Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Збудник хвороби — Pseudomonas mallei






Епіз.хв.. На сап у природних умовах хворіють однокопитні тварини: коні, осли, мули, лошаки, рідко — верблюди. Чутливі також хижі тварини — леви, тигри, пантери, рисі, які можуть заражатися при поїданні м’яса хворих коней. Із лабораторних тварин особливо чутливі до сапу коти, що гинуть у разі гострого перебігу хвороби на 10 – 14-ту добу, а також морські свинки, польові миші. Джер.зб. інфекції є хворі коні та тварини з латентним перебігом сапу, які виділяють сапні бактерії переважно з носовим слизом та секретом шкірних виразок. Зараження відбувається аліментарним шляхом з інфікованим кормом, водою, а також під час безпосереднього контакту хворих тварин зі здоровими, рідше —аерогенним шляхом. Можливе передавання збудника при паруванні. Сап поширюється серед коней повільно, оскільки під час хронічного перебігу, особливо за латентної форми, збудник не завжди виділяється у зовнішнє середовище. Однак у разі стійлового утримання в тісних вологих стайнях, у погано вентильованих конюшнях, в умовах загальних годівниць та водопою хвороба за короткий час може охопити значне поголів’я і набути характеру стаціонарної ензоотії. У країнах, стаціонарно неблагополучних щодо сапу, інфекція часто проходить латентно, без прояву клінічних ознак, а в деяких інфікованих коней навіть випадає реакція на малеїн. Завезення таких коней у благополучні країни або в інші природно-кліматичні зони, різка зміна умов утримання, годівлі та непомірна експлуатація можуть призвести до загострення інфекційного процесу, раптового непередбаченого спалаху сапу серед чутливих тварин.

Клін.озн. та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 3 тижні. Перебіг хвороби гострий, хронічний і латентний. За місцем основної локалізації патологічного процесу розрізняють носову, шкірну та легеневу форми сапу. Г о с т р и й перебіг хвороби часто спостерігають у ослів та мулів, рідко — у коней. Характеризується гарячкою (41 – 42 °С), втратою апетиту, частим ниткоподібним пульсом, гіперемією слизової оболонки носа, прискореним диханням, одно- або двобічними слизовими виділеннями з носа, нечастим сухим кашлем. Згодом на слизовій оболонці носа з’являються дрібні жовтуваті сапні вузлики з червоним обідком. Вузлики розпадаються і перетворюються на виразки, що мають круглу або довгасту форму, салоподібне дно, вкрите слизом з домішкою гною й крові, нерівні потовщені краї. Виділення з носа стають кров’янисто-іхорозними, дихання — сопучим, прискореним. Підщелепові лімфовузли на початку хвороби припухлі, гарячі та болісні, згодом різко збільшуються в розмірі (до величини курячого яйця), тверді, нерухомі, горбисті. Сапні вузлики та гнійно-некротичні виразки виявляють також на шкірі голови, шиї, задніх кінцівок, прецупія та мошонки, рідше — на інших ділянках тіла. Вражені кінцівки набрякають, спостерігається кульгавість. Наприкінці 2 – 4-го тижня носові ходи забиваються кров’янисто-іхорозними масами, які під час кашлю та фиркання виділяються назовні. Стан хворих тварин різко погіршується, швидко настає виснаження. Хвороба триває 8 – 30 діб, потім переходить у хронічну форму або закінчується загибеллю тварини.

Діагноз за гострого перебігу сапу, коли клін.озн. хвороби дуже характерні й виражені досить чітко, не викликає труднощів і може здійснюватись на підставі аналізу клініко-епізоотологічних даних. Проте перебіг сапу часто буває хронічний або латентний, тому в разі підозри щодо цієї хвороби, а також під час дослідження новоприбулих коней і планових прогностичних обстежень проводять алергічну діагностику, доповнюючи її в разі необхідності проведенням РЗК. До бактеріологічного методу вдаються рідко, оскільки чисту культуру збудника вдається одержати тільки в разі гостро го перебігу сапу і зі значними труднощами. Для алергічної діагностики проводять очну пробу, для чого застосовують малеїн, який вводять у кон’юнктивальний мішок у кількості 3 – 4 краплі, дворазово з інтервалом 5 – 6 діб. У період обстеження тварин звільняють від роботи, утримують на прив’язі, їм не можна згодовувати сухі корми, що містять багато пилу або плісняви. Очну пробу не можна проводити в разі наявності у обстежуваних тварин кон’юнктивіту чи іншої патології очей. У таких випадках проводять підшкірну малеїнізацію. Очна реакція настає через 2 – 3 год після введення малеїну і досягає повного розвитку через 6 – 8 год. Рідше спостерігають запізнілі реакції на 12 – 24-ту годину, а іноді й пізніше. Тому перевірку очної реакції після першого введення малеїну проводять через 3 – 6 – 9 – 24 год. У разі позитивних результатів реакції розвивається гнійний кон’юнктивіт, що проявляється набряком кон’юнктиви, почервонінням та припуханням повіки, появою в очній щілині, по краю нижньої повіки значної кількості гною, що спускається у вигляді шнурка з внутрішнього кута ока. Сумнівна реакція характеризується гіперемією та набряком кон’юнктиви, сльозотечею і незначним скупченням гною в куті ока. У разі негативної реакції спостерігається слабке почервоніння кон’юнктиви та невелика сльозотеча. У частини коней з латентним перебігом сапу первинне введення малеїну не супроводжується добре вираженою алергічною реакцією, відбувається тільки сенсибілізація кон’юнктиви ока. Лише повторне введення малеїну в те саме око через 5 – 7 діб викликає яскраво виражену алергічну реакцію. Перевірку очної реакції після повторного введення малеїну проводять через 3 – 6 – 9 – 12 год за тими самими показниками, що й після першого введення. У разі підшкірної малеїнізації в обстежуваного коня впродовж доби три рази — вранці, вдень і ввечері — вимірюють температуру тіла. Результати всіх вимірів підсумовують і ділять на кількість вимірювань. Добуте число є показником середньої температури, яка не повинна перевищувати 38, 5 °С.

Диф.діагн.. Передбачає необхідність відрізняти носову форму сапу від миту та шкірну форму від епізоотичного лімфангоїту.

Лікування заборонене у зв’язку з його високою потенційною небезпекою для людини. Інфікованих збудником сапу коней знищують.

Імунітет при сапі не вивчений. Доведено, що в стаціонарно неблагополучних зонах тварини набувають значної стійкості до інфекції, а в табунах хворіє лише незначна частина сприйнятливого поголів’я. Усі спроби виготовлення вакцини та гіперімунної сироватки проти сапу закінчились невдачею.

Профіл та заходи боротьби. Запобіжні заходи проти занесення на територію України сапу з неблагополучних щодо цієї хвороби держав, а також постійний контроль за благополуччям однокопитних тварин здійснюють відповідно до діючої інструкції. Щороку все поголів’я коней у нашій країні перевіряють на сап методами клінічного огляду та очної малеїнізації (два рази з проміжком 5 – 6 діб). Усіх коней на місці закупівлі також досліджують на сап. Новозавезених коней, що надійшли до господарства, витримують у 30- денному профілактичному карантині і вдруге досліджують на сап. У разі підозри щодо захворювання на сап передбачається контрольний діагностичний забій, патологоанатомічне та лабораторне дослідження патологічного матеріалу. При комісійному підтвердженні діагнозу негайно знищують усю групу (табун) тварин, у якій виявлені інфіковані тварини, організовують карантинні заходи в осередку інфекції та в неблагополучній зоні. Для дезінфекції зовнішнього середовища застосовують 10 – 20 %-ві розчини хлорного вапна, що містять 3 % активного хлору, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, 4 %-й гарячий розчин їдкого натру, 5 %-й розчин лізолу з розрахунку 1 л/м2 за 2-годинної експозиції. Гній спалюють. Рідкі стічні води засипають хлорним вапном із розрахунку 200 г/л і ретельно перемішують. Господарство оголошують благополучним щодо сапу через 2 міс після знищення інфікованих

Меліоїдоз (Melioidosis, сапоподібна хвороба, сап Рангуна) - септико-піємічне захворювання гризунів, собак, котів, рідко сільськогосподарських тварин, що характеризується катарально-гнійним запаленням слизових оболонок, утворенням гнійних осередків та численних казеозних вузликів у різних органах і тканинах. Смертельно хворіє людина.

Збудник хвороби - Pseudomonas

Епіз.хв.. До меліоїдозу сприйнятливі гризуни (миші, щури, кролі, морські свинки), вівці, кози, собаки, коти, свині та мавпи. Встановлено спорадичні випадки захворювання у великої рогатої худоби та коней. Основним резервуаром збудника інфекції в природі є дикі гризуни.

