Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Формування навичок.






18.3. Психологія виховання.

18.4. Психологія педагогічної діяльності та особистості педагога.

 

18.1. Педагогічна психологія як наука

Удосконалення навчально - виховного процесу, формування громадянина, гідного свого часу і держави, можливо лише за умови володіння педагогами та батьками знаннями умов, механізмів та закономірностей навчання та виховання. Ці знання має педагогічна психологія.

Педагогічна психологія вивчає психологічні умови, механізми та закономірності навчання та виховання учнів і психологію учителя. Педагогічна психологія вивчає проблеми управління процесом навчання, формування пізнавальних процесів, визначає показники розумового розвитку, умови ефективного розумового розвитку, психологічні умови і закономірності формування способів і форм поведінки, тобто виховання, взаємовідносини між учнями, учнями та педагогами, а також психологічні особливості педагогічної діяльності.

Завдання педагогічної психології визначені «Державною національною програмою «Освіта»Україна XXl століття». У ній підкреслюється, що стратегічним завданням реформування освіти є «…формування освіченої, творчої особистості становлення її фізичного і морального
здоров`я …» [с.6], підпорядкування змісту навчання і виховання «…формуванню цілісної та всебічно розвиненої особистості» [с.9].

Успішне розв`язання зазначених напрямків можливе за умов конкретизації завдань та використання у загальноосвітніх та професійних навчальних закладах знань закономірностей психіки особистості, яка формується у них за умов цілеспрямованого навчання і виховання. Це дає нам можливість конкретизувати завдання педагогічної психології. Вона має перш за все науково достовірно і конкретно визначити, що являє собою цілісно та всебічно розвинена особистість на різних етапах психічного розвитку. Тут необхідно виявити як загальну особистісну сутність, так і ймовірні варіації цієї сутності.

Особистість людини формується і виявляється у активній діяльності, тому педагогічна психологія має виявити реальний психологічний результат впливу тієї чи іншої діяльності на формування особистості на різних етапах психічного розвитку людини. На цій підставі педагогічна психологія має розробити конкретні науково обгрунтовані психологічні рекомендації щодо організації, змісту, форм, типів діяльності, спрямованої на найбільший навчальний та виховний результат.

Психологічні закономірності навчальної діяльності учнів та студентів мають складати підгрунтя конкретної практичної допомоги педагогічним працівникам у складанні навчальних планів, програм, підручників, методик навчання.

Відбувається поступовий перехід до навчання дітей з
6 - річного віку. Тому педагогічна психологія має з’ясувати психологічні особливості і закономірності одночасного функціонування двох провідних типів діяльності та особливості переходу від ігрової до навчальної діяльності, розробити конкретні рекомендації до змісту, форм та методів навчання і виховання.

Технічний прогрес та проникнення у наше життя комп`ютера вимагає від педагогічної психології з’ясування психолого - педагогічних та вікових аспектів комп’ютеризації навчання, психологічно обґрунтованих програм та підпручників, розроблення оптимальних психологічних умов застосування комп’ютера у навчальному та виховному процесі.

Система професійно - технічного навчання передбачає формування людини як суб’єкта праці, формування у людини стійкої спрямованості на активну працю, і перш за все у сфері матеріального виробництва. Тому педагогічна психологія має досліджувати особливості профорієнтаційної роботи, професійного навчання, розробляти психологічно обгрунтовані зміст та методи навчання та виховання у професійних закладах освіти.

Оскільки метою навчання і виховання є формування цілісної та всебічно розвиненої особистості, то педагогічна психологія має не тільки досліджувати психологічні особливості формування такої особистості, але й розробляти конкретні психолого - педагогічні рекомендації щодо форму­вання моральних знань, почуттів, переконань, світогляду, ідеалів, а також навичок та форм високоморальної поведінки у їх єдності та взаємообумовленості.

Специфічність педагогічної діяльності обумовлена специфічним предметом цієї діяльності. Віртуозний майстер педагогічної праці А.С. Макаренко називав її світом організованого творення людини. Цей світ він оцінює неоднозначно і суперечливо. З одного боку, ця справа досить легка за типом напруження, а з іншого - це важка напружена праця, що вимагає постійної уваги. А отже, педагогічна психологія має вивчати психологічні особливості педагогічної діяльності, забезпечити створення сприятливих соціально - психологічних умов для творчої педагогічної праці.

18.2. Психологія навчання

18.2.1. Зміст навчальної діяльності

Предметний зміст навчальної діяльності забезпечує формування суб`єкта іншої діяльності, а також навичок та умінь виконувати діяльність. У навчальній діяльності формування навичок та умінь є прямим продуктом. Формування навичок та умінь є ні чим іншим як набуттям особистістю досвіду. Тому навчальна діяльність – це така діяльність, що спрямована на набуття досвіду особистістю, на власну самозміну. Навчальна діяльність має свої особливі риси.

Пізнання у навчальній діяльності є головним результатом. Цим вона відрізняється від інших типів діяльності, у яких засвоєння знань, умінь та навичок є побічним продуктом.

