Реструктуризація підприємства, її зміст і порядок проведення. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає наступне визначення цього по­няття:

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає наступне визначення цього по­няття:

«Реструктуризація підприємства — це здійснення комплексу ор­ганізаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, виро­бничо-технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприєм­ства, зміна форми власності, системи керування, організаційно-пра­вової форми, для фінансового оздоровлення підприємства, збіль­шення обсягів випуску конкурентноздатної продукції, підвищення ефективності виробництва і задоволення вимог кредиторів».

У залежності від об'єкта і характеру здійснюваних заходів для реформування підприємства розрізняють такі форми:

1) реструктуризація виробництва;

2) реструктуризація активів підприємства;

3) фінансова реструктуризація;

4) реорганізація, тобто зміна організаційної структури підприємства.

Кожна з цих форм реструктуризації припускає проведення ціло­го комплексу заходів, спрямованих на вдосконалення й оптимізацію відповідної сфери підприємства.

Процедура реструктуризації підприємств здійснюється з дотри­манням вимог нормативно-правових актів, що діють на момент її проведення. Базовими документами, що регламентують порядок здій­снення реструктуризації (за станом на 01.06.2002 р.) є: «Положення про порядок реструктуризації підприємств», затверджене Наказом Фонду державного майна України від 12 квітня 2002 р. № 667, а також «Методичні вказівки з проведення реструктуризації держав­них підприємств», затверджені Наказом Міністерства економіки Укра­їни від 23 січня 1998 р. № 9, «Комплексна програма реструктуриза­ції державних підприємств», затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2001 р. № 401-р.

Варто звернути увагу, що дія Положення поширюється на:

1) державні підприємства, що входять у сферу керування органів приватизації;

2) корпоратизовані підприємства, 100% акцій яких належить державі;

3) ВАТ, у яких держава має не менш блокуючого пакета акцій (25%+1 акція).

Дія Методичних вказівок і Комплексної програми розповсюджу­ється тільки на державні підприємства.

Відповідно до Положення порядок здійснення реструктуризації підприємства передбачає етапи:

1) ухвалення рішення про проведення реструктуризації під­приємства;

2) утворення Комісії з реструктуризації підприємства;

3) розробка і затвердження проекту реструктуризації підприємства;

4) реалізація цього проекту реструктуризації;

5) здійснення контролю за проведенням реструктуризації під­приємства;

6) затвердження звіту про виконання заходів, передбачених про­ектом реструктуризації, керівником підприємства (головою правління ВАТ), а також загальними зборами акціонерів (або іншим вищим органом ВАТ);

7) спрямування цього звіту в державний орган приватизації, яким створено Комісію з реструктуризації підприємства, видання їм нака­зу про припинення роботи Комісії.

Оскільки процес реструктуризації підприємства торкається ко­рінних соціально-економічних прав й інтересів працівників, а також прав й інтересів профспілкової організації підприємства, участь у цьому процесі має приймати і профспілковий комітет.

У процесі реструктуризації підприємств може забезпечуватися досягнення цілей двох рівнів: державних та цілей конкретних суб'єктів господарювання. Головна мета, що держава може її досягти в проце­сі реструктуризації суб'єктів господарювання, полягає у створенні конкурентноздатних товаровиробників і підвищенні ефективності су­спільного виробництва. Паралельно з цією головною метою досяга­ються локальні цілі, у тому числі: зростання надходжень у держав­ний бюджет, зниження рівня безробіття, забезпечення реалізації най­важливіших державних програм, зниження рівня монополізму і роз­виток конкуренції й інші, значимість яких на різних етапах може мінятися.

Метою реструктуризації конкретного підприємства є оптимізація функціонування в ринкових умовах господарювання і підвищення його конкурентноздатності. Для досягнення цієї мети підприємство реалізує ряд локальних (проміжних) цілей: економічних, фінансо­вих, структурних, управлінських, виробничих, техніко-технологічних, соціальних та інших.

Незважаючи на очевидну необхідність реструктуризації україн­ських підприємств, темпи її, а головне - якість, усе ще перебувають на явно недостатньому рівні. Це зумовлено низкою макро- та мікроекономічних факторів. У першій групі факторів найбільш важливи­ми, на нашу думку, є такі:

> недостатній розвиток ринкового середовища і конкуренції; ба­гато підприємств у тому або іншому ступені користуються протекці­оністською підтримкою держави. Це стримує їхню реорганізацію, дає тимчасові переваги й одночасно, «заганяє хворобу усередину організму»;

> нестабільність правового поля України, що не дозволяє виро­бити довгострокову стратегію реструктуризації;

> недостатня проробленість законодавства, що регулює процес реструктуризації. На багато питань, що виникають при реструктури­зації, чинне законодавство не дає відповіді;

> слабкий розвиток українського фондового ринку і його ін­струментів;

> відсутність доступних джерел фінансування;

> недостатня підтримка процесу реструктуризації з боку держави;

> криза платежів, що призвела до хронічної нестачі обігових коштів для нормального функціонування підприємств і найбільш до їх відсутності для реструктуризації;

> високий рівень «бартеризації» економіки, що призводить до зме­ншення величини реальних коштів, що надходять на підприємства.

