Розділ шостий. Секрет хорошого виступу

...У кожному виступі є дещо, окрім слів, — і це дещо має значення. Це відбиток індивідуальності. «Річ не в тому, що ви говорите, скільки в тому, як ви це говорите».

Одного разу я сидів на концерті поруч із молодою жінкою, яка під час виступу Падеревського стежила по нотах за виконанням мазурки Шопена. Вона була вражена. Вона не могла зрозуміти. Він брав точні­сінько ті ж ноти, що брала вона, коли грала цей твір, але ЇЇ виконання було звичайним, а його — натхненним, разюче прекрасним, він зачарову­вав аудиторію. Річ не лише в тих нотах, котрі він брав, а в почутті, в артистичності, в особистій привабливості, яку він вкладав у гру, і в цьому була різниця між посередністю і генієм.

«...У мовленні мають значення три речі, — зауважив одного разу з веселим цинізмом лорд Морлі, — хто говорить, як говорить і що гово­рить. І з цих трьох речей найменше значення має третя». Це перебіль­шення? Так, але крізь нього проглядає істина.

Едмунд Берк писав промови настільки досконалі за логікою, аргумен­тацією і побудовою, що їх тепер вивчають як класичні зразки в поло­вині коледжів його країни, але Берк був нікудишнім оратором. У нього не було здібностей виголошувати свої перли, робити їх цікавими й пе­реконливими. Тому в палаті общин його називали «обіднім дзвоном». Коли він піднімався на трибуну, члени палати починали кашляти, чов­гати ногами і юрбами покидали зал.

...А для хорошого виступу найголовніше — саме відчуття контакту з аудиторією. Слухачі повинні відчувати, що певне послання йде від голови й серця оратора до їхньої свідомості й сердець.

...Сучасна аудиторія — чи п'ятнадцять чоловік на діловій нараді, чи тисяча людей під тентом — хоче, щоб оратор говорив так само просто, як і в особистій розмові, і, взагалі, у тому ж стилі, наче він веде розмову з однією людиною.

У тому ж стилі, але не з такою силою, бо його навряд чи почують. Щоб здаватися природним, він повинен, виступаючи перед сорока слуха­чами, витрачати значно більше енергії, ніж говорячи з однією людиною. Так само, як статуя, що на даху будинку, повинна бути величезних роз­мірів, аби спостерігач на землі сприймав її як фігуру звичайної величини.

...Саме це потрібно аудиторії: «природна манера говорити», трохи афектована.

...І єдиний у світі спосіб набути цієї афектованої природності — практикуватися. І коли ви практикуєтеся й помічаєте, що говорите скуто, зупиніться і різко скажіть собі: «Слухай, що трапилося? Опам'я­тайся. Стань людиною!» А потім оберіть кого-небудь в аудиторії, ко­гось, хто сидить позаду, людину із найзвичайнісінькою зовнішніс­тю, яку лише зможете знайти, і говоріть, звертаючись до неї. Забудь­те про те, що в приміщенні є інші люди. Ведіть бесіду з цією люди­ною. Уявіть собі, що вона поставила вам запитання, а ви на нього відпо­відаєте. Якщо б вона встала і звернулася до вас і вам довелося б відпо­відати їй, це відразу ж і неодмінно змусило б вас говорити в тоні особистої бесіди, природніше, простіше. Тому уявіть собі, що саме так воно і є.

Ви можете застосувати такий метод: справді ставити запитання і відповідати на них. Наприклад, у середині виступу скажіть: «Ви хочете знати, як я доведу це? У мене є переконливі докази, ось вони...» А потім почніть відповідати на уявне запитання. Такі речі можна ро­бити дуже природно. Це порушить монотонність викладу, зробить ви­ступ дохідливішим, приємнішим і жвавішим.

Щирість, піднесеність і глибока переконаність теж допоможуть вам. Коли людина в полоні своїх почуттів, зовні виявляється її істинна сутність. Перешкоди зникають. Полум'я її емоцій спалює всі бар'єри. Вона говорить невимушено і природно.

Таким чином, обговорюючи питання про стиль викладу матеріалу, ми доходимо висновку, на якому вже неодноразово наголошували: у виступи треба вкладати душу.

...Існують чотири засоби, які всі ми несвідомо використовуємо в серйозній розмові. Але чи застосовуєте ви їх, виступаючи публічно? Більшість людей цього не робить.

а) Чи виділяєте ви важливі слова у фразі і чи підпорядковуєте їм
менш важливі? Чи вимовляєте всі слова, зокрема прийменники й сполучни­
ки, майже однаково, чи вимовляєте фразу, посилюючи на чомусь голос?..

б) Чи вібрує ваш голос, періодично підвищуючись і понижуючись,
подібно до голосу маленької дитини, коли вона розмовляє?

в) Чи змінюєте ви темп свого мовлення, швидко вимовляючи слова,
які не мають важливого значення, і витрачаючи більше часу на ті, котрі
ви хотіли б виділити?

г) Чи робите ви паузи перед висловлюванням важливих для вас
думок і після них?