Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Старша школа
|
|
Виховні досягнення
Національна самосвідомість:
- сформованість основних понять про народ, націю, суспільство, державу;
- знання Конституції України, виконання норм закону;
- ідентифікація з українською нацією, усвідомлення себе громадянином, патріотом і гуманістом, який може і має добросовісно впливати на розбудову громадянського суспільства, правової демократичної держави в Україні, захищати свої права;
- почуття патріотизму, розвиненої правосвідомості, культури міжетнічних відносин;
- почуття свободи, людської і національної гідності;
- розуміння важливості української мови як основи духовної культури нації;
- знання історії, культури свого народу, його традицій, звичаїв і обрядів;
- готовність до захисту національних інтересів України;
- толерантне ставлення до представників інших народностей, шанобливе ставлення до їх культури, релігій, традицій.
Клас
" Я — українець! ", " Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Україну! ", " Зустріч з народними умільцями краю", " Літопис мого родоводу", " Патріотизм - нагальна потреба України й кожного українця", " Псевдопатріотизм і його прояви", " У нашій рідній Україні - ми всі український народ", " Ми різні, але ми єдині", " Демократія як загальнолюдська цінність", " Толерантність – моральний імператив сьогодення", " Права і свободи громадян – пріоритетні цінності демократії", " Свобода та особиста недоторканість громадян", " Основи правосвідомості особистості", " Славетні постаті України", " Конституційні основи держави", " Від формування правомірної поведінки до правової культури громадянина України", " Політична культура. Якою вона повинна бути? ", " Мій рідний край ні з чим не порівняти! ", " Історія та сучасність рідного краю", " Ми співпрацюємо з територіальною громадою міста (села)", «Презентуємо учнівське самоврядування", " Взаємодія та співпраця з громадськими дитячими об'єднаннями та молодіжними організаціями", " Насильство та як його уникнути", " Сучасне рабство. Торгівля людьми", " Захист Вітчизни — обов'язок громадянина", " Сучасні ґендерні стереотипи".
Клас
" Особисті потреби та вимоги суспільства", " Про самоактуалізацію та самовизначеність особистості", " Я і соціум", " Видатні особистості рідного краю", " Презентуємо нашу школу", " Учнівське самоврядування в школі", " Герої для нас як приклад...", " Сучасний політик — який він? ", " Якби я був політиком...", " Видатні постаті України", " Україна і Європа", " Ми — громадяни України", " Без правової культури немає правової держави", " Соборність і злагода – умови процвітання України", " Торгівля людьми — грубе порушення прав громадянина", " Особиста відповідальність — пріоритетна риса громадянина", " Я і соціум: проблеми самореалізації", " Україно! Ти — моя молитва! ", " Гуманістична мораль і моральність — основа етики громадянськості", " Правосвідомість громадянина", " Горде ім'я - українець! ", " Що означає бути патріотом? ", " Лідер XXI сторіччя: соціально психологічний портрет", " Ґендерна рівність: правове забезпечення і реальність", " Моральні принципи досягнення успіху", " Видатні випускники нашої школи", " Презентуємо себе", " Ми — різні, ми — рівні", " Культура міжетнічних відносин у полікультурному просторі", " Глобалізація: загроза або нова реальність? ", " Інтеграція України в сучасному світі", " Порушення прав людини: експлуатація та торгівля".
ПРОВЕДЕННЯ ТЕМАТИЧНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ЕКСКУРСІЙ, ЕКСПЕДИЦІЙ, МАРШРУТІВ “ВИХІДНОГО ДНЯ”, ВИЇЗНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ У ШКОЛАХ ТА ПОЗАШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ
3. Морально-етичні норми, що історично склалися в народі
Морально-етичні норми, що історично склалися в народі: повага і любов до вільної праці; утвердження ідеалів добра, краси, гуманних стосунків, знання свого родоводу.