Фактори другої групи випливають і дуже залежать від факторів, що перераховані вище. В укрупненому виді вони можуть бути сфор­мульовані у такий спосіб:

> психологічна неготовність українських менеджерів до прове­дення корінної реструктуризації. Багаторічні адміністративно-командні умови господарювання, панування типових правил, організаційних структур управління (ОСУ), функцій, прав і обов'язків виховали клас керівників, що не почувають необхідності постійних змін і не­готових до проведення їх у життя. Подолання цього психологічного бар'єру — досить важка задача. Однак доти поки її не буде вирішено, реструктуризація буде носити формальний характер і зводитися до зміни назв, косметичного коректування ОСУ і чекання зовнішніх інвестицій;

> відсутність напрацьованих методологічних підходів до реструк­туризації підприємств і недостатність досвіду її проведення. Комп­лексна реструктуризація вимагає принципових змін у системі плану­вання, аналізу, обліку, звітності й ін. Перетворення в цій сфері на українських підприємствах носили не системний характер і створили якийсь симбіоз інструментів централізовано-планового господарю­вання і ринкової економіки, що не забезпечує ефективного їх функ­ціонування у нових умовах господарювання;

> відсутність на більшості підприємств якісного управлінського обліку, що не дозволяє вчасно реагувати на недогляди і приймати обґрунтовані управлінські рішення;

> недолік у підприємств власних засобів для проведення реструк­туризації і їх низька кредитна привабливість, що не дає можливості дістати необхідні кошти з зовнішніх джерел на прийнятних умовах. Низька ліквідність цінних паперів вітчизняних емітентів також утруд­нює залучення фінансових засобів і серйозних інвесторів;

> складність використання кваліфікованих фахівців. Як відомо, у силу інертності і визначеного звикання до існуючого положення зсередини підприємства не завжди можна побачити слабкі сторони. Українські підприємства здебільшого не можуть використовувати послуги закордонних консалтингових фірм через високі ціни на ці дорогі роботи. Вітчизняний ринок консалтингових послуг усе ще розвинутий досить слабко.

Таким чином, спостерігається, з одного боку, нагальна потреба в найшвидшій корінній реструктуризації більшості вітчизняних під­приємств. З іншого боку, має місце комплекс серйозних факторів, що стримують цей процес. Однак те, що кризові явища в економіці України зберігаються, а багато промислових і сільськогосподарських підприємств є збитковими, свідчить на користь неминучості рестру­ктуризації.

Потреба в кардинальних змінах зумовила розвиток процесів рес­труктуризації на багатьох вітчизняних підприємствах. У ряді випад­ків це дає очікуваний ефект. Але досить часто одержувані результати не відповідають чеканням, а сама реструктуризація супроводжується підвищеними витратами і необґрунтованою, іноді неприпустимою, тривалістю. Таке положення в значній мірі зумовлене тим, що тео­ретичні аспекти реструктуризації стосовно до вітчизняних умов гос­подарювання усе ще недостатньо пророблено. Можна сказати, що практика трохи випереджає теорію. Про це свідчить відсутність чіт­кого визначення сутності реструктуризації, а також видів і методів, за допомогою яких її може бути реалізовано.

Багато авторів виділяють стратегічну і тактичну (або оператив­ну), операційну і фінансову реструктуризацію, що зовсім не відби­ває різноманіття її видів. Досить розгорнуту класифікацію представ­лено в роботі, де запропоновано такі класифікаційні ознаки: ціль проведення реструктуризації, обов'язковість її проведення, ініціати­ва реструктуризації, характер трансформаційних заходів, форми та масштаби реструктуризації, обсяг фінансових витрат на її проведен­ня. Однак і вона не враховує низки важливих аспектів, у тому числі: область реструктуризації, зміна масштабів підприємства (укрупнен­ня, розукрупнення), можливість переходу прав власності і зміни складу власників. Представляється, що повну класифікацію можливих ви­дів реструктуризації може бути виконано з обліком таких кваліфіка­ційних ознак: цільова спрямованість реструктуризації, масштаби за­лучення в цей процес підрозділів підприємства, тривалість і обсяги робіт, область реструктуризації, форма корпоративної реструктуриза­ції, ініціатор реструктуризації, зв'язок з цільовими програмами, мо­жливість та характер і зміни масштабів підприємства, характер взаємозв'язку реструктуризації зі змінами зовнішнього середовища, дже­рела фінансування, зміна прав власності і складу власників, характер відображення результатів реструктуризації в балансі підприємства, обов'язковість проведення реструктуризації.

Однією з досить важливих цілей реструктуризації є оптимізація розмірів існуючих підприємств, що у залежності від специфіки й умов зовнішнього середовища може здійснюватися шляхом їхнього укрупнення або розукрупнення.

Наочно види зміни масштабів підприємства представлено на рис.7.1.

Зовнішнє зростання

Рис.7.1 Види зміни масштабів підприємства.

Слід зазначити, що ступінь поширеності видів і методів рестру­ктуризації крім специфіки конкретного підприємства, значною мірою визначається етапом розвитку економіки держави. Так, у віт­чизняній практиці в даний час більш розповсюдженими є корпора­тивні перетворення, спрямовані на розукрупнення підприємств. Це зумовлене неефективністю функціонування в сучасних умовах гос­подарювання створених раніше промислових гігантів у зв'язку не­достатньою ємністю ринків збуту, негнучкістю організаційних струк­тур управління, наявністю надлишкових виробничих фондів. Крім того, значна частина підприємств усе ще містить так звану соціаль­ну сферу, тобто фонди невиробничого призначення. їх зміст важ­ким фінансовим тягарем лягає на підприємства, погіршуючи їх і без того не бездоганний фінансовий стан.