Система Марії Монтессорі у сучасних дошкільних закладах

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

Гра – творчість, гра - праця. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання й виховання учнів. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку.

Найбільш узагальненим поняттям щодо видів ігор вважається термін «педагогічні ігри». На відміну від ігор загалом педагогічна гра має суттєву ознаку: чітко поставлену мету навчання і відповідний їй педагогічний результат, який характеризується навчально-пізнавальною спрямованістю. Слід зазначити, що у технологіях професійної освіти найчастіше використовується термін «ділова гра». У загальному вигляді ділову гру визначають як форму відтворення предметного і соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для даного виду практики. Модифікаціями ділової гри можна вважати бліц-гру, гру-вправу, рольову, операційну, імітаційну ігри тощо. [4. 21-22c]

Спрямованість усіх елементів гри на вирішення проблеми, що розглядається. Проведення гри не є самоціллю. Кожна дидактична гра покликана допомогти прийняти оптимальне рішення, ефективно засвоїти певну навчальну інформацію тощо.

Принципи організації та проведення ігрових імітаційних експериментів

1. Повне «заглиблення» учасників гри в проблематику організаційної системи, що моделюється. Учасники гри протягом усього часу її проведення повинні вивчати й аналізувати тільки ті питання, які стосуються даної гри. Такий підхід досягається системою попередніх лекцій, семінарських і практичних занять, обговорень, диспутів, самостійної роботи.

2. Поступове входження учасників гри в експериментальну ситуацію. Усі основні відомості стосовно проблеми, що розглядається, гравці отримують не до початку, а в процесі ігрової діяльності. При цьому перші її етапи повинні бути максимально спрощені, щоб вона легко засвоювалася. Етапи гри повинні супроводжуватися лекціями на загальні, а не на конкретні теми.

3. Рівномірне навантаження. Учасники гри отримують нові знання відносно рівномірно, пропорційними частинами. Матеріали повинні бути підібрані в такий спосіб, щоб їхнє засвоєння проходило з відносно однаковими затратами розумової й фізичної енергії.

4. Правдоподібність експериментальної ситуації, що забезпечується через:

а) правдоподібність реакції зовнішнього середовища;

б) використання комплекту реальних форм документів;

в) правдоподібність процедур прийняття управлінських рішень і способів доведення їх до виконавців;

г) близьку до реальної організацію взаємодії учасників гри (наради, «планьорки» тощо). Однак надмірне прагнення до адекватності гри та дійсності недоцільне. Воно збільшує час, складність, витрати, гра «обважнює».

За реалізації принципу правдоподібності доцільно: заохочувати виготовлення учасниками гри псевдореальних документів (службових записок, заяв, розпоряджень); передавати в ігрові групи картки виконавців і короткі довідки з біографічними та службовими даними про співробітників, що робить більш обґрунтованими ситуації, у яких можуть опинитися учасники гри; забезпечувати учасників гри положеннями про ігрові підрозділи, посадовими інструкціями, наближеними за формою до аналогічних реальних документів; організувати участь першої особи, що стимулює діяльність інших учасників гри (відповідно до теорії очікувань). У підготовці гри можна виділити такі етапи: для належної організації та проведення гри за 3-5 днів слід ознайомити учасників з її темою та змістом, з навчальною ситуацією, розподілити ролі між учасниками й порекомендувати літературу; у тих випадках, коли тривалість гри становить понад дві години, потрібно продумати доцільність кількаденної перерви, протягом якої учасники змогли б підготувати певні плани заходів, одержати необхідні консультації, прочитати довідкову або методичну літературу; до початку гри потрібно виготовити та встановити таблички із зазначенням «посад», прізвищ, імен виконавців; перед початком гри потрібно розкрити її суть усім учасникам для того, щоб кожний, реалізуючи свої функції, відчував власне значення в загальній справі та взаємозв’язок з іншими виконавцями; після закінчення гри керівник підбиває підсумки, а його помічники заповнюють відповідну підсумкову таблицю. Проблема систематизації дидактичних ігор надзвичайно складна й до цього часу не розв’язана. За критерієм змісту й умов діяльності учасників у дидактиці європейських країн виділяють ігри симуляційні, управлінські, психологічні, спортивні та ін. [3. 56c.]

Симуляція — це подання вибраного фрагменту конкретної ситуації в спрощеному вигляді та розігрування учнями в ролях функцій (посадових обов’язків) її учасників. Сутність стимуляційної гри полягає у відтворенні тими, хто навчається, складних ситуацій, які «…колись для когось були проблемою, причому хід рішень, вироблених учнями, порівнюється з фактичними рішеннями». Симуляційна гра характеризується тим, що: базується на конкретній ситуації; містить спробу аналізу цієї ситуації на основі її моделювання (наприклад, історичних фактів чи виробничих умов) через розігрування ролей; змушує до розгляду в моделі симуляції зв’язків, ходу, умов подій, що в ній містяться, відірвано від соціально-економічного контексту; рішення та висновки, зроблені в грі колективно, не змінюють стану ситуації й не впливають на модель системи; в умовах конфлікту не приймаються рішення, і це вимагає компромісу між різними рольовими цілями[8].

Рольова гра подібна виставі в театрі. Це виконання учнями ролей, заданих певними ситуаціями, які вимагають використання особливої поведінки та відповідної лексики. Гра забезпечує невимушену обстановку, в якій учні є настільки винахідливими і жвавими, наскільки це можливо. Група учнів, яка успішно виконує рольову гру, дуже схожа на групу маленьких дітей, яка грається у лікарів, школу, батьків тощо. Вони підсвідомо творять свою власну реальність. Таким чином, вони експериментують, використовуючи свої знання про реальний світ, і водночас розвивають здатність взаємодіяти з іншими людьми. Ця діяльність є захоплюючою [2. 30-31c.].