Золото та колективні валюти у розрахунках країн Європи.

Передумови розвитку сучасної системи розрахунків у зовнішній торгівлі країн ЄС.

Розвиток сучасних форм і методів розрахунків в зовнішній торгівлі країн ЄС не можна розглядати відокремлено від тісної координації монетарної політики в межах валютного союзу. Створення останнього дозволило значно спростити торгівельні операції країн-членів угрупування між собою та із зовнішніми партнерами.

Перша спроба створення Європейського валютного союзу (ЄВС) у 1970-х завершилася невдало, оскільки співпала у часі з кризою світової валютної системи і переорієнтацією більшості країн світу на систему плаваючих валютних курсів (Ямайська валютна система).

Потреба у створенні валютного союзу зумовлена наступним:

1. Спільний ринок в межах ЄС усунув митні та технічні бар’єри у взаємній торгівлі країн ЄС, однак коливання курсів й надалі створювали перешкоди, що підчас були більш нездоланними, ніж митні.

2. Коливання валютних курсів створюють значні незручності для виконання договірних зобов’язань тих фірм, що працюють у різних країнах.

3. Єдина валюта мала уможливити порівняння цін на товари і послуги в межах спільного ринку.

Створення ЄВС проходило у три етапи:

1) 1990-1993 – зближення економічних політик та посилена співпраця між центральними банками країн-членів ЄС, встановлення нормативів з відповідності економік країн-претендентів;

2) 1994 – 1998 – підтримка цінової стабільності та оздоровлення державних фінансів, підготування громадськості до введення єдиної валюти;

3) 1 січня 1999 – 30 червня 2002 – заключний етап створення ЄВС, запровадження євро у безготівковій, а згодом у готівковій формі, створення європейської системи центральних банків.

На початковому етапі до складу ЄВС увійшли 11 країн (відмовилися Швеція, Данія та Великобританія). На сьогоднішній момент – 17 (остання – Естонія). Для всіх нових членів ЄС входження до ЄВС і запровадження євро є обов’язковим.

Золото та колективні валюти у розрахунках країн Європи.

З переходом на Ямайську валютну систему і демонетизацією золота відпала необхідність оплати міжнародних зобов’язань цим цінним металом. Разом з тим виникла потреба у запровадженні резервного розрахункового та платіжного засобу в Європі.

У сучасних умовах країни у разі надзвичайних ситуацій удаються до продажу частини офіційних золотих запасів за ті валюти, в яких виражені їхні міжнародні зобов’язання за зовнішньоторговельними контрактами і кредитними угодами. Отже, зараз золото використовується в міжнародних розрахунках опосередковано через операції на ринках золота.

Зазвичай ринки золота організаційно представлені консорціумом банків, уповноважених здійснювати операції з металом. Виступаючи посередниками між покупцями та продавцями, за взаємною домовленістю вони фіксують середньоринковий рівень ціни золота (щоденно, а іноді й декілька разів на день). На сучасному етапі перше місце за обсягом оборотів посідають ринки золота Лондона та Цюриха.

Продаж золота здійснюється також публічно на золотих аукціонах.Найстарішим золотим ринком у світі є Лондонський, який відіграє визначальну роль у формуванні цін на цей метал у всьому світі. Другим великим центром торгівлі золотом в Європі з 70-х років став Цюріх (Швейцарія). Обсяги операцій на цьому ринку перевищують тисячі тонн на рік. У світі також відомі й інші торговельні центри золотом — Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Гонконг.

Перевагою від використання колективних валют в межах певного економічного угрупування є те, що використання національних валют у міжнародних розрахунках посилює залежність їх ефективності від курсових коливань, економічної і валютної політики країн-емітентів цих валют. Тоді стан міжнародних розрахунків визначатиметься такими чинниками як економічні та політичні відносини між країнами; валютне законодавство та банківська практика країн тощо. Водночас застосування у розрахунках єдиного платіжного засобу посилює впевненість контрагентів у надійності взаємних розрахунків, нівелює валютні ризики.

Введенню євро як повноцінної колективної грошової одиниці передувало використання екю (ECU). Також паралельно у країнах Європи використовують спеціальні права запозичення (СПЗ або SDR) як резервний розрахунковий та платіжний засіб, що емітується МВФ. Сьогодні SDR має обмежену сферу використання як резервний актив, також головна функція спеціальних прав запозичення — служити розрахунковою грошовою одиницею МВФ.

Європейська грошова одиниця екю (англ. European Currency Unit, ECU) була запроваджена в 1979 р. як центральний елемент Європейської монетарної системи задля підтримки механізму обмінних курсів. В її основу покладено зважений кошик валют. Екю була засобом розрахунків в операціях між центральними банками країн-членів та об'єктом сплати відсотків. Від 1 січня 1999 року запроваджено євро за курсом 1 екю = 1 євро.

Сьогодні євро – друга по використанню міжнародних розрахунках валюта світу. Станом на 2008 рік понад 26% світових валютних накопичень були у євро. Європейський центральний банк, як правило, не втручається у формування курсу обміну євро до інших валют, використовуючи за інструмент монетарної політики рівень процентних ставок. Після введення євро, його курс по відношенню до інших валют значно впав, особливо по відношенню до долара. Після початкового курсу $ 1, 18 / €, євро впало до мінімуму $ 0, 8228 / € 26 жовтня 2000 року. Після появи банкнот і монет 1 січня 2002 року і заміну всіх національних валют, євро почало поступово зміцнюватись і досягло паритету з доларом США 15 липня 2002 року і, після цього, не опускалося нижче паритету.

Під час світової фінансової кризи суттєвим чином на курс євро впливали проблеми зі сплатою державного боргу деяких інших південно-європейських країн, зокрема Греції. Хоча на даний момент європейська валюта переживає кризовий період, в цілому для євро характерна відносна стабільність, що свідчить про успішність функціонування ЄВС.