Екзаменаційний білет №___. 1. ГЕ ВРХ та інші пріонні інфекції тварин і людини.

1. ГЕ ВРХ та інші пріонні інфекції тварин і людини.

Губкообразная енцефалопатія великої рогатої худоби (англ. - Bovine Spongiforme Encephalopatie - BSE; хвороба скаженої / божевільною корови, ГЕ-ВРХ) - пріонами хвороба, що виявляється ураженням центральної нервової системи нейродегенеративного характеру і загибеллю хворих тварин (див. кол. вклейку).

Збудник хвороби. Вважається, що пріони ГЕ-ВРХ стався від приона скрепі овець.

Епізоотологія. У природних умовах сприйнятливий велику рогату худобу. Експериментально можна заразити овець, свиней, норок, щурів, мишей, хом'яків, мавп.

Збудник передається від хворої тварини здоровій при поїданні зараженого корму. Можлива (до 10... 20%) вертикальна передача, але вона суттєво не впливає на поширення епізоотії. Найбільш небезпечні тканини - головний і спинний мозок, очі. Молоко і м'ясо від хворих тварин в принципі не є небезпечним матеріалом, так як в них пріони містяться в незначних кількостях.

Перебіг і клінічний прояв. Інкубаційний період триває від 1 року до 25... 30 років, тому хворіють дорослі тварини віком від 2 років. Перебіг повільно прогресуюче, без ремісій.

Ознаки визначаються ураженням ЦНС і характеризуються розладами поведінки, органів почуттів і руху і пов'язаними з ними сверблячкою, расчесами і облисінням.

На початку хвороби відзначають пригнічення, що переходить у збудження і нервозність; аномальну лякливість, зокрема на дотики і звуки, боязнь вхідних отворів. Крім того, тварини дугоподібно вигинають спину, піднімають корінь хвоста, роблять часті несиметричні руху вухами, скрегочуть зубами, сверблять головою об різні поверхні, облизують язиком губи, ніс і копита, часто чхають, позіхають і мукають; стоять, дивлячись в одну точку, опустивши голову, або впираються нею в стіну. Порушення координації рухів проявляється у вигляді руху риссю, непропорційною постановки кінцівок, хиткою ходи, особливо на задні кінцівки, Манежна рухів; посмикування м'язів шиї, подгрудка і передпліччя. Можлива деяка агресивність (схожість зі сказом) у вигляді посиленої реакції на тварин, людей і їх маніпуляції, зокрема, під час доїння корови б'ються рогами й відбиватиметься. Потім відзначають парези й паралічі кінцівок; тварини спотикаються при русі, намагаються стрибати, часто падають і насилу встають.

Апетит збережений, температура тіла нормальна, але поступово через перераздражения нервової системи спостерігаються зниження удою, виснаження, потім залеживанием в неприродних позах і загибель. Тривалість хвороби від 2 тижнів до 15 міс (в середньому 3... 6 міс), вона незмінно закінчується загибеллю.

Патологоанатомічні ознаки. Макроскопічних змін в яких-небудь органах і тканинах не спостерігається. При гістологічному дослідженні в головному і спинному мозку виявляють вакуолізацію нейронів, зріз тканини мозку має вигляд губки (спонгіоз) і деякі інші зміни, властиві губкоподібної енцефалопатії (гіперплазія і проліферація астроцитів, формування амілоїдних бляшок).

Діагностика і диф.діагн.. Діагноз встановлюють комплексно з урахуванням епізоотологічних даних і клінічних ознак з обов'язковою посмертної лабораторною діагностикою.

У лабораторію надсилають головний мозок загиблих або вимушено убитих ТВАРИН.

Основні методи дослідження: 1) гістопатологічні метод (виявлення губчастого переродження нейронів з утворенням вакуолей, в основному в сірій речовині довгастого та середнього відділів мозку); 2) виявлення скрепіподобних міофібрил при негативному контрастуванні (електронна мікроскопія + гістологія), 3) іммуногістологічні методи (визначення пріонів білка методом імуноблот-тингу, метод флуоресціюючих зондів в імуноблотинг), 4) імуно-ферментний метод; 5) биопроба на білих мишах при зараженні їх го-могенатом мозку.

