Теоретичні основи психології управління. Просторі ця культура, як і раніше, залишається панівною

просторі ця культура, як і раніше, залишається панівною. Для неї найбільш характерним було не одержання спеціальної управлінсь­кої освіти, а набуття ґрунтовного управлінського досвіду й особис­та відданість рекомендуючому. Як зазначають соціологи, відбулася канонізація принципу «начальству видніше», що немов обручем скував ініціативу й волю людей.

Радянську управлінську культуру відрізняли висока ефектив­ність і результативність в екстремальних умовах і відносно низька в «нормальні» часи. Керівник часто переміщався з посади на поса­ду, кожна з яких вимагала спеціальних знань та освіти. Екстремаль­ність діяльності за таких умов ставала правилом.

Успішно пристосувалася до післяреволюційних реалій колиш­ня російська бюрократія. У результаті такої адаптації утвердилася абсолютна й немислима в більшості країн світу влада чиновників. Бюрократизм як синонім управлінської культури був характерний не лише для СРСР. Повною мірою його зазнала й Німеччина. Од­нак там педантизм і скрупульозність чиновників компенсувалися певними демократичними традиціями, що відповідало «народному характеру». У СРСР такою противагою виявилася неретельність підлеглих, які протиставляли самодурству начальства примхи власної відваги (майже по-ленінському: у СРСР суворість законів компенсувалася їх невиконанням). Управлінську діяльність відріз­няв не завжди науковий та обґрунтований характер, велика частка волюнтаристських рішень. У цілому для радянської управлінської культури була характерна пріоритетність державних проблем над проблемами окремої людини. Це об'єктивно призводило до знева­жання інтересів окремої особистості.

Прагнення вистояти й поширити іскри Жовтня далі постави­ло вимогу стиснути час, піднятися над ним. Усе це надавало уп­равлінській діяльності аврального характеру. Навіть у повоєнний період, коли ідея світової революції явно потьмяніла, аврали, став­ши згубною звичкою, що передавалася з покоління в покоління радянських керівників, продовжували тріумфувати. Гасло перших п'ятирічок «Дайош!» було актуальним, як і раніше.

Разом із тим перманентна екстремальність, діяльність за при­нципом «це треба було зробити вчора» дали змогу виявити і ряд життєздатних рис. До них можна віднести відносну гнучкість; умін­ня пристосуватися до обставин, що змінилися; непередбачуваність поведінки й діяльності; готовність іти на нестандартні рішення.