Молодіжна субкультура

1.1. Поняття “субкультури”

Поняття “субкультури” як наукового терміну є досить широким та багатоскладовим. За даними новітнього філософського словника “субкультура”- це система норм та цінностей, що відрізняє групу від більшості суспільства. Сучасне суспільство, яке базується на розділі труда та соціальної стратифікації, представляє собою систему багатоподібних напрямних субкультур. Поняття “субкультури” включає в себе також:

1) сукупність деяких негативно інтерпретованих норм та цінностей традиційної культури, що функціонують як культура злочинного прошарку суспільства,

2) особлива форма організації людей (частіше всього молоді) - автономне цілісне утворення усередині панівної культури, яке визначає стиль життя та мислення її носіїв та відрізняється своїми звичаями, нормами та комплексами цінностей,

3) трансформована професійним мисленням система цінностей традиційної культури, що отримала своєрідне світоглядне забарвлення (професійні “с”).

За способом виникнення розрізняють субкультури, що утворились як позитивна реакція на соціальні та культурні потреби суспільства, та субкультури, які являються негативною реакцією на існуючу соц1альну структуру і панівну в суспільстві культуру. Взагалі сучасні субкультури являються специфічним способом диференціації розвинених національних та регіональних культур, в яких поряд з основною класичною традицією існують своєрідні культури утворення, що виникають на генетичній основі провідної культурної традиції, але по формі та змісту відрізняються від неї.

Молодіжна субкультура являється одним з багатьох видів субкультур. Молодь створює свій жаргонний язик, моду, музику та моральний клімат. Особливості цієї субкультури пояснюються, з одного боку - надлишком життєвої енергії, а з іншого - відсутністю у більшості молодих людей економічної та соціальної самостійності. І тому для такої людини спосіб знаходження свого місця у молодіжному угрупуванні є способом самоствердження та самореалізації себе в суспільстві.

Виникнення молодіжних субкультур обумовлена рядом причин:

1. Молодь живе загалом в соціальному і культурному просторі, тому криза суспільства не може не відбитися на утриманні і спрямованості молодіжної субкультури. Яке суспільство - така і молодь, отже, і молодіжна субкультура.

2. Криза інституту сім'ї і родинного виховання, придушення індивідуальності і ініціативності дитяти, підлітка, молодої людини як з боку батьків, так і педагогів, всіх представників «дорослого» світу. Це наводить, з одного боку, до соціального і культурного інфантилізму, а з іншого - до прагматизму і соціальної неадаптованості і до проявів протиправного або екстремістського характеру. Агресивний стиль виховання породжує агресивну молодь.

3. Комерціалізація засобів масової інформації, в якійсь мірі, і всієї художньої культури формує визначений «образ» субкультури не менше, ніж сім'я і система освіти. Адже саме перегляд телепередач разом із спілкуванням - найбільш поширений вигляд самореалізації. У багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру. Все мы похожи и внешне, и по образу жизни, и по своим привычкам. Загалом можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур: 1.Специфічний стиль життя і поведінки. 2.Наявність власних норм, цінностей, картин світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді. 3.Нонконформізм, протиставлення себе решті суспільства. 4.Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення. 5.Ініціативний центр, який генерує тексти. Існує дві найпоширеніші помилки, пов’язані із вживанням терміну «молодіжна субкультура»: 1. Утотожнення термінів «молодіжна субкультура» і «молодіжна контркультура». Молодіжна контркультура[2] Subculture– це об'єднання молоді, що має всі ті елементи культури, що й субкультура, але чиї норми та цінності перебувають в активній чи пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і цінностей. Безперечно, що деякі субкультури є контркультурними, але зовсім не означає, що ці два терміни можна протиставляти. 2. Підміна поняття «молодіжна субкультура» поняттям «неформальний молодіжний рух». Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльності у взаємозв'язку між собою і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний рух є частиною ширшого середовища – «андеґраунду». До «андерґраунду» часто входять представники різних субкультур, але оскільки їхня взаємодія не перебуває у чистому субкультурному середовищі, тому й субкультурою або молодіжною субкультурою неформальний рух назвати не можна. До того ж, неформальний рух може взагалі не містити представників субкультур. Якщо в країні, наприклад, відбувається масове страйкування шахтарів, то це можна віднести до неформального руху, бо такий рух формально не відбувається періодично і не є загальнопередбаченим, як наприклад, міграційні процеси, внаслідок економічних чи неекономічних чинників, але тим не менше він відбувається, хоча представників жодної з субкультур в собі не містить. Поряд з неправильним вживанням терміну «неформальний молодіжний рух» існує також помилкове означення терміном «неформал» самих представників субкультур. Кожна людина є особистістю, а кожна особистість є неповторною. Неповторність – це неформальність, відхилення від певного формального шаблону, якого не може існувати в плані особистості. Отже, синонімом поняття «неформал» може бути поняття «не такий як усі» чи «відмінний від усіх». З цього випливає, що кожна людина є неформалом і в тому числі представники субкультур. Торкаючись цих тонкощів, слід зауважити, що кожну особистість можна віднести до певної субкультури, хоча субкультури більшості людей не мають ні назви, ні системи символів, які відзначають їхні межі. Вірогідність такого твердження полягає в тому, що самоідентифікація і символіка проявляються лише разом з необхідністю швидко і ефективно відрізнити своїх від чужих. Виходячи з цього, можна висунути гіпотези відносно зв’язку організаційних факторів і проведення символічних границь. Емпіричні дані[4] в цілому підтверджують таке твердження, тому що зв’язок між суб’єктивною важливістю субкультурної самоідентифікації[5] і ступенем, з яким соціальна група розпорошена у великій за розмірами популяції, є очевидним. Це означає, що необхідно визначити чіткі критерії і показники, за допомогою яких ці субкультури можна виявляти, описувати і типологізувати. Основними складовими субкультури є: знання (картина світу у вузькому розумінні), цінності, стиль і спосіб життя, соціальні інститути як системи норм, процедурні знання (навички, уміння, способи і методи реалізації), потреби і схильності.

