Інтерпретація основних понять дослідження

Політика – це діяльність з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади, що виступає багатоманітним суспільним явищем: однією із сфер суспільного життя, особливим видом суспільних відносин, передусім великих соціальних груп, пов’язаних із реалізацією влади в суспільстві; засобом узгодження соціальних інтересів; боротьбою за оволодіння державною владою та участю у її здійсненні; організацією та функціонуванням держави і політичної системи в цілому тощо.

Виконовча влада – це сукупність повноважень з управління державними справами. В Україні суб’єктами виконавчої влади є глава держави, уряд, місцеві державні адміністрації.

Уряд – це вищий колегіальний орган виконавчої влади держави. На відміну від глави держави, який є одноособовим суб’єктом виконавчої влади і може формально і реально, або тільки реально чи формально її очолювати, уряд за своєю внутрішньої структурою та принципами діяльності є колегіальним органом. Віднесеність компетенції уряду до сфери виконавчої влади є найважливішими характеристиками конституційного статусу уряду. До складу уряду входять глава і члени уряду, якими є заступники глави уряду, міністри, державні секретарі, іноді – керівники державних комітетів та деякі інші посадові особи, які за статусом прирівнюються до міністра.

Урядом України, за Конституцією України, є Кабінет Міністрів України. Згідно з Конституцією, до складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-Міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри. Прем’єр Міністр України, Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України[4].

Правляча політична сила – це частина парламенту, котра за парламентської форми правління бере на себе відповідальність за формування уряду та контроль над його діяльністю, її представники здійснюють політичне управління і керівництво державними справами та державою загалом. У 2012 році в Україні правляча політична сила була представлена Партією регіонів.

Опозиція – це діяльність партій, політичних блоків, які виступають проти дій владних інституцій: Президента та Кабінету Міністрів. Саме опозиційні утворення є носіями альтернативних шляхів розвитку країни, «неупередженими критиками» влади, які вказують на її помилки у внутрішній та зовнішній політиці та слугують головним елементом у системі стримувань і противаг. Головна мета діяльності опозиції – це прийти до влади через демократичні, прозорі вибори, виправити помилки попередніх урядів, зберігши їхні напрацювання, та впровадити в життя свій варіант розвитку країни.

Діяльність правлячої політичної сили — це сукупність дій спрямованих на керівництво і управління суспільством і результатів цих дій правлячої політичної сили.

Діяльність опозиції – це сукупність визначених характером політичної системи дій опозиції, спрямованих на контроль діяльності правлячої політичної сили.

Позитивний чинник діяльності – якісна ознака чи сукупність ознак діяльності, що характеризують її як ефективну, конструктивну та таку, що відповідає поставленим цілям та завданням.

Негативний чинник діяльності – якісна ознака чи сукупність ознак діяльності, що характеризують її як не ефективну, деструктивну та таку, що не відповідає поставленим цілям та завданням.

Громадська думка - форма масової свідомості, в якому виявляється ставлення (приховане або явне) різних груп людей до подій і процесів дійсності, які зачіпають їхні інтереси і потреби. Громадська думка виражається публічно і впливає на функціонування суспільства та його політичної системи. Саме можливість вільного та публічного висловлення населення по злободенних проблем суспільного життя і вплив цієї висловленої вголос позиції на розвиток суспільно-політичних відносин відбиває суть громадської думки як особливого соціального інституту. При цьому, громадська думка являє собою сукупність багатьох індивідуальних думок з конкретного питання, що стосується групи людей.

Засоби масової інформації - це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою та поширенням інформації. У цю мережу входять телерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства, кінодокументалістика.

Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні – це періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами. Усього за період з 1993 року по 15.11.2012 в Україні було зареєстровано 42 тис. 573 друкованих ЗМІ (згідно з даними Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності Міністерства юстиції України). На сьогоднішній день, фактична кількість ЗМІ, що виходять з друку в Україні, складає приблизно 3100 видань і становить 7, 3% від загальної кількості зареєстрованих друкованих ЗМІ (за даними Української асоціації видавців періодичної преси в Україні). За найбільш універсальною класифікацією друковані ЗМІ поділяють: за характером аудиторії – вікові, статеві, професійні; за змістовим наповненням – масові та якісні (спеціалізовані).

Суспільно-політичні видання – це періодичні видання зі статей та матеріалів актуальної громадсько-політичної тематики. Також може містити сатиричні та гумористичні ілюстрації. Орієнтується на специфічну цільову аудиторію.

