Специфіка обліку виробництва

Завданнями обліку виробництва є:

- своєчасне, повне та достовірне відображення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції;

- організація контролю за правильним використанням у виробни­чому процесі матеріальних ресурсів, грошових коштів і трудових ви­трат згідно з нормами, кошторисами та лімітами;

- перевірка, оцінка й аналіз виконання плану собівартості про­дукції з метою оцінки діяльності підприємства і виявлення резервів скорочення виробничих витрат;

- забезпечення якнайточнішого підрахування собівартості товарної продукції, незавершеного будівництва, конкретних видів робіт та по­слуг. Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Облік витрат на виробництво продукції в промисловості здійсню­ється на підставі Типового положення про планування, облік і кальку­ляцію собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженого постано­вою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 473, а також Закону України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств» та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Витрати, що складають собівартість продукції (робіт, послуг). Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво та збут. Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) утворюють виробничу (заводську) собівартість, а сукупні витрати на виробництво і збут — повну собівартість промислової продукції. Собівартість то­варної (реалізованої) продукції характеризують витрати на виробни­цтво і збут протягом усього операційного циклу. Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення господарської діяльності та одержанням коштів від реалізації виробленої з них про­дукції або товарів і послуг.

Дані обліку витрат на виробництво продукції використовуються для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і під­приємства загалом, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва, а та­кож для планово-економічних і аналітичних розрахунків.

За місцем виникнення витрати на виробництво продукції групу­ються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв. Залежно від характеру та призначення процесів, що виконуються, виробництво поділяється на основне, допоміжне і обслуговуючі виробництва та господарства.

До основного виробництва належать цехи і дільниці, безпосередньо задіяні у виробленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: проведення робіт з ремон­ту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, надання транспортних послуг. Такими є, наприклад, ремонтні, експериментальні цехи, енерге­тичні, транспортні та інші підрозділи. До обслуговуючих виробництв і господарств належать транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства, інші структурні підрозділи, не задіяні у виробленні товарної продукції.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (у тому числі окремих виробів, виготов­лених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів. Витрати на виробництво продукції класифікуються за економічними елементами, статтями калькуляції; засобами перенесення вартості на продукцію; ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат; періодичністю.

Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види ви­трат. Витрати за статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів, а також на основні і допоміжні виробництва. За засобами перенесення вартості на продукцію витрати поділяють на прямі і не­прямі. До прямих належать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, покупні вироби, на­півфабрикати тощо), які можна безпосередньо включати до її собівар­тості. Непрямими є витрати, які пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі, загальногосподарські) і включаються до її собівар­тості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати містять декілька елементів, що відрізняються за функціональною роллю у ви­робничому процесі. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат останні поділяють на умовно змінні та умовно постійні. До умовно змінних витрат належать такі, абсолютна величина яких збіль­шується зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зменшенням. Це витрати на сировину і матеріали, купівлю комп­лектувальних виробів і напівфабрикатів, технічне паливо і енергію, оплату праці робітникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні потреби, а також інші витрати. Умовно постійними називають витрати, абсолютний розмір яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції суттєво не змінюється. До них належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення госпо­дарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються на поточні та одноразові. Поточні — це звичайні витрати, або витрати з періодичністю до одного місяця. Одноразові — це витрати, що здій­снюються періодично (періодичність понад місяць) і призначені про­тягом тривалого часу.

Отже, собівартість для забезпечення процесу виробництва — це грошовий вираз безпосередніх витрат підприємства, пов'язаних з ви­робництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг.

Групування витрат за економічними елементами. Під економіч­ними елементами розуміють економічно однорідні витрати з такою класифікацією: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відраху­вання на соціальні потреби; амортизація; інші операційні витрати.

До елемента «матеріальні витрати» належать витрати на сировину і матеріали; покупні комплектувальні вироби і напівфабрикати; пали­во і електроенергію; тару і тарні матеріали; будівельні матеріали; за­пасні частини; матеріали сільськогосподарського призначення; інші матеріальні витрати; виплати за окладами і тарифами; премії та вина­городи; компенсаційні виплати; оплату відпусток; оплату іншого не- відпрацьованого часу; інші витрати на оплату праці.

Елемент «відрахування на соціальні заходи» складають: відраху­вання на пенсійне забезпечення; відрахування на соціальне страхуван­ня; страхування на випадок безробіття; відрахування на індивідуальне страхування.

До елемента «амортизація» належать витрати на амортизацію основ­них засобів; інших необоротних матеріальних активів; нематеріальних активів.

Інші операційні витрати класифікують залежно від виду витрат і виду доходів.

Одним із основних завдань обліку виробництва є правильне ви­явлення втрат від браку, простоїв, нестач та псування матеріалів, на­півфабрикатів тощо. Облікові дані дають змогу встановити не тільки обсяг збитків, а й причини та осіб, винних у невиробничому викорис­танні державних коштів.

У разі виявлення браку працівники відділу технічного контролю складають акт про брак, де вказують характер дефектів, шифри про­дукції і операції, на яких встановлено брак, винних осіб, причини та інші дані, необхідні для обліку браку і визначення збитків. На підста­ві первинних документів облік втрат від браку здійснюється на спеці­альному калькуляційному рахунку «Брак у виробництві». У цьому разі робиться такий запис: дебет рахунка 24 «Брак у виробництві», кредит рахунка «Виробництво». У державній звітності передбачено показники всіх втрат від браку.

Втрати від простоїв поділяють на два види: внутрішні, що виника­ють від внутрішніх неполадок, та зовнішні, що зумовлені порушення­ми в постачанні матеріалів, палива, енергії. До складу втрат від про­стою включають оплату праці робітників за час простоїв, вартість сировини, матеріалів, палива, енергії, що непродуктивно витрачалися в період простою, а також відповідну частку втрат на утримання і екс­плуатацію обладнання.

Втрати від псування матеріалів і готової продукції, нестачі матері­альних цінностей на складах, а також незавершеного виробництва з вини матеріально відповідальних та інших посадових осіб відшкодо­вуються ними в сумі завданих збитків. У разі невиявлення винних осіб втрати можуть бути списані на собівартість продукції. У синтетичному обліку ці операції вказуються за дебетом рахунка «Нестачі і втрати від псування цінностей» і за кредитом рахунків «Сировина і матеріали», «Паливо», «Виробництво», «Напівфабрикати» та ін.

Після перерахування витрат зі збірно-розподільних рахунків до дебету рахунка «Виробництво» по завершенні звітного місяця важли­вим етапом є розподіл витрат між готовою продукцією та продукцією, яка ще перебуває у стані виготовлення. Правильно організований облік виробництва має дуже важливе значення в боротьбі з випуском не- облікованої продукції.