Джер.зб. хвороби можуть бути хворі на меліоїдоз або латентно інфіковані тварини, насамперед гризуни, що виділяють бактерії меліоїдозу з гноєм шкірних виразок, витіканнями з носа, а також із сечею та фекаліями. Факторами передавання збудника є корми, вода стоячих водойм, земля, харчові продукти, забруднені виділеннями інфікованих тварин, особливо диких гризунів. Зараження відбувається через травний канал, дихальні шляхи, а також уражену шкіру. Собаки, коти, свині можуть заражатися при поїданні трупів інфікованих гризунів. Встановлено можливість передавання збудника інфікованими москітами та щу- рячими блохами, в організмі яких бактерії зберігаються до 50 діб. Меліоїдоз серед диких гризунів проходить у вигляді епізоотій. Іноді до епізоотичного процесу залучаються собаки, коти, свині, вівці. Коні та велика рогата худоба захворюють на меліоїдоз рідко, інфекція у них має спорадичний характер.

Клін.озн. та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 - 11 діб. Перебіг хвороби - гострий, підгострий та хронічнийУ овець і кіз спостерігається пропасниця, втрата апетиту, кашель, задишка, слизисто-гнійні виділення з носа, сльозотеча. Надалі внаслідок генералізації процесу розвивається поліартрит, нагноєння передлопаткових лімфатичних вузлів, іноді менінгоенцефаліт. Хвороба триває 8 - 30 діб і часто закінчується летально. У гризунів, собак і котів у разі гостро го та підг острог о перебігу хвороби швидко розвивається сепсис. Спостерігаються гарячка, діарея, гнійний кон'юнктивіт, риніт, утворення виразок на слизовій оболонці носа, нагноєння підщелепових лімфатичних вузлів.

Діагноз установлюють на підставі аналізу епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.

Лаб.діаг-ка. Передбачає бактеріологічні та біологічні дослідження. У лабораторію надсилають цілими трупики гризунів, а від великих тварин - частини паренхіматозних органів, кров, гній з абсцесів і сечу, які використовують для виділення чистої культури збудника в посівах на живильних середовищах. Біопробу проводять на морських свинках, яких заражають шляхом підшкірного введення суспензії патологічного матеріалу. Через 2 - 3 доби на місці введення утворюються флегмона, некроз тканини, потім виразки й нагноєння регіонарних лімфовузлів. Через 15 - 21 добу тварина гине. В разі внутрішньочеревного зараження самців швидко розвиваються орхіт і перитоніт. Для виявлення латентних форм хвороби використовують реакцію зв'язування комплементу та реакцію аглютинації. Розроблено алергічну діагностику (кон'юнктивальна та внутрішньошкірна проби).

Диф.діагн.. Передбачає необхідність виключення у коней сапу. Враховують характерні для сапу клін.озн. (носова й шкірна форми хвороби), наслідки малеїнізації, результати дослідження сироваток крові за РЗК.

Лікування. Не проводять у зв'язку з великою потенційною загрозою зараження людей. Інфікованих тварин знищують, трупи спалюють. Вимушений забій на м'ясо хворих або підозрюваних щодо захворювання на меліоїдоз тварин заборонено.

Імунітет. Вивчений недостатньо. У крові хворих тварин утворюються аглютиніни і комплементзв'язувальні антитіла. У латентно інфікованих тварин розвивається тривала алергія. У США для щеплення людей і тварин проти меліоїдозу запропоновано вакцину.

Профіл та заходи боротьби. Щоб запобігти занесенню меліоїдозу в країну, на державному кордоні та транспорті існують постійно діючі регіонарні служби державного ветеринарного контролю, в обов'язок яких входить захист країни від можливого завезення інфікованих тварин, утримування завезених тварин, що надійшли з-за кордону, на карантині та їх обстеження. В аеропортах здійснюють дезінсекційну та дератизаційну обробку приміщень у літаках, що прибувають з країн, небезпечних щодо трансмісивних захворювань тварин. У разі виявлення меліоїдозу вживають відповідних заходів проти поширення хвороби (карантинування неблагополучного пункту, негайне знищення інфікованих тварин, ретельна дезінфекція, дезінсекція та дератизація приміщень тимчасового перебування тварин). Про появу хвороби повідомляють медичну службу. Вимушений забій на м'ясо хворих або підозрюваних щодо захворювання на меліоїдоз тварин забороняється.

