Роль самовиховання у проф. зростанні студента

Вектори професійного самовдосконалення студента:

1)Постійне покращення своєї навчальної самостійної роботи, форму­вання готовності до виконання подальших професійних завдань.

2)Особистісний розвиток – самовдосконалення якостей своєї особис­тості, необхідних для успішної майбутньої професійної діяльності.

Ці два напрями самовдосконалення реалізуються завдяки самовихо­ванню студент а, яке активізує такі рефлексивні процеси:

1) Самоаналіз, якому сприяє вербальний і невербальний зворотний зв’язок, порівняння себе з іншими, самоспостереження за своїми думка­ми, почуттями і вчинками, пошук відповідей на питання «чому?», зістав­лення «Я-сьогодні», «Я-вчора», «Я-завтра».

2) Критичний самоаналіз завершується самооцінкою, яка допомагає визначити мету самовиховання.

3) Важливе значення має правильний вибір способів і методів самовиховання, серед яких найефективнішими є такі:

Самонавіювання – вироблення в себе нових настанов, незвіданих психічних станів (наприклад, настрою) шляхом повторення собі сло­весних формул або викликання в себе яскравих образів («Я- найпрекрасніша і найпривабливіша

Самопереконання – процес логічного доведення собі необхідності розвитку окремих рис і якостей, які потрібні для досягнення мети й успі­ху професійної діяльності («Я не буду хвилюватися. Я буду спокійно ви­конувати завдання!»).

Самопримус – вимагати від себе робити те, що найважливіше в цей момент («Я мушу так зробити…Я повинен спочатку зробити справу, а потім…). В.О. Сухомлинський писав: «Повинність – головне джерело волі».

Самонаказ – внутрішня команда до дії, яка обов’язкова до виконан­ня, наприклад, уранці вчасно прокинутись. Проте це тактичний прийом, а не стратегія. Зловживати самонаказом не можна, бо це знущання над собою.

Самосхвалення, самозаохочення – висловлювання задоволення собою від досягнення успіху і нагорода самого себе. Самовихованню через визначення конкретної мети і завдань, розв’я­зання яких підносить суб’єкта на новий рівень активності та самореалізації, сприяє також критична самооцінка. Зовнішні стимули повинні перетворитися у внутрішні спонукання.

Отже, можна накреслити такі загальні тенденції становлення осо­бистості майбутнього фахівця в умовах його навчання у вищому на­вчальному закладі:

1)Соціалізація особистості майбутнього фахівця є багатоаспектним явищем і детермінована низкою соціокультурних чинників: ментально-духовна атмосфера сімейно-родинного середовища; особливості попе­реднього освітньо-виховного простору; організація навчального процесу у вищому навчальному закладі.

2)Упродовж навчання відбуваються суттєві зміни у структурі само­свідомості студента: завершується процес професійного самовизначен­ня, що відображається у змісті та структурі його «Я-концепції». 3)Вдосконалюються, набувають «професійного характеру» психічні процеси і стани, збагачується життєвий і професійний досвід, розвива­ються необхідні професійні здібності.

4)Підвищуються почуття обов’язку й відповідальності, самостійність і самоконтроль, стають виразнішими індивідуальний стиль і життєва по­зиція студента.

5)Зростає рівень домагань студента у сфері майбутньої професії, фор­муються мотиви професійного самоствердження і самореалізації; підви­щується роль самоосвіти й самовиховання у професійному становленні.