Друковані суспільно-політичні видання – це видання зі статей та матеріалів актуальної громадсько-політичної тематики, що виходять друком з певною періодичністю у часі (щоденно, через день, щотижнево тощо). Як правило, типологічний ряд друкованих суспільно-політичних видань складають газети і журнали. Можуть містити сатиричні та гумористичні ілюстрації. Орієнтовані на специфічну цільову аудиторію.

Якість в роботі друкованих ЗМІ – це системна характеристика, суть якої полягає в поєднанні кращих споживчих властивостей продукту та особливостей його впливу на життя індивіда та суспільства. Під якістю видання доцільно розуміти сукупність його властивостей як матеріального та ідеального продукту, що сприяє найкращому виконанню покладених на нього функцій. Виходячи з цього, виокремлюються п`ять рівнів розгляду якості: перший – це якість матеріальної складової періодики; другий – візуально спостережуваний контент видання, сукупність всього невербального змісту; третій – якість всього вербального тексту, змісту, мовної, стилістичної та жанрової форми, що наповнює видання; четвертий – вплив, який здійснюється кожним конкретним текстом та всією редакційною діяльністю на аудиторію та суспільство в цілому; п`ятий – якість управлінської діяльності керівників видання. В нашому дослідженні головними показниками якості в роботі друкованих ЗМІ є достовірність, актуальність, релевантність, інформативність, обґрунтованість, повнота, об’єктивність.

Політична заангажованість ЗМІ – характеристика, що використовується для підкреслення політичної позиції та симпатій ЗМІ за певним переконаннями чи за політичним замовленням.

Інформаційні запити суспільства – конкретне вираження інформаційних потреб суспільства, що полягають у постійній необхідності знань про навколишню об’єктивну реальність.

Сфера суспільного життя – це сегмент соціального простору, що окреслюється суспільними відносинами з приводу певної суспільної діяльності (народне господарство, міжнародні відносини, культура, освіта та наука, соціальний захист, бізнес та фінанси, права людини, медицина, спорт тощо).

Політичний образ – є як і будь-який образ з одного боку відображенням реальних характеристик об’єкта сприйняття, а з іншого – проекція очікуванинь громадян, які сприймають образ.

Образ влади – це штучно сформоване суб'єктивне відображення характеристик і результатів роботи органів державної влади.

Штучний образ - це цілеспрямований образ якого-небудь явища, що втілює визначені ціннісні характеристики, призначені для емоційно-психологічного впливу на кого-небудь з метою популяризації, реклами, пропаганди тощо

Непотизм – це надання родичам або знайомим посад незалежно від їхніх професійних здібностей та заслуг.

Геронтократія або «влада старців» — форма державного управління, в якій влада знаходиться в руках тих, хто за своїм віком перевершує основний вік працездатного населення країни. Досить часто зустрічається в різноманітних політичних структурах, коли політична влада всередині панівного класу накопичується з віком, так що найстарші мають найбільшу владу.

Законність політичної влади – формально-юридична характеристика політичної влади, що передбачає встановлення та діяльність влади згідно з законом, безумовне виконання органами державної влади та чиновниками вимог закону та судових рішень.

Легітимність політичної влади – переконання підвладних суб’єктів і світового товариства у правомірності політичної влади як визнання існуючої влади. Об’єктами легітимності виступають органи державної влади, управлінські структури, вищі посадові особи, політичні еліти в цілому.

Політична відповідальність – це розуміння суб’єктами політичної влади сенсу та наслідків політичної діяльності, що полягає у відповідальності політичної влади за розвиток суспільства, реалізацію прав громадян; відповідності чи невідповідності обіцянок політичних діячів їх реальній діяльності; відповідальності політичної влади за вирішення проблем соціального захисту населення; відповідальності опозиції, яка, не виконуючи своїх політичних функцій, може завдати шкоди суспільству.

Компетентність – сукупність систематичних і функціональних знань, умінь та особистих якостей, необхідних для ефективної та конструктивної професійної діяльності.

Моральність – сукупність духовних цінностей та етичних установок, що забезпечують відповідність діяльності суб’єкта нормам моралі суспільства та можливість виступати в ролі морального взірця.

Патріотичність – особистісне моральне ставлення і оцінка елементів вітчизні, що передбачає гордість за матеріальні і духовні досягнення свого народу та вітчизни, бажання зберегти її характерні особливості та культурне надбання, прагнення захищати інтереси свого народу ти вітчизни.