При диференціальної діагностики необхідно враховувати наступні групи захворювань: хвороби, які проявляються нервовими явищами (сказ, хвороба Ауєскі, лістеріоз, нервова форма інфекційного ринотрахеїту, злоякісна катаральна гарячка, енцефаліти різного походження); неконтагіоние токсікошфекціі (правець, ботулізм); метаболічні захворювання (гіпокальціємія, ги-помагнезія, пасовищна тетанія та ін); отруєння (свинець, миш'як, ртуть, ФОСи, карбамати).

Імунітет. Не формується.

Специфічна профіл. Відсутня.

Профіл. У благополучних країнах основою профілактики є: 1) недопущення завезення з неблагополучних зон або країн племінної худоби, м'яса, консервів, субпродуктів і напівфабрикатів, м'ясо-кісткового борошна, сперми, ембріонів, технічного жиру, кишкової сировини та інших продуктів та кормів тваринного походження від жуйних; 2) ретельний контроль за закупівлями племінної худоби і біологічних тканин, особливо з неблагополучних країн; 3) заборона згодовування жуйним м'ясо-кісткового і кісткового борошна від великої рогатої худоби та овець; 4) заборона на використання кормів і кормових добавок будь-якого невідомого походження; 5) ретельна діагностика при будь-який підозрілий випадку і лабораторний моніторинг проб мозку забійного великої рогатої худоби, особливо від тварин старше 3 років.

Лікування. Не розроблено.

Заходи боротьби. У неблагополучних країнах заборонено додавати тваринні білки в корм жуйною, биоткани - в раціони тварин, використовувати бичачі субпродукти в біологічної та харчової промисловості і т. д. Проводять діагностику ГЕ-ВРХ хворих тварин і знищення туш.

Застосовують жорсткі методи стерилізації та дезінфекції. Патологічний матеріал, посуд, інструменти, спецодяг знезаражують одним із таких способів: автоклавуванням при надлишковому тиску (134 ° С) не менше 20 хв; витримуванням протягом 12 год в одному з розчинів - 4%-ном гідроксиду натрію, 2%-ном гіпохлориту натрію, 5%-ном хлорного вапна; спалюванням в упакованому вигляді одноразового інструментарію і посуду.

У Великобританії зазначені суворі заходи дозволили різко знизити захворюваність і оздоровити ряд районів країни.

Скрепі — пріонна інфекція овець і кіз, яка характеризується довготривалим інкубаційним періодом, повільним перебігом, свербежем, дистрофічно-некротичними ураженнями центральної нервової системи, що зумовлює порушення координації рухів (атаксію) та дрижання всього тіла (тремор). Хвороба завжди закінчується летально.

Збудник хвороби — інфекційний білок пріон (специфічний сіалог- лікопротеїн), що утворює в головному мозку бляшки скрепіасоційованих фібрил.

Епіз.хв.. На скрепі хворіють вівці та кози у віці від 15 міс до 11 років, частіше в 2 – 4, 5 року. У вівцематок хвороба виявляється в період кітності й лактації. Більш чутливими є кози, яких іноді використовують для біопроби. В експерименті легко заражаються мавпи, норки, хом’яки, піщанки, миші-полівки та білі миші при внутрішньомозковому, внутрішньочеревному, внутрішньом’язовому, внутрішньошкірному, підшкірному та пероральному введенні інфекційного матеріалу. Захворювання частіше спостерігають серед поліпшених порід овець. Джер.зб. інфекції є хворі вівці або кози. Зараження відбувається контактним шляхом, а також на пасовищах та в приміщеннях, де раніше були зареєстровані випадки скрепі. Не виключається можливість внутрішньоутробного інфікування. Скрепі проявляється у вигляді спорадичних випадків або незначних ензоотій. Характерним є поступове і постійне виділення нових хворих тварин.