Моральне виховання в народній педагогіці
Літературні пам’ятки: «Повість временних літ», «О законе и благодати», «Устав Владимира Всеволодовича», «Повчання Володимира Мономаха», «Слово о полку Ігореві» - увага предків моральному вихованню.
Значущі якості: доброта, справедливість, милосердя, любов до свого народу, Батьківщини, працелюбність.
Найбільша ганьба, найбільший гріх людини пов’язані з неправедним життям.
Ставлення до норм моралі було не рівнозначним. Коли, обурений греками князь Святослав побачив неминучість загибелі свого війська (похід 917), він звернувся до нього з такими словами: «Нам немає куди подітись, бажаємо ми того чи ні – повинні битись. Так не посоромимо землі руської, але поляжемо тут кістьми бо мертві не приймають ганьби»
(«Повість времінних літ»). Але той же Святослав, не замислюючись, вбиває рідного брата Гліба, коли той приймає християнство.
Кожне плем’я (пізніше – князівство) мало свої звичаї і закони, «свій нрав», одержані від предків, але всі вважали ганьбою зраду народу.
Заговір матері над сином аби вберегти його від смерті: «Будь ти, моє дитятко ненаглядне, світліше сонечка, міцніше каміння. Відведу я від тебе чорта страхітливого, лісовика одноокого, збережу тебе від злого водяника, від заклунки Київської, від хитрого чорнокнижника. І будь ти збережений від смерті даремної, але коли прийде година твоя смертна, повернись до Батьківщини славної, вдар їй чолом, припади до сирої землі і засни сном солодким та не збудним».
Уже в VII – VIII ст. існували «звори» усних моральних стандартів, які розповсюджувалися у вигляді приказок, афоризмів, порад, правил поведінки. В народі ці правила називали «вежеством». Вони застерігали, попереджали:
- бережись, друже, якщо тільки землю будеш обробляти, а душу пустою залишати;
- знак чоловічої доброчесності – не вміння починати справу, а вміння її завершувати;
- час не сховає твоїх поганих справ;
- бажай краще хіба – солі, ніж достатку з лихом;
- краще почути від когось про лихо, ніж говорити про це комусь іншому.
Народні перекази, легенди – чудовий засіб морального виховання.
На малих і великих майданах, у церквах і монастирях, на ярмарках у годину відпочинку в далекій подорожі, на народних святах гуслярі та бандуристи відтворювали перед слухачами героїчні події.
Після хрещення Русі моральна вихованість ставиться у залежність від розумового розвитку. Звіт моральних правил стосується як простої людини, так і князя. Лише того князя любили і поважали, який був добрим, освіченим, справедливим, особисто брав участь в управлінні державою. Мораль середньовіччя вчила «не забувати убогих», не дозволяти сильному губити слабшого, завжди напоїти і нагодувати «страждущего и нищего», допомагати старим людям вважалася джерелом і початком «усякого добра». Милостиня вважалася джерелом і початком «усякого добра».
Братські школи південно–західної Русі: «Азбуковники» (перші підручники з педагогіки) включали не тільки «увещания учення», а й моральні правила, корі стосуються поведінки підлітків та юнаків, формували в них норми спілкування:
- гнів сушить кістки, трощить серце,
- хто гнів свій подолає, той міцним буде;
- зла людина, як вугілля: якщо не палить, то чорнить;
- меч ранить тіло, а зле слово – розум;
- тільки той сміливий і хоробрий, хто сам себе подолати може.
Народні свята, обряди, традиції були постійними супутниками людського життя. Вони допомагали зберегти національну культуру, розвивати естетичні почуття та смаки народу, вирішували завдання морального виховання: розкривали вічну боротьбу між добром і злом, зрадою і вірністю, обов’язком та безвідповідальністю, славою і ганьбою.
Доросле покоління дбало про те, щоб діти росли здоровими фізично і психічно.
