Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Культурний підхід у етнопсихології






Серед чинників, що справляють найбільший вплив на процес етнопсихогенезу, треба передусім назвати культуру загалом та її окремі еле­менти. О.Кульчицький, розглядаючи вплив цього фактора на психіку українців, наголошував, що українська культура безумовно належить до європейського культурного кола, але з урахуванням розташування Ук­раїни має периферійний характер відносно Європи. Зазначена особливість зумовила ослаблення впливу трьох головних культурних хвиль — като­лицизму, ренесансу та просвітництва, які сформували специфіку духов­ного життя більшості європейських країн.

Тоді, як О.Кульчицький розглядає вплив на етнопсихогенез певних культурних течій, численні дослідники головну увагу звертають на вплив окремих елементів культури. Пріоритет серед них, безумовно, належить мові (А.Потебня, Д.Овсяніко-Куликовський, Г.Шпет та ін.) та фолькло­ру, особливо народним пісням (М.Костомаров, О.Вєтухов та ін.)

Пісні були не єдиним джерелом для вивчення національного характе­ру. Так, деякі вчені, зокрема К.Сементовський, звертались до інших еле­ментів духовної культури народу — до вірувань та обрядів. Дуже ціка­вий підхід також назначився в працях відомого російського філософа та публіциста другої половини XIX сторіччя В.Соловйова. До визначенні специфіки національного характеру вчений підходив через дослідженні ідеалів і ціннісних орієнтирів росіян порівняно з іншими етнічними гру­пами. Так, з погляду В.Соловйова, ідеал російського народу — це не могутність, не влада над іншими народами (що є важливим спонукаль­ним мотивом для представників багатьох інших націй), не багатство та матеріальний добробут (властиві англійцям), не краса та слава (що характерно для французів), не так важливо для росіян бути самобутнім народом, який зберіг традиції старовини (ця риса властива англійцям, у Росії постерігається лише у частини населення, зокрема у старообрядців), навіть ідеал чеснот і порядності (який підтримують, наприклад, німці) не є тією цінністю, якою справді дорожить і до якої прагне російський народ.

Росіянам, за Соловйовим, властивий «морально-релігійний ідеал». Він існує не тільки в Росії. Так, схожі ціннісні орієнтири є підґрунтям світогляду і деяких інших народів, зокрема індійців. Але на відміну від них у росіян прагнення до «святості» не супроводжується тим самокатуванням і аскетизмом, який є обов'язковим атрибутом ідеалів в Індії і на Сході взагалі. Відомо, що будь-який ідеал має реально втілюватися в якихось справах. «Соловйовим, морально-релігійний ідеал росіян вимагає своєї реалізації у «святій справі», що її автор бачить — відповідно до релігійно-філософської концепції, яку він розвиває, — у діяльності, спрямованій на примирення Сходу і Заходу в ім'я встановлення єдиної вселенської церкви — саме в ньому, на думку автора, і полягає місія російського народу.

Метод, за допомогою якого В.Соловйов спробував визначити спе­цифіку національних ідеалів і національного характеру вельми простий. Логіка міркувань автора була такою: якщо який-небудь народ бажає схвалити свою націю, то він хвалить її за те, що йому близько, важливо іа значуще, тим самим у самій похвальбі відображуючи деякі суттєві за­сади, за якими можна судити про наявність у суспільстві цінностей та ідеалів. Такі відгуки про свій та інші етноси існують об'єктивно. Вони фіксовані в мові, в ідіомах — усталених, широко відомих висловах, як-то «добрая старая Англия», «святая Русь» тощо. Саме аналіз таких вис­ловів допоміг дослідникові зробити висновок про те, що в ідеалі росій­ського народу мають бути втілені морально-релігійні прагнення (оскільки слово «Русь» міститься в усталеному сполученні зі словом «святая»).

Метод, запропонований В.Соловйовим, дуже цікавий, однак він викликає деякі заперечення, найголовніше з них те, що в усталених словосполученнях зафіксовано швидше авто- і гетеростереотипи, а етностереотипні уявлення, як це було неодноразово доведено, не завжди бувають адекватні об'єкту, в даному разі — національному характеру.

На межі культурологічного, соціально-економічного та історичного підходів чітко вирізняється ще один специфічний напрямок, який є сенс розглянути окремо. Ідеться про праці, в яких аналіз історії народу дає змогу виокремити характерні для певного історичного етапу соціальні групи, які на цей період стають символом усього народу, а їхній спосіб життя, стереотипи поведінки, системи цінностей приймаються за уособ­лення національного характеру.

