Види складу злочину.

1 За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:
1) простий (іноді його називають основний) склад злочину – він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин;
2) склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію;
3) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності;
4) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину.
2. За характером структури складів, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо в законі, усі вони можуть бути поділені на прості і складні.
До простих складів відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Прикладом простих складів є умисне вбивство (ч.1 ст.115 КК), грабіж (ч.1 ст.186).
Складним є склад, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнати склади з двома об'єктами (розбій – ст. 187),

3. За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

Матеріальні обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину.

17. Формальний та матеріальний склад злочину.

За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

Злочинами з формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільно небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь.
Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона отримує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, що вважається кінченим лише з моменту смерті потерпілого (ст.115).умисне вбивство

18. Поняття та види об’єкта злочину.

Об’єкт злочину – це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди.
Об'єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність,
Для правильного з'ясування сутності об'єкта злочину і «механізму» злочинного посягання на нього важливо визначити структуру суспільних відносин і взаємодію між різними елементами їх складових частин. елементами суспільних відносин є:
1) суб'єкти (носії) відносин;
2) предмет, з приводу якого існують відносини;
3) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.
Класифікація об’єктів злочину, її критерії і значення.
У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів «за вертикаллю» (загальний, родовий і безпосередній). Ця класифікація цілком відповідає потребам практики дуже логічна, бо вона ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» і «окремого».
Загальним об’єктом злочину є уся сукупність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону. Тобто – це система всіх об’єктів кримінально-правової охорони.

19. Об’єкт та предмет злочину. Їх взаємозв’язок та відмінність.

Предмет злочину - це матеріальний предмет або нематеріальний об’єкт, що має інтелектуальну чи майнову цінність, з при-воду якого або шляхом дії щодо якого вчинюється злочин.
Предмет є факультативною ознакою складу злочину. В описах більшості злочинів, передбачених статтями КК, предмет злочи-ну не згадується.
Від предмета злочину слід відрізняти знаряддя і засоби вчинення злочину, які є ознаками об’єктивної сторони злочину.
Предмет злочину в окремих випадках може збігатися з предметом суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Такий збіг має місце, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об’єкта злочину, законодавець наділяє додатково і функціями предмета суспільного відношення, тобто надає йому ще додатково й інше правове значення.
Так, збігаються предмет злочину і предмети суспільних відносин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство, й інших злочинах проти власності.
Отже, щодо потреб кримінального права предмет має потрійне значення:
1) предмет охоронюваних суспільних відносин;
2) предмет злочину;
3) предмет злочинного впливу.

20. Поняття та ознаки об’єктивної сторони злочину.

Об'єктивна сторона злочину — це зовнішній акт суспільно небезпечного посягання на охоронюваний законом об'єкт, яким цьому об'єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.
Основними ознаками об'єктивної сторони злочину є:
1) суспільно небезпечне (злочинне) діяння;
2) його наслідки;
3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Наслідки та причинний зв'язок не є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.
Злочинне діяння - це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об'єктові злочину.

22. Поняття та види суспільно небезпечних наслідків.

Злочинні наслідки – це небезпечні пошкодження в сус­пільних відносинах. Будь-який злочин заподіює, спричиняє суспільно небезпеч­ну шкоду. Злочин, що не спричиняє шкоди – не злочин. Зло­чин тому і визнається суспільно небезпечним, протиправним та караним. Нешкідливий злочин – абсурд, явище неможливе. Та­ким чином, злочинні наслідки – обов’язкова ознака злочи­ну. У злочинних наслідках важливо відрізняти їх фізичну сутність від суспільної. Фізична сутність злочинних наслідків полягає в кон­кретних змінах, які настають у зовнішньому світі, – вилу­чено у власника майно, заподіяно потерпілому тілесні уш­кодження, жива людина стала мерцем і т. ін. Суспільна сутність злочинних наслідків полягає в запо­діянні шкоди суспільним відносинам, в пошкодженні чи знищенні певних суспільних відносин – позбавлення власника можливості користуватися майном, погіршення здоров’я потерпілого від заподіяних йому тілесних ушко­джень тощо.
Фізична сутність злочинних наслідків належить до об'єктивної сторони злочину, а суспільна – до об’єкту. Але традиційно злочинні наслідки розглядаються лише при ана­лізі об'єктивної сторони злочину. види: 1) матеріальні наслідки: фізичні – вбивство, тілесні ушкодження, прове­дення аборту; майнові – зменшення майна, заподіяння майно­вих збитків; екологічні та 2) нематеріальні наслідки: ідеологічні; політичні; моральні.