Проте, перш ніж виховувати когось, виховуй себе, адже:
- яблуко від яблуні не далеко падає;
- з ким дитина поведеться, від того й набереться;
- не ладні ті діти, яким не докоряють ні батьки, ні діти;
- з ким хліб – сіль водиш, на того ж і походиш;
- добре мати для своїх дітей, а земля – для всіх людей;
- добра сім’ї сильніша за багатство;
- всі ми розумні повчати, а самі не відаємо, що творимо.
Моральні норми, що стосувалися дітей:
- таким будь для батьків своїх, якими хочеш бачити дітей своїх;
- при старших – мовчи;
- хворого повідай, мертвого – проведи;
- близьких своїх завжди кохай;
- чого не вмієш, того навчись;
- нехай не застане тебе сонечко в лісі;
- не за свою справу не берись, за своєю роботою – не лінись;
- чого в іншій людині не любиш, того й сам не роби;
- від добрих слів язик не відсохне;
- у чужій хаті будь непримітним, але привітливий;
- не сором мовчати, коли нема що сказати;
- одержав добро – пам’ятай, а зробив добро – забудь.
Ці норми морального спілкування диктували конкретну поведінку на різні випадки життя.
Увага навчанню:
- важко вчити нерозумних і впертих;
- початок знань – усвідомлення неосвіченості, темноти своєї;
- неможливо багато знати, коли рідко вчилися;
- неосвічена людина завжди вважає себе наймудрішою.
Провідний компонент морального виховання – навчити ремесла і виховувати любов до праці (праця – потреба, а не тягар). Людина, яка зуміла і любила трудитися, цінувала свою і чужу працю, користувалася загальною повагою. (Жартівні пісні про ледарів: «Грицю, Грицю, до роботи».)
Любов до природи – моральна характеристика людини:
- природа – царю воєвода;
- природа – твій стіл і ліжко;
- «Природу не надо увечь, а надо беречь»;
- з природою, як з щасливою нагодою.
4. Видатні педагоги про моральне виховання
Розглянемо на семінарському занятті.
5. Зміст морального виховання:
- виховання громадянина України, патріота своєї Батьківщини (любов до матері, батька, рідної мови, інтерес і поваги до національної історії, культури, мистецтва, традицій, національних героїв);
- виховання поваги до людей інших національностей, їхньої культури, історії, звичаїв;
- виховання любові до праці, поваги до людей праці;
- гуманне виховання (виховання доброти, товариства, чуйності, уважності до людей);
- виховання обережного ставлення до природи;
- виховання дисциплінованості, почуття відповідальності за свої дії і дії оточуючих.
Виховання громадянина України, патріота своєї Батьківщини
(любов до матері, батька, рідної мови, інтерес і поваги до національної історії, культури, мистецтва, традицій, національних героїв) – патріотичне виховання
У системі морального виховання чільне місце займає патріотичне й інтернаціональне виховання.
Патріотизм (patriotes – батьківщина) - це сильне і глибоке людське почуття любові до своєї батьківщини, відданість своєму народові, відповідальність за
долю Вітчизни, готовність служити її інтересам.
Це провідна моральна якість, яку треба розглядати як найвищий прояв свідомості людини; суспільний і моральний принцип ставлення людей до своєї країни.
Патріотизм - явище соціально-історичне, має соціальний характер.
Прояви патріотизму: любов до матері, батька, рідної мови, інтерес і повага до національної історії, культури, мистецтва, традицій, звичаїв, прагнення їх зберегти, шанобливе ставлення до національних героїв, любов до рідної природи, дійовий інтерес до історії свого народу, прагнення до національної незалежності, національна гордість.
П. проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість.
В.О.Сухомлинський: П. як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо виокремити від складного цілісного процесу формування особистості.
Джерела П. виховання: рідне слово батька, матері, колискова пісня матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина, Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості, спрямована на матеріальне і культурне збагачення своєї країни.
«Україна – це наша суверенна, соборна держава, займає п’яте місце за величиною території (6037 тис. кв. км), населенням (48мл. чол..) в Європі.
