Тема 1: Сім’я. Гендерна соціалізація особистості.

Методичні рекомендації

До самостійної роботи студентів

З дисципліни Людина і світ

Для груп ОД, БЕБ, ЕМО, СТОБ

Схвалено та затверджено

на засіданні комісії

соціально - гуманітарних дисциплін

протокол №

від „___” ________________2012 р.

Голова комісії

____________Пастернак Н.О.

Методичні вказівки складені

Викладачем Горяйновою І.С.

Єнакієве

Тема 1: Сім’я. Гендерна соціалізація особистості.

Мета:

методична – розвивати навички самостійної роботи з джерелами; розвивати вміння узагальнювати та систематизувати данні, набуті з різних джерел інформації; формувати вміння робити висновки;

дидактична – на основі аналізу наукових джерел дати студентам уявлення про сім’ю як основу суспільства; визначити основні функції сім’ї та її роль у формуванні особистості; сформувати у студентів уявлення про основні тенденції розвитку сучасної сім’ї; довести необхідність врахування гендерних особливостей в різних сферах життєдіяльності;

виховна - виховувати у студентів культуру сімейних стосунків, повагу до сімейних цінностей; орієнтувати на позитивні соціальні дії; виховувати в студентах демократичність та плюралізм.

Основні проблеми:

1. Трансформація ролі сім’ї у сучасному світі.

2. Гендерна ситуація в Україні на зламі тисячоліть. Необхідність гендерних перетворень

Ключові поняття: соціалізація, гендер, дискримінація, стереотипи.

Методичні рекомендації:

При вивченні даної теми зверніть увагу на необхідність розуміння наступних питань:

1. Сім’я – міні – модель суспільства та його основа.

2. Основні функції сім’ї.

3. Роль родинної соціалізації у розвитку особистості.

4. Трансформація інституту сім’ї на сучасному етапі.

5. Основні механізми гендерної соціалізації.

6. Гендерна ситуація в Україні на зламі тисячоліть.

Самостійна робота за цією темою повинна допомогти вам отримати відповідні знання та уміння:

а) дати знання про сутність понять «шлюб», «сім’я», про історичні форми сім’ї та шлюбу;

б) підвести до висновку про функції сім’ї як соціального інституту; в) розкрити причини кризи сім’ї в сучасному суспільстві та шляхи його подолання;

г) познайомитися з гендерною ситуацією у нашій країні та у світі в цілому;

д) підвести до розуміння необхідності досягнення гендерної рівності в Україні.

Розпочати роботу з теми слід з опрацювання розділу 2.1 „Сім’я. Соціалізація” електронного посібник з предмету „Людина і світ” О.Л.Косенчука; параграфу 40 „ Соціальна структура і соціальні відносини” розділу 9 „Соціальний розвиток” підручника „Людина і світ” М.Ф. Юрія; уроків №2 „Гендерна соціалізація особистості”, №3 „Сім’я. Родинна соціалізація” Теми 2 „Соціалізація особистості” посібника „Людина і світ „ Т.З.Бізбіз. Додатково треба використати наступні ресурси: https://www.develop.gender-ua.org/page1.php https://shkola.ua/book/read/80/page201 https://pidruchniki.ws/16520205/sotsiologiya/simya_spilnist

тощо.

Зверніть увагу на те, що сім’я дуже давній соціальний інститут. Її характер змінювався протягом історії: у суспільстві не вщухають суперечки про те, яка з форм сім’ї більш життєздатна. В епоху матріархату, коли влада належала жінкам, кожен знав свою матір, але ніхто не знав свого батька, замість сім’ї були так звані безладні стосунки. Потім влада перейшла до чоловіка, і батько мав точно знати, кому у спідок він має передати своє майно. Це сприяло появі парної сім’ї.

Після появи держави і права з’явилися закони про шлюб. У деяких мусульманських країнах й досі, особливо в селах, існують полігамні шлюби. За мусульманськими законами чоловікові дозволяється мати до 4 дружин; у деяких країнах кількість дружин не обмежується взагалі, чоловік лише зобов’язаний брати на себе їх повне утримання. У Непалі у першій половині XX ст. сім’я будувалася за протилежним принципом: одна дружина могла мати до 5 чоловіків. Але в переважній більшості країн домінує моногамна сім’я. Шлюб — це контракт, який укладають три сторони: чоловік, жінка і держава. Сім’я — це більш складна система відносин, ніж шлюб, тому об’єднує власне подружжя, їхніх дітей та інших родичів.