23. Поняття причинного зв’язку та його значення в кримінальному праві.

Причиновий зв'язок між діянням і суспільно небезпечним наслідком — обов'язкова ознака об'єктивної сторони в злочинах із матеріальним складом. Якщо в цих злочинах відсутній такий зв'язок, кримінальна відповідальність за настання суспільно небезпечного наслідку виключається.У КК немає норм, які б вирішували питання причинового зв'язку.Наука кримінального права розглядає причиновий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком. Причина — це об'єктивний зв'язок між фактом матеріального світу й наслідком від цього факту.

У кримінальному праві як причина виступає факт, тобто вчинення суспільно небезпечного діяння людиною, іншими словами, скоєння злочину, а в якості наслідку - результат від цього діяння суспільно небезпечна шкода.Прикладом злочинів, які спричиняють суспільно небезпечні наслідки шляхом бездіяльності, є: залишення в небезпеці, якщо внаслідок цієї бездіяльності настала смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки; бездіяльність військової влади, внаслідок якої була заподіяла істотна шкода або спричинені тяжкі наслідки.У кримінальному праві суттєве значення має наявність не випадкового, а безпосереднього причинового зв'язку між діянням і наслідком.При випадковому причиновому зв'язку наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння людини. Наслідок є результатом випадкового збігу обставин, він не є результатом внутрішнього розвитку діяння, а викликається іншими причинами й обставинами.

24. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину.

Для характеристики об'єктивної сторони злочину важливе значення мають такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Як вже зазначалося, вони виступають її факультативними ознаками.

Місце вчинення злочину — це певна територія або інше місце, де відбувається суспільна небезпечне діяння і настають його суспільна небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК місце вчинення злочину в одних випадках визначається як територія України (статті 268, 334), повітряний простір (ст. 282), економічна зона України (ст. 243); в других — воно використовується як географічне поняття, наприклад, море, внутрішні морські і територіальні води (ст. 243), атмосферне повітря (ст. 241), водні об'єкти (ст. 242), вода (ст. 242).

Час вчинення злочину — це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільна небезпечне діяння і настають суспільна небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК час вчинення злочину як ознака об'єктивної сторони описується дуже рідко.

Обстановка вчинення злочину — це конкретні об'єктивно-предметні умови, в яких вчиняється злочин. В одних випадках обстановка вказує на ті умови, у яких відбувається діяння, наприклад, вчинення військового злочину в бойовій обстановці (ч. З ст. 402, ч. З ст. 403, ч. З ст. 404), злочинні дії військовослужбовця, що перебуває в полоні (ст. 431),

Спосіб вчинення виступає як обов'язкова ознака складу злочину у випадках, коли він:

а) прямо зазначений у законі, наприклад, насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погроза застосування такого насильства в складі розбою (ст. 187), обман чи зловживання довірою в складі шахрайства (ст. 190);

б) однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить характер дії, опис якої містить диспозиція статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129), способом завідомо неправдивого показання (ст. 384) — обман і т.п.

Засоби вчинення злочину — це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільна небезпечного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчинення злочину. Знаряддя — це предмети, використовуючи які особа вчиняє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об'єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти,

25. Поняття та види суб’єктів злочину.

