати можливості, адміністративний суд повинен відіграти активну роль в судовому процесі з тим, щоб сприяти особі у захисті її прав. Така роль суду обумовлена тим, що переважно конфлікти виникають саме з вини публічної адміністрації або вона не вжила достатніх заходів, щоб запобігти цьому.
Принцип офіційного з’ясування обставин справи випливає зі змісту частин 4, 5 ст. 11 КАС України, згідно з вимогами якої суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У той самий час, при застосуванні принципу офіційного з’ясування обставин справи суд враховує, що ніякі докази не мають для нього наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Принцип гласності й відкритості адміністративного процесу. Принцип гласності визначає можливість доступу та ознайомлення громадян зі здійсненням судами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 КАС України особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду справи. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.
Таким чином, особи, які беруть участь у справі, мають право вимагати в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної адміністративної справи. Таким правом наділені також особи, які не брали участі у справі, якщо вони вважають, що суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки. В той самий час для реалізації цього права встановлена умова – такі особи повинні довести наявність обґрунтованого інтересу до результатів розгляду конкретної адміністративної справи.
Згідно з ч. 2 ст. 12 КАС України кожен має право знайомитися в установленому законодавством порядку із судовими рішеннями у будь-якій розглянутій у відкритому судовому засіданні справі, які набрали законної сили. Це право може бути обмежене відповідно до закону в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу, державної чи іншої таємниці, що охороняється законом.
Ознайомлення із судовими рішеннями у будь-якій розглянутій у відкритому судовому засіданні справі регулюється Законом України «Про доступ до судових рішень» від 22 лютого 2005 р. № 3262‑ IV, зі змісту якого, зокрема, випливає, що кожен має право на доступ до судових рішень у встановленому порядку. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України. Крім того, судові рішення можуть опубліковуватися в друкованих виданнях, поширюватися в електронній формі з дотриманням встановлених вимог.
Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно з ч. 3 ст. 12 КАС України розгляд справ в адміністративних судах проводиться відкрито. Суд ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, установлених законом. Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 12 КАС України, якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація з обмеженим доступом є суспільно значимою або доступ до інформації обмежено з порушенням закону, суд постановляє ухвалу про її дослідження у відкритому судовому засіданні.
Відкритість судового процесу дає можливість особам, які не є такими, що беруть участь у справі, право бути присутніми у судових засіданнях. Відкритий доступ до судових засідань сприяє укріпленню довіри до адміністративних судів.
Можливість учасників адміністративного процесу та інших осіб, які присутні у відкритому судовому засіданні, фіксувати перебіг судового засідання, а також повне фіксування судом ходу судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу є гарантією гласності та відкритості судового розгляду. Учасники адміністративного процесу та інші особи, які присутні на відкритому судовому засіданні, мають право використовувати портативні аудіотехнічні пристрої без спеціального дозволу суду.
Здійснення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі, крім тих, які є суб’єктами владних повноважень. Відмова у наданні дозволу на фото- і кінозйомку, відеозапис, а також звукозапис (із застосуванням стаціонарної апаратури), транслювання судового засідання по радіо і телебаченню можлива, якщо це в конкретних умовах кожної окремої справи перешкоджатиме нормальному проведенню судового засідання (тобто повно, об’єктивно, всебічно розглянути усі обставини справи), а також якщо проти цього заперечує принаймні одна особа, яка бере участь у справі і не є суб’єктом владних повноважень.
Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення адміністративного суду реалізується у гл. 1 «Апеляційне провадження» та гл. 2 «Касаційне провадження» розділу IV КАС України «Перегляд судових рішень», якими врегульовано процесуальний порядок апеляційного і касаційного оскарження і перегляду постанов і ухвал адміністративного суду.
Держава забезпечує усім особам, які беруть участь у справі, та особам, які не брали участі у процесі розгляду справи у випадку вирішення судом питання про їхні права та обов’язки, право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду. Зазначене право обмежене певними часовими рамками, а саме апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при провадженні у справі і є засобом судового нагляду з боку апеляційної і касаційної інстанцій за діяльністю нижчестоящих судів.
Принцип обов’язковості судових рішень означає, що судові рішення, ухвалені іменем України, є обов’язковими для виконання на всій території України. Мається на увазі, що з моменту проголошення судового рішення воно є обов’язковим. Однак статусу загальнообов’язковості, тобто обов’язковості не тільки для суду та осіб, що брали участь у справі, а й для усіх підприємств, установ, організацій, їх посадових/службових осіб, фізичних та юридичних осіб воно набуває з моменту набрання ним законної сили. У визначених ст. 256 КАС України випадках постанови суду належить виконувати негайно, не чекаючи набрання ними законної сили.
Принцип обов’язковості судових рішень повною мірою стосується і судів, але в іншому значенні. Так, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду в справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (частини 1, 4 ст. 72 КАС України). Крім того, за загальним правилом, судове рішення суду вищої інстанції в одній і тій самій справі є обов’язковим для суду нижчої інстанції у разі направлення справи на новий розгляд.
Таким чином, практичне значення принципів полягає у тому, що їх втілення у судочинство надає йому якості правосуддя і навпаки – ігнорування веде до порушення права на судовий захист і, як правило, до неправосудності судових рішень.
|
|