На півдні її омивають Чорні і Азовське моря. Столиця – Київ. Має одну автономну (Кримську) республіку, 24 області, 480 районів, 429 міст, 916 селищ міського типу.
Клімат помірний, переважно континентальний.
Головні річки: Дніпро, південний Буг, Денець, Прут, Дністр.
Ґрунт – чорноземний, підзолистий, каштановий. (За сторінками підручників.)
Україна
Україна … в одному вже тільки цьому слові для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців, бринить ціла музика смутку і жалю…
Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше її мають, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової героїчної боротьби за волю …
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні річки…
Україна – це розкішний вінок із рути і барвінку, що над ними світять заплакані золоті зорі… (С. Васильченко.)
П. виховання є передумовою формування почуття інтернаціоналізму.
«Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну» (В.Сосюра)
Інтернаціоналізм ( від лат. inter – між + nation - народ) поважне ставлення до інших народів, їх історії, почуття дружби і солідарності між народами.
Патріотизм, інтернаціоналізм – дійові почуття.
Здійснюється в процесі всієї життєдіяльності особистості в сім’ї, дошкільних, шкільних, позашкільних навчально-виховних закладах, безпосередньої участі людини в громадських відносинах з людьми інших національностей.
В арсеналі багато засобів і методів виховання.
Головне - залучення кожної особистості до конкретної діяльності з творення і примноження багатства і краси своєї Вітчизни.
Шляхи:
- В сім’ї
- В школі
- Розкрити алгоритм на основі попередніх тем, зокрема, «Розумове виховання»
Форми і методи виховної роботи:
- Туристично-краєзнавча робота.
- Твори: «Мої друзі»; «Мій двір / Моя вулиця«З історії імен і прізвищ однокласників»».
- Написання казок: «Якби я зустрів чарівника» (3 бажання), «Навіщо я вчусь», «Що я думаю про себе самого», «Яким я уявляю себе через 10 років?»
- Етичні бесіди («З чого починається Вітчизна?»), екскурсії і збір матеріалу («Наше місто раніше і тепер»); клубна і гурткова робота, пошукова робота, свята, ранки, зустрічі, фольклорні фестивалі, спільні концерти художньої самодіяльності учителів, учнів і батьків, українські вечорниці, розмова про свій родовід,
КТС: прес-конференція, турнір-вікторина, турнір знавців, День Англії.
твір літні музичні композицій. Читання і обговорення оповідань і ін.
Перегляди, обговорення кінофільмів, вистав.
Розучування пісень, віршів
Листування. Ігри. Спільна діяльність.
Теми:
Ø Земля, рідна моя.
Ø Народні прикмети.
Ø Народні легенди.
Ø Календарні обряди та звичаї.
Ø Пам'ять родоводу.
Ø Шевченкова світлиця.
Ø Зустріч весни.
Ø Літопис рідного села.
- Доповніть за Основними орієнтирами…
Виховання гуманізму
Гуманізм – філософська категорія, характеризується як світосприймання, базується на принципах справедливості, правдивості, об’єктивності, щиросердності; ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.
Гуманізм містить у собі поняття гуманність – якість особистості, людинолюбство, повага до людей, людської гідності.
Гуманний – людяний у своїх діях і ставленні до інших людей.
Дійове почуття.
Гуманне виховання - виховання доброти, товаристкості, чуйності, уважності до людей).
Гуманна педагогіка В.О.Сухомлинського («Серце віддаю дітям»), Ш.О. Амонашвілі («Здравствуйте, дети!», «Как живете, дети?», «Единство цели»).
- Розкрийте шляхи гуманного виховання.
Гуманізм педагогічній системи В.О.Сухомлинського
Гуманізм ґрунтується на положенні про самоцінність людини, її права на свободу і гідність як неповторної індивідуальності. Висунув і розвинув концепцію відносної автономії конкретної особи, її права на вибір на основі власної совісті.
Ідея служіння людям, турбота про їх благополуччя, щастя, потреба постійно оберігати їх, особливо в годину важких життєвих випробувань. В умінні «відчути душу іншої людини», у здатності розуміти її душевний стан В.О.Сухомлинський вбачав найціннішу рису моральності людини. «Не задавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину, у якої горе. Не будь байдужим…»
Ідея співробітництва.
Повага до особистості вихованця, незалежно від його віку, визнання складності його внутрішнього світу і необхідності відповідального ставлення до долі дитини. Найцінніше у дитини – її індивідуальність, неповторність внутрішнього світу, своєрідність здібностей, потенційних можливостей, бо тільки через розмаїття індивідуальності, неповторність внутрішнього світу, своєрідність здібностей, потенційних можливостей пролягає шлях до зростання та об’єднання особистостей – не стадного, а справді людського, цивілізованого.
Мистецтво виховання полягає не лише в умінні бачити і передбачати різноманітні складні ситуації, які виникають у роботі з дітьми, а й навчати дитину самостійно орієнтуватися в життєвих обставинах і вже змалку привчати її ухвалювати хоч найпростіші, але самостійні рішення, бо лише таким чином у дитини може розвиватися «внутрішнє бачення», може поступово складатися внутрішня потреба у відповідальній поведінці.
Завдяки самоактивності учні оволодівають моральними, естетичними, соціальними та ін. суспільними, соціальними та ін. суспільними цінностями, що стають для кожної дитини особисто значущими.
Роль батьків.
Неприпустимість будь-якого насильства над дітьми.
Дитина – суб’єкт виховного впливу.
Виховання дисциплінованості і відповідальності
Будь-яке суспільство вимагає дотримання встановлених норм громадського порядку, будь-який колектив потребує підтримання встановлених правил співжиття.
Дисципліна (від лат. disciplina – вчення, виховання, розпорядок) – певний порядок, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов’язкове засвоєння і виконання особистістю встановлених правил.
Суспільна дисципліна знаходить своє відображення в шкільній дисципліні. Середньовічна школа прославляла різку, адже «природа людина гріховна!». Навіть середньовічний підручник називався «Spara dorsum!» - «Бережи спину!». В капіталістичному суспільстві: теорія авторитарного виховання Гербарта і теорія вільного виховання Руссо.
Дисципліна – явище моральне та економічне.
Дисципліна - мета і результат виховної роботи.
Дисциплінованість – один з найважливіших проявів громадянської позиції особистості, відповідальність за свої вчинки, організованість – ознака моральної вихованості й культури взагалі.
Стаття «Дисципліна, режим, покарання і заохочення» А.С.Макренка. /Д. гальмування і активності. Д. розвивається і міцніє в колективі «Д. – це обличчя колективу, його голос, його краса, його рух, його міміка, його переконаність». /
Враховувати нерівномірність морального виховання дітей, неоднакова їх активність у різних сферах життєдіяльності; пластичність нервової системи.
На початку роботи з учнями вчителю необхідно з’ясувати, які саме уявлення про моральну поведінку мають діти, якими навичками поведінки володіють, які є недоліки в їх вихованні, чому порушують норми і правила поведінки.
Причини порушення правил поведінки:
- діти інколи не знають правил поведінки,
- знають, але не вважають їх для себе обов’язковими,
- не бажають їх виконувати,
- буває, що оточуючи не показують зразків і прикладів моральної поведінки,
- відсутні єдині вимоги до дитини. Учень по-своєму прилаштовується до суперечливих вимог дорослих.
Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вмінь і звичок моральної поведінки.
Про дисциплінованість учня судимо по виконанню ним вимог педагогів, по вмінню ставити вимоги до товаришів, підкорятися розумним, виправданим вимогам, що склалися, правилам поведінки, проявляючи при цьому необхідну ініціативу.
Для виховання дисциплінованості використовуємо різноманітні методи і прийоми виховання, шляхи.
Але щоб вони були ефективними, треба дотримуватися ряду умов.
Умови:
1. Висока якість уроків, позаурочних і позакласних заходів.
2. Створення гуманної моральної атмосфери в колективі.
3. Навчання учнів основам культури праці.
Культурна праці включає:
- вміння планувати свою працю,
- готувати і тримати в порядку своє робоче місце,
- раціонально використовувати робочий час, працюючи з певним напруженням фізичних і розумових сил,
- бережно ставитись до знарядь і результатів праці.
4. Навчання учнів організаторських умінь
Форми навчання організаторським умінням:
- вчитель об’єднує в групи учнів, які проявляють інтерес до певних видів громадських обов’язків (шефству над малюками, ремонту книг),
- інструктаж або заняття перед проведенням певної роботи,
- підведення підсумків роботи, її аналіз (у Маренюк Р.В. – діти щодня визначали «гвардійців»).
5. Створення сприятливої обстановки для прояву учнями самостійності і ініціативи в навчальній і громадській роботі:
- контроль за якістю, об’ємом виконаної роботи і поведінкою учні здійснюють самостійно,
- звіт і самокритика її виконання,
- організація за ініціативою учнів взаємодопомоги і взаємоконтролю,
- довіра вчителя до учнів.
6. Єдиний стиль керівництва навчальною і громадською діяльністю учнів в навчанні і в позанавчальний час.
7. Опора на громадську думку колективу.
8. Діяльність активу і органів самоврядування в школі, в класі.
9. Контакт школи, сім’ї, громадськості.
10. Аналіз роботи. Вчителі-новатори вважають, що коли робота не проаналізована вона не закінчена. Відносять аналіз до важливих дисциплінуючих факторів. («Вогники» у Іванова.)
11. Позиція вчителя.
12. Єдині вимоги; затишна обстановка в школі, красиві традиції, церемонії.
Показники наявності дисципліни в шкільному колективі (за А.С.Макаренком):
1. Наявність правильних уявлень, понять, переконань про те, що дисципліна – основа нормального життя і діяльності.
2. Виконання з готовністю необхідних правил і вимог.
3. Самоконтроль за поведінкою.
4. Активна боротьба з недисциплінованими вчинками інших як показник дійової, активної дисципліни, що базується на справжній свідомості.
Дисципліна і культура поведінки школярів
Коли говоримо про культуру поведінки, маємо на увазі виконання людиною загально прийнятих норм громадського порядку, правил співжиття, завдячуючи цьому дотримується громадський порядок, відбувається доцільне спілкування людей один з одним, зберігаються і підтримуються нормальні умови їх праці, відпочинку, творчої діяльності, проявляються турбота, увага до потреб один одного.
Культурна поведінка – частина морального фонду особистості. Вона є дієвим вираженням таких моральних рис, як гуманізм, громадянськість, почуття власної гідності, які проявляються у людини повсякденного і в самих різних умовах.
В поняття культури поведінки входить також ціла мережа умінь і навичок, що допомагають організації і культури розумової і фізичної праці, особистої гігієни, порядок в режимі і способі життя.
Також це поняття включає в себе і ступень естетичної вихованості, що допомагає дотримуватися почуття міри в своїй поведінці (манери, міміка, жест), у виборі одягу, обстановки, предметів побуту.
Отже, культура поведінки школяра являє собою складне і багатогранне явище, в якому яскраво виступають результати формування моральних звичок.
Зовнішня і внутрішня культура.
Зовнішня культура – зовнішній вигляд людини, її манери і дотримання норм поведінки.
Внутрішня культура – знання норм і правил культурної поведінки, переконаність в їх значенні, розумінні їх.
Молодший школяр вік особливо сприятливий для формування основ культурної поведінки: молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до своєї поведінки, вони чутливі до зовнішніх впливів, схильні до наслідування, вірять вчителю, коли він говорить їм про необхідність виконання моральних норм.