Суб’єкт злочину – це один із елементів будь-якого складу злочину. Складовими поняття “суб’єкт злочину” вважаються: фізична осудна особа, її вік, а в деяких випадках ще й спеціальні ознаки суб’єкта, які можуть стосуватися різних властивостей особи (громадянство, посадове становище).
Ознаки суб’єкта:
1) фізична особа;
2) осудність;
3) вік
Осудність — це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кримінальне законодавство виходить з того, що
лише осудна особа може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальній відповідальності. Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.
Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.
Спеціальний суб'єкт злочину (ч.2 ст.18 КК) - особа, яка, крім загальних ознак (віку та осудності), характеризується додатко-вими специфічними ознаками, передбаченими нормами Особ-ливої частини кримінального закону.
В якості додаткових специфічних ознак виступають ознаки, що відносяться до:
1) особистих якостей винної особи;
2) громадянства особи;
3) службове становище чи виконання професійних, службових;
4) статі (умисне вбивство матір'ю новонародженої дитини - лише мати, яка щойно народила);

26. Поняття спеціального суб’єкту злочину.

Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа».

Залежно від змісту ознаки спеціального суб'єкта поділяються на групи:

Соціально-демографічні ознаки - стать, вік винного, наявність військового обов'язку (напр., ухилення від призову на строкову військову службу, ст. 335 КК

Службове становище особи — заняття винним відповідної посади чи виконання ним відповідних функцій у державній, громадській чи комерційній організації (шахрайство з фінансовими ресурсами - ст. 222 КК; одержання хабара - ст. 368 КК і т. п.).

Професія винного - наявність у нього відповідної освіти чи професійних навиків у трудовій або виробничій сфері (напр., ненадання допомоги хворому медичним працівником - ст. 139 КК та ін.).

Цивільно-правовий статус - наявність в особи громадянства України чи іноземної держави (напр., державна зрада, ст. 111 КК; шпигунство - ст. 114 КК та ін.).

28. Поняття та критерії осудності.

Осудність - це здатність особи під час вчиненая злочину усвідомлюва-ти свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кримінальне законодавст-во виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальній відповідальності. Злочин завжди є актом по-ведінки свідомо діючої осо Юридичний критерій осудності характеризуєть-ся трьома ознаками: інтелектуальною, вольовою та емоційною.
Інтелектуальна ознака визначає можливість особи усвідомлювати ха-рактер діянь, які нею вчиняються, та їх суспільну небезпеку. При цьому ви-моги усвідомлювати рівень суспільної небезпеки не існує. Немає вимоги усвідомлення і протиправності власної поведінки.
Вольова ознака свідчить про здатність особи керувати своїми діями під час вчинення нею злочину. Емоційна ознака не включається у формулу осудності. Однак виходячи з останніх досліджень про роль емоцій у людсь-кій поведінці вона повинна встановлюватись і враховуватись при визна-ченні осудності особи.

29. Поняття неосудності та її критерії.

Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній ві-дповідальності і покаранню за скоєне суспільно небезпечне діяння, оскіль-ки вона не є суб'єктом злочину. Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 зазначені чотири види психічних захворювань: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) недоумст-во; г) інший хворобливий стан психіки.
У частині 2 ст. 19 юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність); 2) вольовою - особа не могла керувати ними. Під " своїми діями" (бездіяльністю) мають на увазі не будь-яку поведінку психічно хво-рого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею КК.

30. Поняття та критерії обмеженої осудності.

Ст 20 передбачає, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом Обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення зло-чину через психічний розлад повною міро ю не здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними. Наведену у законі сукупність ознак, що характеризують обмежену осудність, можна називати формулою неосудності. Поняття обмеженої осудності визначається за допомогою 2 критеріїв: медичного, юридичного. Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона враховується судом при призначенні по-карання і є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

31. Поняття та ознаки суб’єктивної сторони злочину.

Суб'єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.
Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризується такими юридичними ознаками – вина, мотив, мета вчинення злочину та емоційний стан особи.
Вина особи – це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте в багатьох злочинах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов'язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції статті ОЧ КК як обов'язкові ознаки конкретного злочину. У деяких складах злочинів закон вказує на емоційний стан особи як ознаку суб’єктивної сторони (ст.116, ст.123).
Мотив – це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.
Мета – це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння. Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак, коли йдеться про мотив і мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю.