Варіант. 13. Управління групами та конфліктами в організаціях.Група – це 2 або більше людей, які постійно взаємодіють для досягнення спільної мети

13. Управління групами та конфліктами в організаціях. Група – це 2 або більше людей, які постійно взаємодіють для досягнення спільної мети. Головні види груп в орг-ції: функційні групи, цільові групи або команди, неформальні групи або групи за інтересами. Люди об'єднуються у функційні групи та команди для здобуття кар'єри. Причини приєднання до неформальних груп або груп за інтересами передбачають особисті симпатії, д-сть груп, цілі груп, самовираження та засіб отримання вигоди. Стадіями розвитку груп є: формування (знайомство, оцінка міжособової поведінки), збурення(вирішення внутрішньогрупових конфліктів та усунення ворожості), нормалізація(зміцнення згуртованості) та виконання(зосередження на поточних проблемах). Конфлікт – це незгода між двома або більшою кількістю людей, груп і/або організацій. Великий або малий конфлікт може перешкодити виконанню завдання, однак оптимальний рівень конфлікту може його стимулювати. Міжособові та міжгрупові конфлікти в організаціях спричинені персональними відмінностями або певною стратегією та практикою. Організації також можуть спровокувати конфлікт одна з одною і з різними елементами середовища. Є 3 методи керування конфліктами, на які можуть покладатися менеджери – заохочення, контролювання, вирішення, чи обмеження конфлікту. Заохочення конфлікту передбачає посилення конкуренції між людьми або командами, наймання аутсайдерів, зміну прийнятних процедур. Контролювання конфлікту передбачає розширення ресурсної бази, посилення координації взаємозалежності, визначення надвисоких цілей, пов'язування особистості і робочих звичок працівників. Вирішення й обмеження конфлікту передбачає уникнення конфлікту, схиляння сторін, що конфліктують, до компромісу та зведення сторін, що конфліктують, разом для переговорів.

Планування зниження витрат виробництва за техніко економічними факторами.

Планову собівартість визначають техніко-економічними розрахунками величини витрат на виробництво всієї товарної продукції, продукції, яку реалізують, та кожного виду виробів. Метою розроблення плану із собівартості пр-ї є визначення планових мінімальних, але таких, що забезпечують нормальний хід процесу виробництва. Розрахунок собівартості за техніко-економічними чинниками здійснюється у такій послідовності: 1) розраховують собівартість товарної продукції планового року, керуючись плановим рівнем витрат базового року. Зокрема, з обсягу товарної продукції планового року у вартісному виразі віднімають частину, приріст якої не пов»язаний зі збільшенням фізичного обсягу, пр-ї або витрат на її виготовлення. Базовим рівнем витрат є планові витрати року, що передує плановому;

2) розраховують зміну собівартості пр-ї в плановому році, зумовлену впливом техніко-економічних чинників. 3) від собівартості товарної пр-ї, розрахованої за рівнем витрат базового року, віднімають загальну суму та визначають собівартість товарної продукції в цінах базового року та умовах планового року; 4)визначають рівень витрат на одну гривню товарної продукції в плановому році і його зміну до витрат базового року; 5) вплив зміни цін на ресурси, які використовують, та на продукцію, яку виготовляють, у плановому році порівняно з базовим роком розглядають як окремі чинники. Відносна економія умовно-постійних витрат: відношення добутку темпу приросту товарної продукції в плановому році порівняно з базовим роком, у відсотках на суму проведених умовно- постійних витрат базового року до 100. Сума економії від впровадження технічних заходів: різниця між поточними витратами на річний обсяг виробництва пр-ї до впровадження техн. заходів та поточних витрат на річний обсяг виробництва пр-ї після впровадження технічних заходів. Зведений кошторис витрат – витрати всіх структурних підрозділів підприємства, які беруть участь у виробництві промислової продукції. Не належать до зведеного кошторису витрат на виробництво витрати виділених в окремі планово-облікові одиниці виробничих структурних підрозділів підприємства, які належать до інших галузей народного господарства, а також витрати невиробничих структурних підрозділів. Планова калькуляція – це розрахунок планової собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат.