Кати народу за народ

Колись Езопів рабовласник, випивши понад міру вина, посперечався з другим рабовласником, що вип’є море. А якщо не вип’є, то віддасть усе своє майно. А коли протверезів, то зрозумів, що все вже втратив. Але врятував свого рабовласника розумний Езоп, який дав йому добру пораду: „Скажи, що ти не корова, щоб пити воду з моря. Нехай той, що виграв, принесе тобі воду з моря в чарці“.

Ніхто не зможе випити воду не тільки з моря, а навіть з маленького озера.

Те саме можна сказати про комунізм та комуністів. Скільки про них уже написано! Не тисячі – десятки тисяч книг розповідають про цю злочинну зграю. Починаючи з 1917 року, комуністи нищили народ. Основну свою лють вони спрямовували на українців. Цинічно вони називали себе „братами“. А чинили зі своїми братами так, як Каїн із братом Авелем. Та це були справжні брати. У повісті „Земля“ Ольги Кобилянської Сава вбиває рідного брата Михайла. То були поодинокі випадки. А московські „старші брати“ нищили українців мільйонами. „Московські методи нищення українців такі немилосердні, що подібних в історії тиранії ніде знайти не можна“, – писав 1962 року американський сенатор Чарльз Дж. Керстен.

Комуністи на тисячоліття залишать про себе жахливі спогади. І чим це пояснити, що комуністи не признавали, не признають і не будуть признавати своїх злочинів? Хочеться пригадати виступ у залі Верховної Ради України комуністичного лідера Петра Симоненка. „Голоду в Україні 1932–1933 роках не було“, – заявив відкрито цей негідник. А карали тільки ворогів народу.

Виходить, ворогами народу були Остап Вишня, Зинаїда Тулуб, Іван Микитенко, Василь Стус, Григорій Епік, Микола Куліш, Іван і Тарас Крушельницькі, Григорій Косинка, Олександр Ковінька, Євген Плужник, Валер’ян Підмогильний. І таких не тисячі, навіть не сотні тисяч, а мільйони. Кожного з них за цілковитої відсутності злочину чекав найжорстокіший вирок – багаторічне ув’язнення чи розстріл.

Маю згадати і своє село Старуню на Івано-Франківщині. Комуністичними катами було знищено 98 старунців. За що? Сотня старунців була загнана в Сибір. За що? Всі злочини творили комуністи. І цю справу Леніна – Сталіна зараз продовжує Петро Симоненко зі своєю КПУ.

Українці зустріли 24 серпня 1991 року – було здобуто Незалежну Україну. Була ліквідована КПУ, одна з найбільших ланок КПРС. Та несподівано гідра КПУ була відновлена. І чомусь у загадкових ситуаціях почали гинути патріоти України. Це Бойко, Гетьман, Бойчишин, Ємець, Чорновіл, Гонгадзе. Таких було сотні українців. Двічі був замах і на Віктора Ющенка. Перший раз знову використали Камаз. Не спрацювало. Тоді була застосована отрута. То хто вбивці? Можливо, що це конкретно виконавці не з КПУ, але робили це комуністи. У них викликає лють Незалежність України.

Починаючи з 1917 року, комуністи все робили „для народу“. Особливо старалися зробити добро для українців. Мільйонами відправляли в рай, що на тому світі. І робили це до того часу, поки існував Союз.

Добра для народу завжди бажає Петро Симоненко. На кожному виступі у Верховній Раді він говорить: „Тільки комуністи дбають про народ“. А що було насправді, ми побачили тоді, коли проходила Помаранчева революція. Мільйони людей вийшли на Майдан Революції. І то не тільки в Києві. На Майдани Революції виходили і в Луганську, і в Донецьку, і в Дніпропетровську, і в Харкові, і в Запоріжжі… Це були патріоти всієї України. Де ж був у ці напружені революційні дні Петро Симоненко, де були комуністи? Чому комуністи не були з народом? Петро Симоненко стверджував, що комуністи не будуть голосувати ні за Віктора Ющенка, ні за Віктора Януковича. То за кого ж комуністи голосували? Чому вони не підтримали народ 26 грудня 2004 року? Це ще один приклад того, що комуністи не з народом. І тепер комуністи продовжують дивувати. Вони в опозиції. В опозиції до Президента Віктора Ющенка, якого обрав народ.

Я пам’ятаю російський вислів: „Каким ты был, таким ты и остался“. Комуністи зовсім не змінились і тепер. Пригадайте поведінку КПУ вже на останніх сесіях Верховної Ради України. Коли приймаються рішення для добробуту українського народу, комуністи проти. І вони єдині проти. А згадай комуністам про борців за волю України, про УПА. Вони скаженіють, а поважають тих, хто сотнями тисяч мордував невинних людей. Це ж були комуністи, Петре Симоненку. І вони зараз є ветеранами війни. А тепер зробимо порівняння: учасники війни, які дійшли до Берліна, і справжні кати, які тільки мордували невинних людей. Вони ніколи не бачили фашистів. Яка між ними відмінність? А відмінність велика. Учасники бойових дій одержують мізерну пенсію. А кадебістам за кров і сльози невинних людей дають великі пенсії. Чому це так, Петре Симоненку? Виступіть на сесії Верховної Ради України і поясніть це народові, який ви так безмежно „любите“, за який завжди „піклуєтесь“. Можете заперечити те, про що я скажу. Ви ніколи не були за народ. Не дуже ви будете захищати навіть тих, хто був учасником бойових дій. А ось захищати катів-кадебістів ви завжди будете. У цьому я навіть не сумніваюсь. Учасники бойових дій могли бути й не комуністами. Та не було ні одного кадебіста, який би не був комуністом. І то був кришталево чистим комуністом. Якби не кров замордованих невинних людей! Не скажете, Петре Симоненку, скільки зараз у вашій КПУ є кришталево чистих комуністів, які окроплені кров’ю невинних жертв? Ви з цієї партії і повинні про це знати.

Що мене радує? Ваш віз, хоч і повільно, але везе „славну“ КПУ на смітник. Комуністи вміють класично брехати. Частина несвідомих людей раніше вірили вам. Але таких несвідомих людей ставало з кожним роком все менше і менше. 31 жовтня 2004 року вас підтримали лише 5% виборців. Я говорю особисто про вас, Петре Симоненку. За Віктора Ющенка в той день проголосувало у вісім разів більше. Та це тільки початок кінця. Побачите, як підтримають виборці КПУ на наступних виборах у березні 2006 року. На попередніх виборах на смітнику опинилася й Наталія Вітренко. Тепер черга за вашою партією КПУ, Петре Симоненку. До часу наступних виборів навіть окремі комуністи схаменуться. Початок уже є. Покинув КПУ Борис Олійник. Це тільки початок. Адже й серед комуністів є розумні люди.

Комуністам треба менше брехати. Але це хвороба хронічна і лікуванню не підлягає. Про це вже знає народ, який так „любите“, за який піклуєтесь. Борони нас, Боже, від такої „любові“, від такого піклування. Ви чули про крокодилячі сльози? Коли крокодил поїдає свою жертву, у нього з очей течуть сльози. А чим ви кращі від крокодилів?

Анатолій ВЛАСЮК