Поява шлюбу як правової форми відносин між чоловіком і жінкою пов’язано з наслідуванням власності. Відповідно до європейських традицій, успадковування власності здійснювалося по чоловічій лінії. У давньоримському законодавстві право на спадщину визнавалося за кровними родичами. За імператора Августа (І ст. до н. е. — І ст. н. е.) було запроваджено податок на безшлюбність.

У сучасному світі, умови та порядок укладання шлюбу, його припинення і визнання недійсним регулюються сімейним правом. Шлюб реєструється в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Шлюб, укладений за релігійним обрядом або відповідно до звичаїв будь-якої народності, не має правового значення. Регулювання прав і обов’язків подружжя, а також батьків і дітей в Україні здійснюється відповідно до Сімейного кодексу, прийнятому 2002 року.

ФУНКЦІЇ СІМ’Ї

Виділяють також дозвільну, соціально-статусну, емоційну, сексуальну функцію та функцію духовного спілкування сім’ї.

Сім’я забезпечує соціалізацію молоді в ході засвоєння дітьми нормативів громадського життя, задовольняє емоційну потребу у спільних переживаннях, обміні почуттями і настроями, запобігає психологічній неврівноваженості, захищає від переживання почуття ізольованості і т. ін. Одним із результатів домашнього функціонування сім’ї як соціальної групи є ефективне попередження відхилень від вимог соціальних норм у переважній більшості сфер суспільного життя.

Треба відзначити, що сім’я і зараз еволюціонує, причому, здається, в гіршу сторону. Поступово зникає той «аромат» великої родини, у якому повинні зростати діти. Сім’я перебуває у кризовому стані, який має наступні ознаки:

1. Зниження народжуваності.

2. Нестабільність сім’ї, розлучення.

3. Свідома відмова від народження дитини.

4. Масові відмовляння від дітей, передання їх у пологові або дитячі будинки, втеча дітей з дому, жорстоке поводження з дітьми.

5. Різке скорочення рівня «шлюбності» і одночасно активний ріст позашлюбної народжуваності.

Причини кризового становища сім'ї:

1. Економічні — втрата роботи, невиплата заробітної плати, низький рівень оплати праці.

2. Соціальні — алкоголізм, дармоїдство, протиправна поведінка. Як правило, причина цього — низький культурний рівень, бездуховність, безвідповідальність перед дітьми.

3. Трудова зайнятість жінок. Професійні інтереси стають серйозним конкурентом сім'ї.

Разом з тим сім'я залишається найвищою цінністю і, щоб зміцнити її позиції, уряди багатьох країн вживають спеціальних заходів. Передбачено різного роду допомогу і фінансові пільги, відпустки для батьків для догляду за маленькими і хворими дітьми, створення дошкільних дитячих установ, режими дня яких пристосовані до потреб працюючих сімей. Відчутним є прагнення суспільства і держави здійснювати демографічну політику, спрямовану на зростання народжуваності.

Ґендерна соціалізація — це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася.

Ґендерні ролі — норми і правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю. Вони відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються із часом.

Засвоєння індивідом культурної схеми ґендера відбувається через конструювання розходжень між статями. Соціалізація чоловіків і жінок формується за різних соціально-психологічних умов. Ґендерна соціалізація включає дві взаємозалежні частини: опанування прийнятих моделей чоловічого і жіночого поводження, відносин, норм, цінностей і стереотипів; вплив соціального середовища на індивіда з метою прищеплення йому визначених суспільством правил і стандартів поводження для чоловіків і жінок.

Засвоюються насамперед колективні, загальнозначущі норми. Вони стають частиною особистості і підсвідомо нею керують. Уся інформація, що пов’язана із диференційованим поводженням, відбивається у свідомості людини у вигляді ґендерних схем. Основні агенти соціалізації — соціальні групи і контексти: родина, однолітки, засоби масової інформації, робота, клуби за інтересами, церква.

Механізми для здійснення ґендерної соціалізації:

• Диференційне посилення, коли прийнятне ґендерно-рольове поводження заохочується, а неприйнятне карається соціальним несхваленням.

• Диференційне наслідування, коли людина вибирає статево-рольові моделі в близьких їй групах — родині, серед однолітків, у школі — і починає наслідувати прийняте там поводження.

Суспільство під час формування статевої ролі і статевої свідомості орієнтується у вихованні на стандарти фемінність — маскулінність, при цьому толерантно ставиться до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує феміністичну поведінку хлопчика. Джерела ґендерного конфлікту вкорінені у дитинстві. Так, дівчатка-спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, у 7 разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор й у 15 разів частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків.