Всі ми схожі і зовні, і по способу життя, і за своїм звичкам. Мы подвергаемся влиянию моды, СМИ, общественному мнению и подчиняемся порядкам. Ми піддаємося впливу моди, громадської думки та підкоряємося порядку. У неформала свой мир и свои правила: когда в моде розовые рюшечки, он одевается исключительно, как хочет он или как принято в его субкультуре: будь это косуха и козаки или джинсы и хайратник. У представника субкультури свій світ і свої правила: коли в моді рожеві рюші, він одягається виключно, як хоче він або як прийнято в його субкультурі: будь це косухи[6] і козаки або джинси та баскетболки.

2. Девіантна поведінка розглядається як результат соціопатогенеза, що виникає внаслідок різних впливів на особистість:

Негативні чинники, що зумовлюють девіантну поведінку дітей:

- неблагополуччя в сім’ї (неповна сім’я, батьки – п’яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальне неблагополуччя);

- низька педагогічна культура сім’ї (батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, але матеріальний достаток проявляється у створенні для дітей “парникових” умов, що призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю);

- недостатній рівень виховної роботи у загальноосвітніх закладах (проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти, що породжує негативізм, опір, намагання “втекти” від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів; ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо);

Негативні соціальні впливи, що грають десоціалізаційну роль у виникненні девіантної поведінки підлітків:

- прямі десоціалізаційні впливи чиняться з боку найближчого оточення, яке безпосередньо демонструє зразки асоціальної поведінки, антисуспільних орієнтацій і переконань, коли діють антисуспільні норми і цінності, групові приписи, зовнішні поведінкові регулятори, що спрямовані на формування особистості асоціального типу;

- непрямі десоціалізаційні впливи середовища полягають у відсутності необхідних умов для “запуску” провідних механізмів і засобів соціалізації, за допомогою яких здійснюється “трансформація” системи зовнішньої регуляції у внутрішню.

Кримінальний фактор виникнення девіантної поведінки:

- група підлітків, що сформована поза соціально-значущої діяльності, в умовах марного згаяння часу та ризикованих хуліганських занять. У таку групу, яка виявляється “каталізатором” злочинної поведінки неповнолітніх, підліток потрапляє в разі неможливості добитися успіху, відсутності позитивної діяльності, в якій підліток може реалізувати себе; в разі психологічного дискомфорту, що виникає як результат престижного невдоволення, відчуження від колективу, як це буває з “важкими” учнями внаслідок їх слабкої успішності, конфліктів з вчителями та однокласниками, що призводить до зниження референтної значущості підлітка та пошуків ним іншого кола спілкування.

Психобіологічні передумови асоціальної поведінки дітей:

а) кризові явища, що характеризують психофізіологічний розвиток у підлітковому віці (кризові явища в організмі, психіці та взаємовідносинах підлітка);

б) нервово-психічні захворювання, акцентуації характеру

- психічні аномалії: олігофренія, психози, психопатії, неврози, психофізичний інфантилізм, ознаки органічного ураження головного мозку;

- частіше за інші зустрічаються акцентуації за гіпертимним та нестійким типом;

в) відставання в розумовому розвитку

- за особливо несприятливих умов внаслідок своєї підвищеної навіюваності підлітки можуть легко підпасти під вплив дорослих, досвідчених злочинців;

г) різні фізичні вади, дефекти мови, зовнішня непривабливість, вади конституційно-соматичного характеру;

д) ненормальні біологічні потреби

- юнацька гіперсексуальність, несублімована в соціально-активні форми діяльності, що закріпилася на рівні поганих звичок;

- потреба в алкоголі, палінні, наркотиках.

Фактори, що провокують жорстокість у дітей з девіантною поведінкою:

- внутрішньо-особистісна агресивність учнів, що виявляється внаслідок індивідуальних особливостей;

- попередній досвід життєдіяльності школярів, що містить в собі прояви власної агресивності і спостереження аналогічних проявів у близькому оточенні – в родині, у референтній групі одноліток, у закладах освіти, в яких навчався раніше;

- недостатній рівень розвитку комунікативних навичок, відсутність прикладів і досвіду ненасильницьких відносин і знань про свої права;

- традиції шкільного середовища, що провокують і стимулюють жорстокість.

До таких традицій відносять:

а) загальний психоемоційний фон закладу освіти, що характеризується високим рівнем тривожності і психічним напруженням суб’єктів взаємодії у сукупності з невмінням контролювати власні емоції і регулювати психічний стан;

б) “політичну” систему закладу освіти, що містить взаємовідносини у педагогічному колективі, авторитарно-директивний стиль керування, відсутність обґрунтованої системи педагогічних і професійних вимог;

в) особливості ставлення педагогів до школярів, що побудовано на необгрунтованих вимогах з боку дорослих і повній відсутності прав дітей;

г) систему взаємовідносин всередині класного колективу (як у “примітивній” групі);

д) наявність загальновизнаних соціальних ролей, що містять ролі “хазяїна” і “жертви”;

е) традиції деструктивного соціуму, що пропагують засоби масової інформації.