Злочин і покарання за феодальним правом Англії.

На формування основних інститутів кримінального права і його розвиток зробив великий вплив основне джерело права середньовічної Англії - правовий прецедент. Саме завдяки цьому джерелу кримінальну право Англії перш за все зобов'язана своїми особливостями.

По-перше, раніше ніж в інших державах середньовіччя тут був сформульований основний принцип кримінального права, за яким злочинець посягає не тільки на особу або майно потерпілого та його родини, але і на публічні інтереси, на «королівський світ».

По-друге, значно раніше правопорушення були розділені на великі групи.

У кримінальному праві Англії закріпилося розподіл злочинів на три групи:

- фелония - поняття, що склалося ще в Х III столітті і яка означала тяжкі злочини (тяжке вбивство, просте вбивство, викрадення майна, насильницьке проникнення в чуже житло вночі з метою їх вчинення та інші). Фелония каралась стратою і конфіскацією майна;

- зрада, що виділилася з-поміж інших злочинів у Х IV столітті і стала самим тяжким злочином. У поняття зради входило порушенням обов'язку вірності королю з боку його підданих (велика зрада), а також вчинення злочинів проти державної безпеки (заклик до заколоту, незаконне збіговисько в цілях вчинення заворушень, змова, угода двох або більше осіб із протизаконними намірами);

- мисдиминор - поняття, яке поступово розвивалося з правопорушень, раніше карається лише стягненням заподіяної шкоди в цивільному порядку. З часом до цієї групи злочинів були включені шахрайство, виготовлення фальшивих документів, підробка. Мисдиминор карався тюремним ув'язненням або штрафом.

По-третє, кримінальне право не містило визначення поняття «злочин», а відмінність між кримінальним та цивільним правопорушенням визначався не стільки його протиправністю та небезпекою, скільки характером процесу, що здійснювався при їх розгляді.

У кримінальному праві середньовіччя отримало відображення і таке поняття, як «склад злочину», тобто в тій чи іншій мірі розглядалися його чотири елементи (суб'єкт, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона).

Суб'єктом злочину визнавалося будь-яка фізична особа або група осіб. При цьому слід зауважити, що вік кримінальної відповідальності законом чітко не було визначено і питання вирішувалося суддею з урахуванням конкретних обставин скоєного злочину. У феодальній Англії діти підлягали такий же відповідальності, як і дорослі. Особливо це стосувалося державних злочинів, за вчинення яких стратили злочинців і їхніх дітей. Вважалося, що державний злочинець передає «зіпсовану кров», а тому діти повинні відповідати за злочини батьків.

При розгляді деяких справ, наприклад, про зраду, судом враховувався підлогу суб'єкта, бо для жінки і чоловіка законодавець, передбачаючи один і той же вид покарання - смертну кару, - вказував різні форми: повішення і розривання на частини для чоловіків і спалення для жінок.

Вже у Х IV столітті судова практика встановлювала, що недоумкуваті і божевільні не підлягали відповідальності. Велике значення надавалося станової приналежності особи, яка вчинила злочин. Так, до осіб духовного звання, які вчинили злочини у силу привілеї духовенства, не застосовувалися жорстокі покарання. Цим привілеєм користувалися й світські особи (від жінок), у яких були підстави отримати духовне звання.

Якщо приналежність до духовенства і навіть тільки наявність підстави бути посвяченим у цей стан пом'якшували відповідальність для суб'єкта злочину, то приналежність до такої категорії населення, як волоцюги, різко погіршувало його положення. І на відміну від подібного законодавства інших держав кримінальну право Англії передбачає дуже жорстокі покарання, що послужило підставою для дослідників у галузі права говорити ще про одну особливість кримінального права Англії: наявність так званого «кривавого законодавства».

Кримінальне право епохи феодалізму при розгляді складу злочину враховує і суб'єктивну сторону, надаючи велике значення «злим наміром» (стаття Х II Вестмінстерського статуту 1285).

Доведене намір скоїти злочин тягло за собою таке ж покарання, як і вчинення його. Англійські судді керувалися правилом: злий умисел рівносильний злій справі.

Головною метою покарання було залякування. Дуже багато злочинів каралися смертною карою.

Англійське процесуальне право також розвивалося зовсім з інших закону, ніж континентальне. Це було пов'язано з тим, що тут не отримало розвитку римське право. Тому в Англії не було інквізиції і не отримала свого розвитку стадія попереднього розслідування. Справа могло порушуватися в порядку приватного звинувачення судовим слідчим за обвинувальним актом і так званим сумарним виробництвам.

Найпоширенішим було приватне звинувачення. По ньому обвинувач повинен був довести обгрунтованість свого звинувачення. Причому від обвинуваченого не було потрібно доказів невинності. Ця суперечка в епоху раннього феодалізму вирішувалося через судовий поєдинок, який зникає в Англії в Х III столітті. Проте сказане зовсім не означало, що обвинувачений користувався привілеями в процесі.

Основними видами докази у разі вчинення особливо тяжких злочинів, особливо злочинів, пов'язаних зі зрадою, були свідчення свідків, очисна присяга спільно з соприсяжников і ордалії. В окремих випадках відповідач спростовував звинувачення тільки своєю власною присягою, але частіше присяга супроводжувалася присягою інших осіб (соприсяжников). Однак при звинуваченні людини в скоєнні злочину не кожному і не завжди надавали можливість виправдатися за допомогою присяги. Як правило, таких осіб піддавали «суду бужьему» - ордалії. Випробування водою і вогнем займали чільне місце в системі доказів.

Класовий характер судового процесу в Англії визначався також свободою суддівського розсуду при визначенні покарань, яке становило особливість англійського законодавства і завжди мало місце у практиці діяльності судів.