Захворюваність при цьому не перевищує 20 %. Хвороба завжди закінчується летально.

Клін.озн. та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває від кількох місяців до року. Зараження відбувається внутрішньоутробно або в ранньому віці, ознаки хвороби з’являються значно пізніше. Ранніми симптомами хвороби є свербіж, розчухування шкіри, випадання шерсті. Хворі вівці труться об поверхню огорож, дерев, стовпів, задніми кінцівками розчухують шкіру голови, шиї, спини, пошкоджують її рогами. У деяких тварин спостерігається незвична поведінка — топтання на місці, скреготання зубами, неспокійний, насторожений погляд, ступор (оглумоподібний стан). Температура тіла нормальна. Згодом тварина втрачає апетит, відмовляється від корму й води, швидко худне. Порушується координація рухів, спостерігається слабкість кінцівок, частіше тазових, падіння під час ходьби. Хвороба повільно прогресує і, незважаючи на відсутність паралічів, тварина повністю втрачає здатність пересуватися, лежить на боку з витягнутими кінцівками, гине в стані ступору. У деяких тварин апетит і вгодованість зберігаються впродовж усієї хвороби

Диф.діагн.. Передбачає необхідність виключення хвороби Ауєскі, вісни-маєді, сказу, нервової форми лістеріозу, а в разі наявності свербежу — трихофітії, корости, стрептотрихозу, демодекозу. Хвороба Ауєскі вражає тварин усіх видів, характеризується високою контагіозністю, пропасницею, гострим перебігом, швидким розвитком клінічних симптомів. Біопроба на кролях дає можливість швидко і безпомилково установити правильний діагноз. При вісні виявляється параліч скелетних м’язів, інтерстиціальна пневмонія, лімфоцитарний демієлінізуючий менінгоенцефаліт, не буває розчухувань, вакуолізації та некрозу нейронів. Перебіг лістеріозу гострий, хворіють вівці всіх вікових груп, особливо тяжко — ягнята. Гістологічними дослідженнями виявляють гнійний енцефаліт, бактеріологічними — ізолюють збудник лістеріозу. Трихофіті я, стрептотр и хо з, дем о деко з, ко ро ста обмежуються ураженням тільки шкіри. Мікологічні дослідження забезпечують виділення збудника відповідної хвороби.

Лікування скрепі не проводять. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин знищують. Профіл та заходи боротьби. У благополучних щодо скрепі державах передбачено запобіжні заходи проти занесення збудника з регіонів, де ця хвороба реєструється. Такі заходи здійснюють працівники регіональних служб державного ветеринарного контролю на кордоні і транспорті. Щоб запобігти появі хвороби в благополучних господарствах, потрібно передусім додержуватись зооветеринарних правил комплектування ферм дрібною рогатою худобою, а також правил утримання, годівлі, випасання, напування тварин та догляду за ними. Усіх новоприбулих тварин карантинують упродовж 30 діб, проводять їх клінічне обстеження. У належному ветеринарно-санітарному стані утримують пасовища, водопої. У разі появи скрепі всіх овець (кіз) неблагополучної отари (стада) негайно забивають. Вживають заходів, передбачених відповідними інструктивними документами, з метою запобігання поширенню інфекції. В стаціонарно неблагополучних щодо скрепі господарствах найефективнішим є забій усіх тварин неблагополучної ферми і повна заміна поголів’я.

2. З якою метою проводять гельмінтоскопічне дослідження хребетних (молюсків, кліщів, жуків).

Для виявлення адолескарій фасціол і парамфістом проводять відбір трави в біотопах молюсків – проміжних хазяїв трематод. На території лісостепової зони України адолескарії фасціол виявляються на траві зволожених ділянок пасовищ, а також на рослинах, які виступають над поверхнею води з кінця червня до вересня. Масовий вихід церкаріїв парамфістом із молюсків та їх розвиток до стадії адолескаріїв відбувається у серпні. У вересні церкарії фасціол та парамфістом із молюсків не виходять.

Адолескарії розташовуються на рослинах, або на нижній поверхні листя поодиноко або групами. Вони легко виявляються неозброєним оком, або при використанні лупи. молоді адолескарії фасціол молочно-білого кольору, в подальшому вони жовтіють, а потім набувають темного, буро-коричневого кольору.

Зібрані рослини з адолескаріями, в лабораторії, за допомогою голки та скальпеля останні переносять на предметне скельце у краплю фізіологічного розчину. Якщо адолескарії підігріти до температури 37-38⁰С, то при мікроскопії всередині цист личинки активно рухаються. Добре видно ротову та черевну присоски, кишечник, екскреторний міхур. це свідчить про життєздатність адолескаріїв.

Адолескарії парамфістом мають темний, або коричневий колір, напівсферичної форми. Всередині цисти личинка, має такі ж органи, що і личинка фасціол. Проте, черевна присоска дуже велика, а ротова – рудиментована.

З метою виявлення на пасовищах адолескарій фасціол використовується метод Горохова В.В. Методика досить проста і ефективна у відношенні виявлення неблагополучних щодо фасціольозу пасовищ.

Враховуючи, що церкарії фасціол спроможні інцистуватися на листях та стеблах рослин і навіть на поверхні води, автором запропоновані скельця розміром 18× 13 см і товщиною 1, 5 мм, які виставляються вертикально в біотопах малого ставковика. Нижня частина скелець занурюється у грунт водоймища на 2-3 см, а над поверхнею води залишається поверхня 1-2 см. Церкарії, які активно рухаються у воді, зустрічають на своєму шляху скельце, до поверхні якого кріпляться та інцистуються. В подальшому розвивається стадія адолескарія. Дотримуючись особистої профілактики, скельця через 7 діб знімають для перегляду, а на їх місце, при необхідності, встановлюють інші. При наявності на поверхні скелець білих плям (можливі адолескарії) їх переглядають за допомогою лупи або мікроскопу.

Для дослідження збирають не менше 100 молюсків із кожного біотопу. Досліджують прижиттєвим і посмертним методами. З практичною метою використовують метод розтину молюсків і виявлення в них личинок гельмінтів.

Для розтину молюсків ножицями звільняють тіло від черепашки. Розтин проводять в чашці Петрі на годинниковому склі або в кюветі. Тіло молюска розчленяють на окремі частини і органи та досліджують компресорним методом. Дрібних молюсків досліджують в цілому вигляді. При дослідженні особливу увагу приділяють печінці. В ній знаходять редій, церкаріїв і метацеркаріїв, а спороцисту помітити важко.

Редія має форму мішка, заповненого дочірніми редіями, яка добре помітна при малому збільшенні. Церкарії рухливі, вони мають присоски, кишечник, або його зачатки та інші органи, за формою нагадують пуголовків жаб.

Метацеркарії локалізуються не тільки в печінці, але і в легенях, серцевій сумці, нирках.

Кожного молюска поміщають в стаканчик чи кристалізатор, або в іншу ємкість з водою для того, щоб із нього виділились церкарії. Стакан з молюсками ставлять під джерело світла – сонячне або електролампи (100Вт) на відстані 25-30 см 1-2 години. Потім молюсків видаляють, і проводять мікроскопію води при 16 – 34-х кратному збільшенні. Попередньо воду бажано витримати в холодильнику, процентрифугувати в пробірках або стаканчиках упродовж 1-2 хв. зі швидкістю не більше 500 об/хв, надосадову рідину злити і провести мікроскопію осаду.

Проміжних і резервуарних хазяїв збирають в місцях їх можливої інвазії. Проміжного хазяїна або частини його тіла кладуть на предметне скло, накривають іншим предметним склом, здавлюють і проводять мікроскопію. Якщо безхребетні дрібні і прозорі, їх накривають покривним скельцем і мікроскопують при легкому надавлюванні на покривне скельце препарувальною голкою. Методика дозволяє чітко виявити локалізацію личинки і ступінь ураженості безхребетних.

Використовують також методики масових прискорених досліджень. Безхребетних поміщають в штучний шлунковий сік (соляна кислота – 7 мл, пепсин – 5 г, вода – 1000 мл) для перетравлювання. Ставлять в термостат при температурі 37 – 39⁰ С на декілька годин. Осад мікроскопують частинами і виявляють живих личинок.

3. Технологія виготовлення напівкопчених ковбас, їх санітарна оцінка.

Для виготовлення ковбас використовують: ялови­чину, свинину в півтушах, четвертинках, відрубах в охолодженому та розмороженому стані; блоки із знежилованого м’яса; яловичину знежиловану вищого, І і ІІ сортів, знежиловану односортну із ма­совою часткою сполучної і жирової тканини не більше ніж 14 %; свинину знежиловану нежирну, напівжирну, жирну та односорт- ну — м’язову тканину з масовою часткою видимої жирової ткани­ни не більш як 30 %, свинину знежиловану ковбасну — м’язову тканину з вмістом видимої жирної тканини не більше ніж 60 %; шпик хребтовий, боковий; грудинку; кухонну сіль, спеції; натура­льну або штучну білкову оболонку; льняні шпагат та нитки.

Для окремих видів напівкопчених ковбас рецептурою передба­чено використання соєвих та молочних білків, субпродуктів, крох­малю та пшеничного борошна.

Не дозволяється виготовляти ковбаси з м’яса, що було заморо­жене більше ніж один раз, мороженої свинини, яка зберігалася понад 6 місяців, шпику з ознаками пожовтіння, м’яса кнурів та туш зі зміненим кольором поверхні.

Перед приготуванням фаршу сировину, прянощі й допоміжні матеріали зважують.

Свіжі ковбаси мають суху міцну оболонку, без ослизнення і нальотів слизу, який щільно прилягає до фаршу. Колір фаршу під оболонкою і на розрізі рожевий, рівномірний, сірі плями відсутні, шпик білий. Консистенція фаршу щільна як на периферії, так і в центрі. Запах специфічний, ароматний, приємний, без присутності затхлості або сирувато. Наявність ослизнення або цвілі тільки на оболонці при відсутності інших ознак псування не є причиною бракування. Після видалення цвілі або слизу слабким розчином перманганату калію, або насиченим розчином кухонної солі, або 5 -6% розчином оцтової кислоти ковбаси реалізуються для харчових цілей. Ковбаси підозрілої свіжості мають оболонку вологу, липку, з нальотами цвілі, при цьому оболонка легко відділяється від фаршу, але не рветься. На розрізі по периферії відзначають темно-сірий обідок, вся інша частина батона забарвлена ​ ​ в рожевий колір, шпик місцями жовтуватий. Консистенція фаршу з поверхні батона менш щільна, ніж усередині. Запах ковбаси кислуватий або злегка затхлий, аромат спецій відчувається слабо. Несвіжі ковбаси характеризуються наступними ознаками: оболонка покрита слизом або цвіллю, легко відстає від фаршу і рветься, колір фаршу з поверхні сірий або зеленуватий. На розрізі по периферії фаршу виявляють зеленувато-сіре кільце і в глибині батона сіро-зелені плями, шпик брудно-зеленого кольору. Консистенція фаршу пухка, в'яла. Запах оболонки затхлий, фаршу - гнильний, шпику-прогірклий. Якщо ковбаса має суху міцну оболонку, щільну консистенцію і рівномірне забарвлення, але позбавлена ​ ​ смаку і в ній відсутній характерний аромат спецій, то виникає підозра, що ковбаса була приготовлена ​ ​ з несвіжого м'яса. Санітарну оцінку такої ковбаси виробляють на підставі показань лабораторних методів досліджень.