2. Назвіть заходи профілактики за фасціольозу тварин.

Фасціольоз (Fasciolosis) трематодозне захворювання тварин і людини, викликається гельмінтом із підряду Fasciolata, родини Fasciolidu роду Fasciola види F. hepatica, F. didantica, F. califarnica, F. jacksoni, F. indica що паразитують в жовчних ходах печінки, жовчному міхурі і інших органів і приводять до порушення травлення, загального обміну речовини, інтоксикації, зниження продуктивності, погіршення якості продукції.

Фасціоли біогельмінти. В яйці через 2-3 тижні формується мірацідій – виходять із яйця (живуть 2-3 дні) активно проникають в прісноводного молюска Limnea truncatula, L. Sufangulata, L. Doupili материнська спороциста, редії – церкарії – 30-40 хвилин адолескарії. Розвиток в молюскові 1, 5 – 3 місяці. Дефінітивні – зараження з кормом, плацентарно. Міграція в печінку –4 шляхи – внутріутробно, гематогенно, прямим шляхом, через жовчні протоки. Через 3-4 місяці – статевозрілі, паразитують до 2 років. Для F. didantica – проміжний хазяїн вушковидний ставковик L. auricularia.

Епізоотологічні дані - фасціольоз реєструється де функціонують гальбові біотопи прісноводних молюсків, живуть вони 12-15 місяців, зараженість їх у квітні 0, 8 – 2, 2%, липні і серпні 50-100%. Живуть адолескарії у воді – рік, сінові – 5 місяців, силосі – 1 місяць.

Профіл. В неблагополучних господарствах в січні – лютому проводять копроовоскопічні дослідження 10 – 20 % поголів’я тварин, а також за 2 тижні до виходу на пасовище. При позитивних показниках – дегельмінтизації.

- ізоляція неблагополучних пасовищ

- меліорація

- боротьба з молюсками (молюскоциди, мідний купорос, 5, 4 - дихлорсаліциланілід).

- мідний купорос (1: 5000)

Хвороба жуйних спричинюється збудниками Fasciola hepatica та F. gigantica родини Fasciolidae і характеризується ураженням печінки, жовчного міхура, супроводжується інтоксикацією, зниженням продуктивності тварин і погіршенням якості продукції.

Збудники. F. hepatica (фасціола звичайна) має листоподібну форму, завдовжки 2 – 3 см, завширшки до 1 см, коричневого кольору із зеленуватим відтінком. Кутикула вкрита дрібними шипиками. Ротовий і черевний присоски слаборозвинені, зближені між собою і розміщені в передній частині тіла. Матка має розеткоподібну форму. Яєчник і сім’яники гіллясті, займають середню та задню частини тіла паразита. Жовточники добре розвинені, займають бокові поля тіла. Яйця фасціол великі (завдовжки 0, 12 – 0, 15 мм, завширшки 0, 07 – 0, 09 мм), жовтого кольору, овальної форми, з кришечкою на одному зполюсів. Розвиваються вони в зовнішньому середовищі. F. gigantica (фасціола гігантська) — відрізняється від F. hepatica дещо більшими розмірами (до 7, 5 см), стрічкоподібною формою тіла і патогенністю.

Статевозрілі фасціоли паразитують у жовчних протоках печінки, жовчному міхурі. Профіл та заходи боротьби. Практикують стійлове утримання тварин. Випасають худобу на культурних пасовищах. Не використовують для випасів заболочені, сильно зволожені пасовища з наявністю на них молюсків. Сіно з таких пасовищ згодовують тваринам не

раніше як через 3 – 6 міс після його збирання. У липні – серпні проводять зміну пасовищ, обладнують водопій для тварин, який відповідав би санітарно-гігієнічним вимогам.