Останній варіант, якщо його розглядати стосовно українського ха­рактеру, виразно простежується у працях М.Костомарова і М.Гримич.

Дослідження цих авторів розділяє півтора століття, але загальний підхід втілений в них, є спільним. Так, вони стверджують, що в історії України чітко виокремлюються соціальні групи, які уособлюють для народу його характер. Образ цієї групи, стаючи символом, знаходить своє відображення в народній творчості, вивчення якої і дає змогу дослідникам проаналізувати історичну динаміку національних характерів, їхню взаємо­дію і взаємовплив.

Однак, незважаючи на спільність вихідних принципів і досліджува­ного матеріалу (український фольклор), дослідники дійшли різних вис­новків. Так, виділені М.Костомаровим на основі аналізу, українських народних пісень типи національних характерів, послідовно замінюючи один одного з переходом до нової історичної епохи, вкладаються в таку послідовність: козак — чумак — селянин. Перший образ — символ без­страшного воїна, захисника, рицаря з відповідними характерологічний ми рисами — згодом трансформується в образ чумака, який уособлює перехід від козака до селянина, який, в свою чергу, в наступну історичну епоху «втрачає» залишки лицарства і войовничості й трансформується в селянина, в якому лише в період парубоцтва можна розгледіти риси минулої відваги, активності, сили, характерні для попередніх постатей.

На відміну від М.Костомарова, для М.Гримич первинним типом ук­раїнського національного характеру був селянський, землеробський. На думку автора, він знаходив своє відображення і в космогонічній системі народу (так з п'яти вихідних стихій світотворення — води, неба, землі, повітря й вогню — пріоритет у старовинних українських міфологічних уявленнях про світобудову віддається «землі»; саме творення світу зво­диться до створення землі, причому типово землеробським способом — сіянням; за українськими старовинними легендами Бог також ліпить чо­ловіка із землі і т.ін.), і в унікальних релігійних мотивах, втілених в ук­раїнському фольклорі (наприклад, сюжеті орання землі Ісусом Христом і Святим Петром, коли Богоматір приносить їм на поле їжу), і в незвич­ному для інших народів розмаїтті обрядового хліба, і в багатстві слів, що відображують землеробський процес (зокрема, лише в українців є слово «хлібороб»), і ще в багатьох ознаках, втілених у народних обря­дах і народній творчості.

Для цього типу, за М.Гримич, головними в системі цінностей були земля і праця на ній. Тому для українців були неприйнятні ідеї анархіз­му, відгородженості від земних справ і земних радощів, що, за Бердяєвим, так властиво росіянам. Для них характерно переважання магічного мислення над раціональним (що проявляється, зокрема, в поширеності мотиву чарування в народних піснях), а також ідея домінування жінки. На думку автора, підтвердженням останньому є превалювання в ук­раїнців культу Богородиці в епоху Середньовіччя (на відміну від культу святого Миколи у росіян), розмаїття суто жіночих обрядів, звичаєве о вибирати нареченого, невідоме більшості народів, а також особисті проведення традиційних ритуалів і обрядових дій (наприклад, головно. постаттю на українському весіллі була мати нареченої, на відміну від батька нареченої в росіян, кульмінація весілля — посад молодих в українців відбувався в оселі молодої, а не молодого і т.ін.). Наприкінці середньовіччя, як вважає М.Гримич, формується новий " українського національного характеру — козацький. Зміна типів віддзеркалена в існуючому лише в Україні апокрифічному сюжеті про к Бог переінакшив світ, змусивши чоловіка керувати жінкою. Легенда починаєтеся словами: «Колись, як було ще бабське право...», а закінчується тим, що Бог і Святий Петро приймають рішення про те, що вік мусить бути головним. З погляду М.Гримич, ця зміна ролей символізує перебудову типового національного характеру. Так, докорінно змінюється система цінностей: замість превалювання цінності землі та праці набуває особливого значення ідея дороги, а робота на ланах не тільки протиставляється їй («Ой на горі та й женці жнуть, а попід горою яром долиною козаки йдуть»), а й стає другорядною. Отже, виникнення козацького типу супроводжується трансформацією рольової структури, ієрархії цінностей, а переважання магічного мислен­ня над раціональним зберігається (це, на думку автора, знаходить відоб­раження в багатьох козацьких піснях, типу «це нас не турецька шабля порубала, а батьків — материнська молитва покарала»). Тип козака з його поглядами, стереотипами поведінки, образом мислення стає символом нової історичної епохи при тому, що селянський тип, за М.Гримич, не зни­кає, він також існує, щоправда, втративши минулий пріоритет.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.