Статево-рольова соціалізація відбувається протягом усього життя людини, тільки з дорослішанням зростає самостійність у виборі цінностей і орієнтирів. За певних обставин люди можуть переживати ґендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та засвоєння нових моделей поведінки.

Головна роль у ґендерному вихованні належить освітньо-виховним установам. Дитина проходить через низку суспільних установ: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період формування ґендерної культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення себе чоловіком або жінкою.

Важлива роль у формуванні ґендерних цінностей належить сімейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. Батькам необхідна певна установка на цілеспрямоване ґендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака або дівчини. Вони можуть використовувати сучасний педагогічний досвід, підтримуючи співробітництво з навчальною установою, учителями, слухати спеціальні лекції, читати літературу. Тільки за таких умов у молодої людини можливе формування ґендерної чуйності і культури.

На становлення ґендерної свідомості впливають суспільні (неурядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби масової інформації, що пропагують ідеї рівності, публікують відповідні матеріали, випускають навчальні телепередачі.

Сучасне становище чоловіків та жінок в українському суспільстві характеризується нерівністю. Можливість реалізації конституційно закріпленого права громадянок України на рівність із чоловіками в усіх проявах стало залежним від їхньої жіночої біологічної статі.

Так, дуже часто, навіть за умови однакової кваліфікації та за умови, що жінка має більше досвіду та ініціатив, на роботу наймають чоловіка. По службових щаблях також просувають у більшості чоловіків. Хоча рівень зайнятості чоловіків і жінок майже однаковий, проте перевага надається чоловікам, бо чоловік вважається стабільнішим працівником, аніж жінка.

У жодній із галузей заробітки жінок не перевищують заробітки чоловіків. Найбільш суттєвим прояв цієї нерівності є у тих галузях економіки, де переважну більшість працюючих складають жінки. Протягом тривалого періоду часу заробітна плата жінок по країні не перевищує 70% заробітної плати чоловіків. Це викликано тим, що, незважаючи на високу професійну та освітню підготовку, жінки обіймають посади менш престижні, менш оплачувані, тому й отримують заробітну плату в середньому на 30 відсотків меншу, ніж чоловіки.

Наявна в суспільстві дискримінація за ознакою статі виявляється у невизнанні виробничої праці жінок у домашньому господарстві як соціально значущої. З урахуванням домашньої роботи українські жінки в середньому зайняті різними видами робіт майже на 25% часу більше, ніж чоловіки. Вибудовується цікавий ланцюжок соціальних ролей і прав жінок в українському суспільстві, коли для соціальної самореалізації жінка прагне мати дітей. Паралельно вона має робити внесок до сімейного доходу, тобто працювати поза домом (хто при цьому одночасно працює і в межах сім'ї, зрозуміло без коментарів), а робота не повинна перетворитися на кар'єру (а як же тоді заробити нормальні гроші?).

У сучасній Україні жінки практично відсутні у вищих ешелонах виконавчої та законодавчої влади. Свідченням глибокої ґендерної нерівності в країні та відсутності рівноваги між жінками і чоловіками у політичній сфері є незначна кількість жінок-депутатів парламенту. Статистика чітко показує недостатнє представництво жінок у Верховній Раді, а також на керівних посадах в органах виконавчої влади та управління.

Все це не дає змоги жінкам реально впливати на процес прийняття рішень і брати активну участь у їх реалізації, знижує статус жінок у суспільстві. Отже політична влада в Україні є практично одностатевою, тому більшість населення (пригадаймо, що жінок таки 54% населення!) нашої країни у сферах державного та громадсько-політичного життя не мають виразників своїх поглядів та побажань! Оскільки жінки в нашому суспільстві мають інші потреби, ніж чоловіки, то виходить, що жінки України, їхні проблеми, цінності та стандарти залишаються незабезпеченими, нереалізованими.

В Україні давно досягнуто паритет можливостей отримання всіх рівнів освіти, і тут можна говорити про наближення до ґендерної рівноваги. Проте опитування громадської думки фіксує неоднозначне ставлення до необхідності здобуття освіти чоловіками й жінками. Ось як виглядає Україна на тлі інших регіонів світу щодо згоди чи незгоди з тим, що освіта важливіша для хлопчиків, ніж для дівчаток. В Україні кожна п'ята опитана людина (20%) висловила згоду з твердженням, що освіта більше необхідна для хлопчиків. Причому українські чоловіки значно частіше (25%), ніж жінки (15%), впевнені у важливості освіти насамперед для хлопчиків.

