Діагностування креативності

Недостатня дослідженість креативності спричинена нечіткістю визначення креативності як здібності, відсутністю високовалідних методик для її діагностування.

До психометричного підходу в дослідженні креативності вдавалися Дж. Гілфорд і Б. Торранс, які розробили тести й оцінні шкали дивергентного мислення, творчого мислення, творчого сприйняття і творчої діяльності. Для виявлення творчих осіб почали застосовувати біографічні опитувальники.

У США для цього розроблено спеціальні програми. Методи оцінювання креативності критикують за недостатню змістову й конструктну валідність і надійність, залежність отриманих результатів від ситуаційних і контекстуальних чинників. Обнадійливі результати отримані при оцінюванні креативності за допомогою звичних завдань (написання твору, віршів, коротких розповідей, збирання мозаїки тощо).

Тести креативності, попри їх недоліки, широко використовують у дослідницьких проектах. У 70% досліджень було виявлено позитивні, статистично значущі зв^гязки між показниками дивергентного мислення (за різними тестами) і нетестовими проявами творчої діяльності. У деяких дослідженнях тестові показники креативності не корелювали значущо з творчою поведінкою або творчими досягненнями, що вказує на недосконалість методів виявлення творчих здібностей. У когнітивних дослідженнях було ідентифіковано такі ознаки творчого мислення, як здатність до " гри" з ідеями, використання нестандартних стратегій, аналізу парадоксальних елементів проблем, переключення із загального на окреме і навпаки.

Було також виявлено такі загальні особистісні характеристики творчих людей: надання високої цінності естетичним якостям досвіду, широчінь інтересів, енергійність, тяжіння до складних завдань, незалежність думок, автономність, інтуїція, впевненість у собі, здатність розв'язувати парадокси або урівноважувати явно протилежні або конфліктні елементи в Я-концепції, усвідомлення себе як творчої особистості. Розвине-ніші творчі здібності мають первістки в сім'ї і діти, що рано втратили батьків; у письменників і їхніх близьких родичів частіше трапляються афективні розлади; учені-дослідники ростуть " інтелектуальними бунтарями" і схильні розривати близькі зв'язки з батьківською сім'єю в період юності.

Програми навчання творчості ґрунтуються на припущенні, що творчу діяльність можна істотно посилити. Це припущення не підтримують психологи, які надають вирішального значення біологічним детермінантам і научінню в ранньому дитинстві. Багато дослідників креативності визнають, що за короткий час не можна істотно вплинути на творчі навички й уміння, оскільки вони передбачають знання предмета, технічні навички, когнітивний і робочий стилі. Тому розробники програм зосереджуються на мотивації (за допомогою моделювання, фантазування, заохочення самостійного вибору, без-оцінності тощо), щоб дати змогу людині виразити свої здібності, не підриваючи віру в них. Деякі психологи розвивають когнітивні, а не соціально-психологічні методи. Наприклад, програми " мозкового штурму" передбачають відтермінування прийняття рішення, синектика стимулює творчу активність шляхом навчання розвивати аналогії; програми розв'язання творчих завдань учать людей генерувати нестандартні ідеї, використовуючи такі методики, як поєднання двох або більше непоєднуваних понять.