Враховувати нерівномірність морального виховання дітей, неоднакову їх активність у різних сферах життєдіяльності; пластичність нервової системи.
На початку роботи з учнями вчителю необхідно з’ясувати, які саме уявлення про моральну поведінку мають діти, якими навичками поведінки володіють, які є недоліки в їх вихованні, чому порушують норми і правила поведінки.
Це цікаво: «Правила для учнів», впрше були розроблені і затверджені МО в 40-ві роки ХХ ст., а потім удосконалюватися, відображаючи завдання, які стоять перед школою в конкретні періоди її розвитку.
6. Шляхи, засоби і методи морального виховання
Проблеми М.В. мають бути головною турботою сім’ї, школи, громадськості.
М.В. здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічної площини.
Шляхи розв’язання завдань М.В.:
- Життєдіяльність сім’ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини впродовж життя батьків на основі достатньої психолого-педагогічної культури батьків.
- Педагогічна діяльність школи в процесі навчання та позакласної виховної роботи.
- Функціонування засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури, комп’ютерних програм).
- Діяльність позашкільних закладів.
- Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, клубів, будинків культури).
Необхідна цілеспрямованість, єдність та узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.
Засоби: соціальна діяльність батьків, побут сім’ї, книги, газети, журнали, кіно, телевізійні передачі, природне середовище, національні звичаї, традиції, обряди, мову, усну народну творчість, засоби мистецтва (пісні, музичні твори, театр, архітектуру), зміст навчальних дисциплін, форми виховної роботи, діяльність (навчальна, ігрова, трудова, фізкультурно-оздоровча, художньо-естетична).
В школі
- Складіть алгоритм і підготуйтесь його розкрити на практичному занятті.
Виділяємо дві групи методів: перша звернена до розвитку моральної свідомості (суджень, оцінок, понять, переконань: методи формування свідомості), друга спрямована на організацію життя і діяльності учнів, на озброєння їх індивідуальним досвідом моральних відносин (методи організації діяльності та формування позитивної поведінки).
Особливе місце етичних бесід
класні групові індивідуальні
” ”
програмні епізодичні
Досвід Ш. Амонашвілі: «Секрети хлопчиків», «Секрети з дівчатками». Приклад самого вчителя.
Складемо таблицю: Єдність навчальної роботи і позакласної роботи в моральному вихованні молодших школярів
| напрями змісту морального виховання | Характеристика напрямів змісту морального виховання | Шляхи | Методи виховання | Форми | Теми |
| Висновок |
ДОДАТОК за підручником
У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.
Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.
Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.
Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.
Моральність — охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.
Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.
Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.
Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.
Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.
Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.
Методологічною засадою морального виховання є етика.
Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.
На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша — домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнення навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне.
У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування в них такої наведеної вище системи моральних цінностей.
Абсолютно вічні цінності — загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).
Національні цінності — є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо.
Громадянські цінності — ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.
Сімейні цінності — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.
Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.,
Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін..
Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі — формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.
Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.
У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.
Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.
Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!».
Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять («національний», «патріотизм», «націоналізм», «громадянськість» тощо).
У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) О. Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.
Перший етап (етнічне самоусвідомлення) — першооснова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.
Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) — припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлення історичної пам'яті та формування почуття національної гідності.
Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) — передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.
Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, др рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.
Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар — це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.
Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня), День Конституції
України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (2—5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється загальнонаціональними святами: День Знань, День Матері, День Батька, День Родини. Передбачає він і регіональні урочистості, приурочені до певних історичних подій в минулому, специфічним видам трудової діяльності (проводи на полонину в Карпатах, наприклад).
Є в народному календарі дати, пов'язані з релігійними святами: День Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.
Складова народного календаря — родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся).
Тематика виховних заходів, які проводять нині в школах, свідчить про те, що виховання повертається до національних джерел.
|
|