За традицією, що відтворюється віками, від жінок суспільство очікує виконання насамперед ролей матері та домогосподарки (навіть якщо жінка працює поза домом), а від чоловіків - ролей працівника-годувальника та політичного лідера. Міра неприйняття такого чоловічого й жіночого рольового набору дуже різниться серед регіонів світу.

Україна вже давно належить до країн, де стимулюється та схвалюється заняття жінок оплачуваними видами діяльності і де мало хто заперечує проти участі жінок у забезпеченні сімейного добробуту. Переважна більшість опитаних українських громадян та громадянок (75%) згодні з тим, що обоє - і чоловік, і дружина - мають робити внесок до сімейного доходу. Ніякої відмінності в цьому питанні між думками чоловіків і жінок не існує. Проте ставлення до жінок як до рівних (за правами й можливостями) учасниць на ринку праці є далеко неоднозначним. Так, в ситуації економічної кризи та безробіття серед населення дуже швидко виявляється та знаходить виправдання й підтримку ґендерна дискримінація. І на запитання " Чи згодні Ви з тим, що якщо не вистачає робочих місць, чоловіки повинні мати більше прав на одержання роботи, ніж жінки? " загалом 35% українства дало позитивну відповідь. Цей поширений у суспільстві патріархальний стереотип про справжнього чоловіка-годувальника призводить до постійно відтворюваної різниці середньої заробітної плати чоловіків і жінок, що нині складає близько 30%, звичайно ж, не на користь останніх. Найбільше від цього страждають жінки, які самі піднімають дітей і є для них єдиними годувальницями. До того ж кількість таких сімей у суспільстві постійно зростає.

У різних видах політичної діяльності (участь у виборах, інтерес до політики, підтримка тих чи тих політичних партій і лідерів, участь у політичних акціях, робота в органах виконавчої та законодавчої влади) співвідношення чоловіків та жінок суттєво різниться. У суспільній свідомості за жінкою не вкоренився образ працівниці та політичного лідера, а натомість і досі продовжує домінувати образ матері-доглядальниці, виховательки та домогосподарки. Тому жінки практично не беруть участі у виробленні державної політики, залишаючись пасивними спостерігачками й виконавицями, а також реципієнтами соціальної допомоги. І все це - у той час як реалізація громадянських прав передбачає повноцінну участь не тільки чоловіків, а й жінок на всіх рівнях наявних у суспільстві соціальних інституцій, включаючи однаковий доступ до усіх позицій соціальної структури суспільства. Політика держави, основні принципи та механізми втілення якої формулюються переважно представниками однієї статі, не може відповідати потребам усіх громадян. Відсутність чи мізерне представництво жінок в органах, що приймають політичні рішення, є важливою проблемою навіть для сучасних ліберальних демократій, не кажучи вже про країни, що розвиваються чи трансформуються. Хоча в українському суспільстві протягом останнього десятиліття з'явилося вже чимало жінок-політиків, проте значна частина населення продовжує надавати перевагу виключно чоловікам-політикам. Серед опитаних в Україні згоду з тим, що чоловіки є кращими політичними лідерами, ніж жінки, висловили 45%. На цьому наголошують 60% чоловіків.

Країни, які найбільшою мірою наближені до ґендерної рівності, є, водночас, і найрозвиненішими економічно, з найбільшими соціальними гарантіями для населення. Усі ті держави, які ще в 70_х роках прийняли ґендерні закони, вже в 90_х увійшли до кола найпрогресивніших і найбільш забезпечених країн світу. В той час як Україна в ґендерному вимірі суттєво відстає.

Світовий поступ показав, що відсутність ґендерної рівності в суспільстві гальмує сталий розвиток держави. Тому ґендерний підхід - не данина моді, а нагальна потреба сьогодення.

Дайте відповіді на питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняттю „сім’я”.

2. Назвіть основні функції сім’ї.

3. Які історичні форми сім’ї вам відомі.

3. Яку роль відіграє родинна соціалізація у розвитку особистості.

4. Дайте характеристику тенденціям розвитку сучасної сім’ї..

5. Назвіть основні механізми гендерної соціалізації особистості.

6. Охарактеризуйте гендерну ситуацію в Україні на сучасному етапі..

Завдання:

Дайте відповіді на наступні проблемні питання -

1. Сім’я – найважливіший соціальний інститут.

2. Основні тенденції розвитку сучасної сім’ї.

3. Сучасна гендерна ситуація в Україні