Післяслово

Із переглянутих справ видно, що всі підсудні на допитах трималися мужньо, пам’ятали 9-ту заповідь українського націоналіста: „Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ні смерть не приневолять тебе зрадити тайни! “ І тому гітлерівській службі СД та органам НКВД–МГБ не вдалося повністю розкрити розширену мережу Організації Українських Націоналістів, яка діяла не тільки в районних центрах, але і в селах області. Та, на жаль, сьогодні розсекречені тільки ті кримінальні справи членів ОУН, яких засуджували „трійки“ – військові трибунали без присутності підсудних і їх захисту, а вироки оскарженню не підлягали. Кримінальні справи, які проходили через цивільні суди, і сьогодні недоступні. Крім того, багато кримінальних справ зберігається в центральному архіві КГБ в Москві, куди автор доступу не має.

Про те, що каральним органам не вдалося виявити всіх членів ОУН, навіть у найбільш розконспірованому Мелітопольському районі, свідчить довідка, підготовлена для вищого начальства слідчим особливого відділу КГБ майором Горбуновим 19.06.1954 р., в якій, між іншим, значиться: „Как известно, в октябре 1941 года в г. Мелитополь Запорожской области из западных областей Украины прибыли эмиссары ОУН: Буревий Николай Семенович, Винтонив Михаил Романович, Хабарик Владимир Емельянович, Молодий Иван Иванович, которые создали Мелитопольский городской и окружной провода ОУН и весь период оккупации проводили активную антисоветскую националистическую работу.

После освобождения территория Запорожской области от немецких оккупантов значительная часть членов Мелитопольского городского и окружного „Провода“ ОУН была арестована органами МГБ…“

Сьогодні важко відтворити повну картину підпільної боротьби ОУН проти гітлерівських і сталінських окупантів у Запорізькій області. Заарештовані члени організації зберегли багато організаційних таємниць. Більшість керівників ОУН були розстріляні, інші вислані на каторгу, звідки не повернулися. Хто ж залишився на волі, вже померли і правду про підпільну працю забрали з собою в могилу.

Однак може в декого виникнути думка: чи не є кримінальні справи сфабриковані органами НКВД-КГБ, на що вони були майстри? Але спогади, написані в 1994 р. одним із учасників похідних груп Миколою Сливкою-“Буревієм“, цілком збігаються з даними, занотованими в протоколах допитів Іларіона Курила-Кримчака, Івана Молодія та інших політв’язнів. Прикметно, що всезнаючим енкаведистам не вдалося виявити, що Микола Сливка і Микола Буревій – одна і та ж особа, хоч із арештованих його друзів багато про це знали.

Ознайомившись із кримінальними справами на членів ОУН в Запорізькій області, ми бачимо, що завдяки важкій, упертій та жертовній праці членів похідної групи українське самостійницьке підпілля швидко розвивалося і щоразу більше вростало в ґрунт. Незважаючи на кривавий німецький терор, воно безперервно продовжувало підпільну працю, в якій головний натиск було поставлено на політичну боротьбу проти німецьких і большевицьких окупантів, на популяризацію українських самостійницьких ідей. Ці ідеї поширювалися словом, друком, героїчним прикладом підпільників. Маси українського населення: інтелігенція, робітники і селяни – залучилися до праці українського підпілля під прапором Степана Бандери та часто власною кров’ю доводили, що українські самостійницькі ідеали їм рідні й дорогі.

Сьогодні, напередодні 10-ї річниці Української Незалежності, ми гордимося славними нащадками Запорозького козацтва, які безкомпромісною наполегливою боротьбою проти окупаційних режимів наближали радісний день проголошення Української Самостійної Соборної Держави. Їхні імена мають бути вписані золотими літерами на сторінках історії України, а їхня самовіддана боротьба за волю України служитиме гідним прикладом для майбутніх поколінь Української Нації.

Вічна слава Героям України!

Автор щиро дякує начальникові Управління СБУ в Запорізькій області Рибальченку С. О., начальникові підрозділу СБУ Орлову В. О., директорові Державного архіву Запорізької області Тадеєву О. С., зав. відділом Бондарю В. О. за надану можливість ознайомитися з архівними матеріалами.

Запоріжжя, травень 2001 р.