У господарствах, стаціонарно неблагополучних щодо фасціольозу, проводять планові профілактичні дегельмінтизації. Оскільки більшість трематодоцидів малоефективні проти личинкових стадій збудників, то першу дегельмінтизацію проводять ними через 1, 5 – 2 міс після закінчення пасовищного сезону і повторну — за 2 – 3 тижні до вигону на пасовище. Для знищення молюсків — проміжних хазяїв фасціол осушують заболочені ділянки, засипають землею ями, наповнені водою, відводять стоки води з канав. Прісноводних молюсків знищують спалюванням пересохлої трави на заболочених ділянках і обприскуванням за допомогою технічних засобів (ДУК, ЛСД та ін.), тракторних і ручних гідропультів їх біотопів дихлорсаліциланілідом, розчином мідного купоросу в концентрації 1: 5000. Внесення мінеральних добрив (амонійних, фосфорних) не тільки знищує молюсків, а й значно підвищує врожайність травостою. Стежать, щоб молюскоциди не потрапляли в рибогосподарські водойми. Впродовж доби на оброблених ділянках тварин не випасають. Пасовища обробляють молюскоцидами двічі на рік — навесні та влітку після скошування трав.

3. Консервування м‘яса високою температурою, методи дослідження банкових консервів.

Високі температури широко використовують при виробництві м'ясних консервів, ковбасних і шинкових виробів. Консервування високими температурами включає стерилізацію, варіння і запікання. Стерилізація - основна ланка технологічного процесу при виготовленні баночних м'ясних консервів. Вона полягає в тепловій обробці м'яса при температурі вище 100 °, в результаті чого знищується мікрофлора. Висока температура (120 °), яка використовується при виробництві м'ясних банкових консервів, виключає здатність спір до проростання. Отже, нагрів м'ясопродукти до температури вище 100 ° дозволяє отримати консерви, які можна зберігати 3-5 років. Варіння широко застосовують при виробництві ковбас, шинкових та інших виробів. У процесі варіння знищується до 99% мікрофлори, тому вона не гарантує повного знищення мікрофлори і особливо суперечку. Отже, варені продукти не можуть довго зберігатися, їх слід швидко реалізувати. Варка ковбасних і шинкових виробів вважається закінченою, якщо температура всередині батона досягає 68-70 °. При запіканні на м'ясопродукти впливають гарячим повітрям (ПО-150 °). Температура в центрі готового продукту складає 68-70 °. При запіканні м'ясо втрачає менше соку, ніж при варінні, має добрі смакові якості і більш ніжну консистенцію. Виробництво банкових м'ясних консервів. М'ясні консерви - це готові до вживання продукти, герметично закупорені в бляшану або скляну тару з наступноюобробкою високою температурою (стерилізацією). Банкове консервація в основному застосовують для тривалого зберігання м'яса і м'ясопродуктів. М'ясні консерви виробляють з м'яса (тушковані яловичина, свинина, баранина, відварне і смажене м'ясо та ін), з субпродуктів (мови, нирки, паштети тощо), з фабрикатів і напівфабрикатів (сосиски, шинка, бекон). У порівнянні з іншими способами консервування баночні консерви можуть довго зберігатися в звичайних складських умовах. Їх легко транспортувати і можна вживати без додаткової обробки. Перед відправкою на зберігання поверхню банок змазують технічним вазеліном і укладають в ящики. Зберігають м'ясні консерви при температурі 0-5 ° і відносній вологості повітря 75%. При зберіганні не слід допускати появи на банках іржі, яка може призвести до порушення герметичності. Якщо консерви після виготовлення направляють в реалізацію, то на банку наклеюють етикетку із зазначенням назви, сорту, місця вироблення продукту, номера партії і дати випуску.

Готові консерви не повинні містити патогенних мікробів і мати ознак псування, обумовлених життєдіяльністю мікробів. Відбір проб для дослідження (ГОСТ 26668-85) Проводять зовнішній огляд банок. Відзначають наявність іржі, деформації, патьоків. У журналі записують маркування жерстяних банок, зі скляних банок відклеюють етикетку. Ретельно миють банки теплою водою з милом, насухо обтирають. Перевіряють герметичність банок. Для цього в ексикатор наливають свіжоприготовану протягом 15 с і охолоджену до 40-45 ° С воду, опускають на дно ексикатора банки і спостерігають за бульбашками повітря. Негерметичної вважається банку, у якої з одного і того ж місця виходить цівка повітря або періодично кілька бульбашок. Негерметичні банки бактеріологічному дослідженню не підлягають. Герметично упаковані, бездефектні за зовнішнім виглядом консерви піддаються термостатно витримці до 10 днів при 30-55 ° С в залежності від консервів для перевірки на бомбаж. Про наявність бомбажа судять по здуття дна або кришки банки. Розтин банки і посів консервів виробляють при строгому дотриманні правил асептики (в боксах). Дослідження консервів на аероби і анаероби






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.