Умисел та його види.

Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий. Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усві-домлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяль-ності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настан-ня. Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Свідомість і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків - його вольову ознаку. Загальне визначення поняття умислу полягає в тому, що особа усвідомлювала сус-пільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно не-безпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. При вчи-ненні конкретних злочинів можливі різноманітні поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Це співвідношення і лежить в основі розмежування в за-коні і на практиці умислу на прямий і непрямий.

34. Необережність та її види.

У ч. 1 ст. 25 КК зазначені 2 види необережності: злочинна самовпевне-ність і злочинна недбалість. Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочин-ною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання сусп небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. За ч. 3 ст. 25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільна небезпечних наслід-ків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.
Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості ви-падків передбачена відповідальність за необережні злочини у зв'язку з на-станням сусп небезпечних наслідків. Окремі ст Особливої частини перед-бачають можливість відповідальності за самі дії, вчинені з необережності.

35. Поняття змішаної форми вини.

розглядає окремо психічне ставлення особи до діяння та її психічне ставлення до його наслідків. При цьому усвідомленість скоєння діяння ототожнюється з умисністю

Змішана форма вини - має місце в таких злочинах, коли щодо одних об'єктивних ознак злочину має місце умисел, а щодо інших — необережність ст.121 ч.2 КК

36. Злочинна самовпевненість, її відмінність від непрямого умислу.

Злочинна самовпевненість (самонадіяність), як і інші види вини, характеризується двома ознаками - інтелектуальною і вольовою. Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості відображена у законі вказівкою на ставлення суб'єкта до суспільно небезпечних наслідків. На відміну від визначення умислу закон не містить характеристики психічного ставленая особи до вчиненого нею діяння. особа при злочинній самовпевненості усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. Інші, навпаки, стверджують, що при самовпевненості у суб'єкта відсутнє усвідомлення суспільної небезпечності вчинюваного діяння, що інтелектуальна ознака самовпевненості - це не позитивне усвідомлення суспільної небезпечності діяння, а обов'язок і можливість такого усвідомлення. діючи самовпевнено, особа усвідомлює фактичну сторону діяння, відповідну об'єктивним ознакам складу злочину, встановленого законом, такою мірою, якою це необхідно, щоб передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків.

Особа, діючи (не діючи) з непрямим умислом, передбачає, що її діяння цілком вірогідно, за даних конкретних умов може спричинити суспільно небезпечні наслідки. Інтелектуальна ознака: непередбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків при наявності обов'язку та можливості такого передбачення. відсутність в особи усвідомлення суспільної небезпечності здійснюваної нею дії (або бездіяльності. встановлення обов'язку і можливості суб'єкта передбачити суспільно небезпечні наслідки.