Головний результат навчальної діяльності не тільки є об’єктивно головним, але й усвідомлюється особистістю як головний, і він є метою навчальної діяльності.

Досвід, якого набуває особистість, не відкривається нею, а одержується у готовому вигляді від інших учасників навчальної діяльності.

Дії суб’єкта пізнання обмежуються виконанням головної функціональної складової, підготовчі складові навчальної діяльності виконує той, хто організовує цю діяльність.

Зміст поняття «навчальна діяльність» не має однозначного тлумачення. Так, В.В. Давидов обмежує його засвоєнням узагальнених теоретичних знань (змістовної абстракції) та відповідних їм способів дій. Це розуміння доповнює І.І. Ільясов набуттям будь - яких знань та діяльностей. Це можуть бути як теоретичні, так і емпіричні знання. У сукупному людському досвіді емпіричний досвід займає значну частину. Н.Ф. Тализіна пов’язує навчальну діяльність з різними типами учіння відповідно до теорії поетапного формування розумових дій.

Засвоєння соціального досвіду у сфері моральних відносин є окремим випадком привласнення досвіду взагалі. Тому навчальну діяльність можна розглядати як формування умінь виконувати конкретні предметні типи людської діяльності та формування соціально важливих форм поведінки.

Навчальна діяльність як діяльність учня є пізнавальною. Вона спрямована на зміну особистісного соціального досвіду учня. Тому Д.Б. Ельконін розглядав навчальну діяльність як діяльність, спрямовану на самозміну. Продуктом такої діяльності є зміни, що відбуваються у суб’єкті. Ці зміни викликає виконання діяльності.

18.2.2. Навчання, учіння, научіння. Навчання і розвиток

Цілеспрямована організація научіння з метою формування знань, умінь та навичок називається навчанням. Типовим прикладом його є школа. До навчання у людини не було жодних знань, умінь та навичок. Після навчання з’явилися. Звідки вони взялися? Від учителя. В учителя вони є. Він і передав їх учням. Саме цей процес «передачі» і є навчання.

Психологічний аналіз цих тверджень показує їх поверховість та обмеженість. Знання, уміння, навички не фізичні речі, що легко можна передати чи «перекласти з голови у голову». Знання, уміння та навички є результатом процесів відображення у психіці людини. Вони виникають у голові людини як наслідок його власної діяльності. Якщо такої діяльності учня немає, то немає і знань, умінь та навичок.

Таким чином, відношення «учитель-учень» при навчанні не може розглядатися як відношення «передавач-приймач». У ньому має бути активність двох учасників. Таке відношення називають взаємодією. Тоді, навчання – це взаємодія між учителем і учнем, внаслідок якої в учня формуються певні знання, уміння та навички. Це стає можливим за умови, коли учитель формує в учня певну діяльність, завдяки якій і формуються знання, уміння та навички. Завдання учителя полягає у тому, щоб викликати активність та формувати навчальну діяльність. А це передбачає формування навчальної мотивації.

Научіння – це привласнення учнем певної системи знань, умінь та навичок. Наприклад, учень не знав, чому буває день і ніч. Йому пояснили. Він повторив за підручником і тепер знає. Або людина не вміла плавати. Вона потренувалася. Тепер уміє. Навчилася. Це свідчить про те, що научіння пов’язане зі змінами у самій людині. Таким чином, научіння – це стійка, доцільна зміна фізичної і психічної діяльності, що виникає завдяки попередній діяльності.

Формування у людини знань, умінь, навичок, понять, мислення, поведінки можливе лише за умови її власної психічної і практичної діяльності. Така діяльність є специфічною і її метою є научіння. Специфічна діяльність людини, метою якої є научіння, називається учінням.

Як впливає навчання на психічний розвиток? Відчизняна психологічна наука розглядає вплив навчання на психічний розвиток на підґрунті вчення Л.С. Виготського про два рівні психічного розвитку. Він виділяє рівень актуального психічного розвитку та зону найближчого розвитку.

Навчання у школі починається на підґрунті його рівня розвитку, що сформувався на попередніх етапах. Рівень психічного розвитку, що сформувався внаслідок завершених етапів розвитку, називається рівнем актуального розвитку. Його показником є самостійне розв’язування завдань без допомоги дорослих.

Зона найближчого розвитку визначається на підґрунті наслідування дитиною дій дорослого, розв’язування завдань за допомогою дорослого шляхом демонстрацій певних дій. Наслідування не безмежне. Різниця між рівнем розв’язування завдань під керівництвом дорослих і рівнем розв’язування завдань у самостійній діяльності визначає зону найближчого розвитку.

Учення про два рівні психічного розвитку дозволяє побачити майбутнє психічного розвитку. З цієї точки зору тільки те навчання є ефективним, що ніби випереджає розвиток і веде його за собою. Навчання сприяє створенню зони найближчого розвитку. Суттєвим у цій теорії, на думку Л.С. Виготського, «…є положення про те, що процеси розвитку не збігаються з процесами навчання, що процеси розвитку ідуть за процесами навчання, що створюють зону найближчого розвитку».

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.