Зовнішня політика Директорії

З перших днів свого існування Директорія намагалася вивести УНРна міжнародну арену. 27 грудня 1918 р. у ноті до народів світу, сповіщаючи про повалення влади гетьмана і крах німецької окупації в Україні, Директорія від імені Народної Республіки України висловлювала “братній привіт всім народам і їх урядам” і бажання “жити в добрій дружній злагоді з ними”. Щоб вийти на міжнародну арену, Директорія на початку січня 1919 р. призначила свої надзвичайні дипломатичні місії до Англії, США, Італії, Німеччини, Румунії та ін. 10 січня 1919 р. була затверджена дипломатична місія до Парижа на мирну конференцію. Головою цієї місії Директорія призначила Г.Сидоренка. Але для Директорії і УНР найважливішими були відносини з Радянською Росією і державами Антанти, які склалися вкрай незадовільно.

Директорія і Раднарком Росії.Початок другої війниРадянської Росіїпроти УНР

Після поразки військ Четвертного союзуіанулюванняВЦВК Брестського мирного договору ЦК РКП(б) і Раднарком Росії поставилизавданням відновити радянську владу в місцевостях, що їх залишали німецькі війська, зокрема в Україні. Очевидно, спираючись на це, Раднарком відмовився надалі визнавати Україну самостійною, незалежною державою. Про це чітко було сказано в постанові від 24 грудня 1918 р. Народного комісаріату закордонних справ РСФРР – “Україна не визнається більше самостійною державою”. У той же час в газетах було опубліковано повідомлення, що Директорія направила Раднаркомові Росії телеграму, у якій повідомляла про ліквідацію гетьманської влади в Україні і відродження Народної Республіки та пропонувала відновити мирні переговори з РСФРР, висловлюючи готовність до прийняття в Києві російської мирної делегації. Але Радянська Росія фактично розпочала другу війну проти УНР. Тоді у радіограмах міністра закордонних справ уряду Директорії В.Чехівського Раднаркомові Росії від 31 грудня 1918 р., 3 і 4 січня 1919 р. була висунута вимога припинити воєнні дії російських військ на українській території. Народний комісар закордонних справ РСФРР Г.Чичерін у ноті-відповіді 5 січня брехливо писав, що “…ніяких військ Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки на українській території немає. Воєнні дії на українській території тепер ведуться між військами Директорії і військами Українського радянського уряду, який має повну незалежність”. У відповідь 9 січня Директорія направила Раднаркомові Російської республіки ультиматум з вимогою протягом 48 годин дати відповідь на запитання: чи згоден він припинити воєнні операції проти Української республіки і чи зобов’язується негайно вивести своє військо з території України? Наркомзаксправ РСФРР у телеграмі-відповіді від 10 січня знову затвердив, що серед військ, які борються проти Директорії, немає ніяких військових частин Російської Радянської Республіки. У таких умовах 16 січня 1919 р. Директорія була змушена оголосити війну Радянській Росії, хоч фактично війну розпочала остання.