Література Київської Русі

Розвиток літератури і взагалі письменства неможливий без піднесення та поширення освіти, книжності й збирання бібліотек.

Київська Русь ще на поч..11 ст. була краєм не бувало високої за тих часів письменності.

Петербурзький історик Б.В. Сапунов встановив, що в 10-13 ст. на Русі було приблизно 2% письменних. Для порівняння: в значно пізніші часи в епоху так званого “просвіченого абсолютизму” Катерини 2 –ї, за офіційними даними, з кожних восьмисот чоловік вчився в Російській імперії тільки один. Від 11-12 ст. дійшло понад 80 духовних і світських книг. Найдавнішою точно датованою книгою, що збереглася до наших днів, є “Остромирове Євангеліє”, виконане в 1056-1057р.р. на замовлення новгородського посадника Остромира - свояка київського князя Ізяслава.Дійшла до нас й інша книга –“Ізборник Святослава “, укладаний 1073 та 1076р.р.для князя Святослава Ярославовича. Це перша давньоруська енциклопедія. В Ізборнику міститься 380 творів, що належать 25 авторам.Цей рукопис щедро прикрашений мініатюрами.

Перший руський митрополит Іларіон є автором визначної пам’ятки вітчизняної писемності; першого давньоруського релігійно – філософського твору “Слово про закон і благодать” (1037). Термін “Закон” для стародавніх письменників означав Старий Завіт – першу частину Біблії (іудаїзм), а під “Благодаттю” розуміли Новий Завіт – другу частину Біблії (християнство).

Виникла історична література, зокрема такий самобутній жанр давньоруської літератури, як літописання, яке розпочалося на Русі в 11 ст.. Літописи- це не лише історичні але й видатні літературні твори, сказання, билини, народні перекази, легенди, посольські нотатки.

До нашого часу збереглися близько 1500 літописних списків, які є величезним надбанням культури східнослов’янських народів. Літописання як жанр, а не звичайні історичні записи, не було відоме ні візантійській, ні болгарській, ні будь – якій іншій європейській літературі.

Початком давньоруського літописання стало укладання при київській митрополії “Сказання про поширення християнства на Русі”. Значним центром літописання став у 10 ст- п.п.12 ст. Києво – Печерський монастир. У ньому творив письменник, видатний літописець Нестор, який став ченцем у 70-х роках 11 ст. У 1110 роках він написав “Повість минулих літ” – зразок найвидатнішого вітчизняного літопису. Цей твір є головним і в багатьох випадках єдиним джерелом з історії східного слов’янства і Київської Русі з перших століть н. ери і до 1110року.

Видатною пам’яткою юридичної літератури є “Руська правда” – збірник законів, складений у 11-13 ст. на основі звичаєвого права східних слов’ян.

У 1117 році відбулось укладання Володимиром Мономахом знаменитого “Повчання дітям”, де автор від імені Ярослава Мудрого звертається до своїх синів, закликає їх жити у мирі, злагоді та любові.

Справжнім шедевром, найвидатнішою пам’яткою оригінальної давньоруської художньої літератури є “Слово о полку Ігоревім”, створене невідомим автором близько 1187року. Знайшов цей твір в кінці 18ст. граф Мусін - Пушкін у Спасо–Ярославському монастирі в Росії й у 1800 році видав. Одним з нових видів літератури на Русі були житія святих (агіографія). У цих релігійно – біографічних творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів, оголошених церквою святими6 Іоанна Златоуста, Афанасія Олександрійського, князів Бориса і Гліба, засновника Києво–Печерського монастиря Антонія Печерського.Визначним твором агіографічної літератури є “Києво–Печерський патерик”. Він складений в 1215-1230 роках ченцями Києво–Печерського монастиря і містить багато літературних творів. Головна ідея твору – довести особливу святість Києво-Печерського монастиря, зокрема місця, на якому він заснований, підкреслити його велике значення, як осередку давньої культури.

Патріотизм і поетична чарівність “Патерика” зробили його однією з найпопулярніших, найулюбленіших книг староруської літератури протягом тривалого часу – аж до 19 століття.