Методи зажиттєвої та посмертної діагностики гельмінтозів тварин.

Діагностика (від грец. diagnostikos — здатний розпізнавати) визначає методи дослідження тва­рин для розпізнавання хвороб і стану організму з метою призначення необхідного лікування та проведення профілактичних заходів.

Діагностика гельмінтозів має свої особливості, і точний діагноз може бути установлений у разі виявлення збудників хвороби. З цією метою застосовують методи зажиттєвої та посмертної діагностики. Залежно від мети діагностику гельмінтозів проводять для науково-дослідних або профілактичних робіт, установлення екстенсивності й інтенсивності інвазії, а також для диференці­ації збудників.

Зажиттєва діагностика грунтується на вивченні епізоотологічних даних ізональні особливості хвороби, видовий склад збудників, порода і вік тварин, пора року, джерело інвазії), клінічних ознак хвороби та результатів лабора­торних досліджень.

Основного значення надають результатам гельмінтокопроскопічних і спе­ціальних досліджень крові, сечі, молока, шкіри, м'язів, сухожилків, витікань з очей, вмісту шлунка. При позитивних результатах виявляють яйця, личин­ки, статевозрілих гельмінтів або їх фрагменти, еозинофілію.

Гельмінтокопроскопічні дослідження поділяють на гельмінтоскопічні (ви­явлення статевозрілих гельмінтів або їх фрагментів), гельмінтоовоскопічні (від лат. ovum — яйце) і гельмінтоларвоскопічні (від лат. larva — личинка), під час яких знаходять яйця або личинки паразитичних червів.

Для досліджень рукою в гумовій рукавичці беруть 4 - 10 г фекалій з пря­мої кишки або з підлоги, якщо вони свіжі і відомо, якій тварині належать. Від свиней, телят, овець, кіз фекалії слід брати середнім і вказівним пальцями в напальчниках. У кролів фекалії (кілька кульок) отримують натисканням на черевну стінку в ділянці прямої кишки. Від птахів, хутрових звірів, м'ясоїдних тварин, диких хижаків (у зоопарках) фекалії збирають з підлоги кліток (групові проби).

Гельмінтоскопічні методи діагностики. Гельмінтоскопію застосовують для виявлення статевозрілих і юних паразитичних червів або їх фрагментів у фекаліях, а також у порожнинах та органах хворих тварин.

Гельмінтоовоскопічні методи діагностики. Гельмінтоовоскопія охоп­лює велику кількість методів дослідження, які використовують для виявлен­ня яєць паразитичних червів (див. Практикум із паразитології / За ред. В. Ф. Галата. — К.: Урожай, 1999). Слід пам'ятати, що інтенсивність виділен­ня яєць гельмінтами залежить від багатьох чинників. Наприклад, у період лактації у овець значно підвищується виділення яєць кишкових нематод. Навпаки, восени, зі зниженням температури повітря у збудників диктіокау-льозу настає статева депресія.

Яйця гельмінтів потрібно диференціювати від спор, грибів, яєць кліщів тощо. Основними ознаками яєць паразитичних червів є певна структура їхніх оболонок (гладенька, комірчаста, наявність кришечки, горбків, пробочок) і внутрішня організація (зародок на різних стадіях розвитку). Розміри яєць збудників дуже коливаються. Залежно від розмірів їх поділяють на: дуже ве­ликих — завдовжки 0, 15 мм і більше (Nematodirus spathiger); великих — 0, 1 - 0, 14 мм (Paramphistomum ichikawai); середніх — 0, 06 — 0, 09 mm (Diocto-phyme renale); дрібних — 0, 03 - 0, 05 mm (Tetrameres fissispina) і дуже дріб­них — 0, 02 мм і менше (Opisthorchis tenuicollis). Яйця різних видів гельмінтів відрізняються одне від одного за величиною, формою, будовою та кольором оболонок і станом розвитку зародка (див. кольорову вклейку, рис. 1 — 8*).

Гельмінтоларвоскопічні методи застосовують для виявлення личинок паразитичних червів у фекаліях (диктіокаульоз), молоці (стронгілоїдоз, нео аскароз), виділеннях з очей (телязіоз), шкірі (онхоцеркоз). Вони диференцію­ються за розміром, будовою, формою (див. вкл., рис. 9, 10).

Спеціальні діагностичні дослідження проводять порівняно рідко. Для цього досліджують сечу (діоктофімоз), кров (сетаріоз, дирофіляріоз) тощо.

Імунобіологічні методи діагностики набувають все ширшого застосуван­ня при ехінококозі, ценурозі, моніезіозі, диктіокаульозі, трихінельозі та де­яких інших гельмінтозах. За чутливістю імуноферментний метод діагностики (ELISA) значно переважає РНГА, РІД, РГА та інші серологічні реакції. Все частіше застосовують методи молекулярно-біологічної діагностики інвазійних хвороб (полімеразна ланцюгова реакція — ПЛР).

Перспективними можуть виявитися серологічні дослідження, за яких ан­тигенами є живі личинки трематод, цестод і нематод. їх вносять у сироватку крові хворих тварин. На цій основі ставлять реакції мікропреципітації та сколексопреципітації. Преципітини впродовж однієї доби концентруються навколо ротового (на хоботку або сколексі) й статевого отворів личинок пара­зитичних червів.

Діагностична дегельмінтизація. З метою ранньої діагностики гельмін­тозів, коли збудники ще не досягли статевої зрілості, хворим тваринам при­значають антигельмінтики. Цей метод часто застосовують при кишкових цес-тодозах і аскаридатозах. У м'ясоїдних тварин і птахів паразитичні черви ви­діляються з фекаліями у зовнішнє середовище вже через 5-6 год, у жуйних тварин — через 12 - 18год.

Методи посмертної діагностики дають можливість виявити збудників на різних стадіях розвитку в організмі тварин після їх розтину. К. І. Скрябін запропонував методику повного й неповного гельмінтологічного розтину тру­пів. При повному гельмінтологічному розтині ретельно досліджують усі органи й тканини з метою виявлення в них гельмінтів. Цей метод застосовують пере­важно під час виконання науково-дослідних робіт. Неповний гельмінтологіч­ний розтин використовують для встановлення діагнозу. При цьому досліджу­ють лише окремі органи з метою виявлення в них паразитичних червів.

Обов'язково потрібно досліджувати м'ясні туші свиней і великої рогатої ху­доби на наявність у них гельмінтів або їхніх личинок (цистицеркоз, трихіне­льоз).