А як же ви, не знаючи сюжету, включалися до роботи?

— Щоразу ставив запитання: хто це — хлопчик чи дівчинка? Блондин чи брюнет? А вік у нього який? А контури обличчя? Ну й таке інше... Фактично вибудовував міліцейський фоторобот із героїв Роулінг! Виглядало це як промальовування альбому «Бітлз» «Сержант Пеппер». Там на обкладинці, якщо пам’ятаєте, фотоколажі з улюблених персонажів бітлів — Мерилін Монро, Гаррі Гудіні, Марк Твен. А всередині — тіньове контурне промальовування. Тобто фігура має контур, усередині — цифра, а трохи нижче — список імен. Наприклад, Мерилін Монро — 42, Елвіс Преслі — 43, Марлон Брандо — 30 тощо.

За такою схемою я і робив три обкладинки «Гаррі Поттера». Малковича це спочатку дратувало. Я ж усім розповідав, як страждаю через цього Поттера... Проте вже шостий і сьомий томи робив автономно. Від початку і до кінця — суто моя робота. На певному етапі навіть почав усвідомлювати: а книжка насправді непогана! Світла, добра, серйозна. Та й діти навряд чи можуть винести звідти негатив. Роман вчить дорослих речей — відповідальності, чесності…

«Роулінг написала до України: «Продовжуйте в тім самім дусі!»

На останньому етапі роботи над «Поттером» ви прояснили для себе фінальні сюжетні колізії? Якщо взяти до уваги, що книжка Роулінг прямо з жару перекладалася, ілюструвалася, потім — друкувалася.

— Не можу сказати, що прочитав від початку до кінця. Бо ж підключався до роботи «паралельно». Видавець «видавав» чергові п’ять-десять сторінок, які були оброблені — перекладені, відредаговані, відкориговані. А оскільки книжка — і текст, і обкладинка — до друку здається одночасно, свою частину роботи я виконав, так і не дізнавшись, чим усе закінчилося, — хоча три чверті книжки прочитав...

Коли подорожували з промотуром південними областями країни, навіть жартували над директором «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ», мовляв, він нещадно експлуатує людей. Я ж у свою чергу розповідав, що за створення великих фігур персонажів «Поттера» отримував по чебуреку, за змію дали ватрушку, а за дрібні фігурки заохотили пончиком. Тож можете підрахувати, скільки калорій мені вдалося спожити за час роботи над сьомим «Поттером»!

Вам формулювали концепцію оформлення сьомого «Поттера», тобто останнього й фатального?

— Колірна гама обкладинки — ідея Малковича. Пам’ятаю, після виходу другої книжки один покупець зайшов до «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» і зауважив: «А ви ніколи не помічали, як виглядають ці дві книжки, якщо зіставити їхні корінці?» Придивилися і побачили: починає простежуватися певна цілісність. Тому наступні томи робили з прицілом на майбутнє. Колірна гама — як сім кольорів веселки...

Відомо, що в Росії і в багатьох інших країнах поттеріана передбачає американський аналог обкладинки. Та, подейкують, сама Джоан Роулінг схвалила ексклюзивне художнє рішення української версії. Тільки які джерела підтверджують таку доброзичливість письменниці?

— Справді, є два варіанти оформлення. Власне американський і ексклюзивний (для країн, які хочуть створити свого самобутнього «Поттера»). Росіяни та багато інших країн користуються американським аналогом — тільки з власним логотипом назви. Та в Малковича є одна риса — не бути таким, як усі. Він довго ходив зі стурбованим обличчям, щось обмірковував. Йому дуже не хотілося копіювати американську обкладинку. Аж раптом каже мені: «Єрку, а давай-но намалюємо щось своє»! От і намалювали «своє». При цьому навіть устигли надрукувати першу книжку. Малкович до останнього затягував відсилання файла з обкладинкою. Книжка була майже надрукована. Та саме тоді Малкович тяжко зітхнув і відправив до видавництва Bloomsbury файл із українським малюнком. Він був упевнений, що обов’язково відмовлять, надіславши відповідного листа із забороною продавати книжку (навіть якщо вона вже надрукована). Проте Джоан Роулінг особисто відправила йому послання: «Чудова обкладинка. Вітаю. Продовжуйте в тім самім дусі!»